Lviv eXtreme club

 ДопомогаПравила   ДопомогаДопомога   ПошукПошук   Список учасниківСписок учасників   Мобільна версіяМобільна версія   ГрупиГрупи   ЗареєструватисьЗареєструватись 
 ПрофільПрофіль   Увійти, щоб переглянути приватні повідомленняУвійти, щоб переглянути приватні повідомлення   ВхідВхід 

Серпень 2009: Як я стрибнув з парашутом

Нова тема   Відповісти    Форум Lviv eXtreme club -> Про перший СВІЙ стрибок із парашутом Сторінка 1 з 1
Ваш часовий пояс: GMT + 2 Години
Попередня тема :: Наступна тема  
ПовідомленняEugeneKorchinsky © 11.10.09 13:27:31    Серпень 2009: Як я стрибнув з парашутом

Невдовзі завершиться літо. За вікном серпень місяць. А я так ніде і не поїхав. Бо криза, бо проблеми з роботою, бо грошову заначку, що з кожним днем тане на очах треба економити і розтягнути як найдовше.
Та ось на розум приходить думка, як відносно недорого і сердито компенсувати ті Канари, Єгипет чи Ельбрус. Ще з часів, коли наш колишній мер Куйбіда зробив піар нашому львівському аероклубу в голові зріла думка піти його слідами. Ні, поки що не в політику, а в небо і пригнути з парашутом. Тим більше, що ціна на це задоволення, як виявляється, цілком доступна для простої людини. А вражень, щоб згадувати і розказувати про то байки вистачить ще й для онуків. Тим більше, що серед львівської молоді, що надає перевагу активному відпочинку це вже і не така велика дивина. Цього року приймав участь у багатоденних перегонах туристських команд в Карпатах (про них я розповів у «Високому Замку» за 27 травня). У моїй команді серед 10 чоловік — двоє в свій час вже стрибали. А чим я гірше?

У п’ятницю ввечері за хвилину пошуків в Інтернеті за ключовими словами (Львів, стрибки з парашутом) знаходжу сайт львівських парашутистів extreme.lviv.ua. Там детально і з гумором розписано і весь процес, і скільки воно коштує (зараз перший стрибок — 274 гр.), і різні варіанти як дістатися зі Львова до аеродрому Цунів, де це все дійство відбувається.
І головне, що все відбувається в один день. Приїздиш на аеродром в один з вихідних на 10 ранку, платиш гроші. На протязі дня проходиш інструктаж і десь о п’ятій перша група вже сідає в повному споряджені у літак. Щоправда напередодні треба задзвонити, щоб застовпити собі складений парашут — на всіх може і не вистачити. Одначе дивлюсь на годинник — дзвонити вже запізно, вимикаю свій комп і лягаю спати — ранок вечора мудріше...

А на ранок після недавнього буревію — погода. як подарунок: небо блакитне від горизонту до горизонту! Думаю — це знак! Для першого стрибка погода — те, що треба! Дивлюсь на годинник — до десятої встигаю навіть на ровері: по вихідних взяв собі за звичку робити веломандрівки по львівським околицям. Тож вдягнувшись як для походу в Карпати (для безпечного стрибка потрібен одяг з довгими штанами, довгим рукавом на застібку і міцне взуття) і узявши паспорт та гроші, сідлаю свій старий добрий спортивний «Турист» і мчу до траси на Городок. Вирішив твердо: якщо допустять — буду стрибати.

Дякуючи карті на сайті extreme.lviv.ua без проблем добираюсь до місця за півтори години. Від центра Львова по електронному спідометру виходить 35 км. Аеродром у полі за клаптиком лісу. Ворота зі шлагбаумом, стоянка з літаками — спортивні «Яки», планер, маленькі двомоторні авіа-таксі і звичайно ж Ан-2 «кукурузники» — стрибають саме з них. Кілька будиночків, біля одного з яких скупчення народу. Це як раз на стрибки, при чому більшість перший раз. В основному це молодь, хлопці і дівчата 20–25 років. Та є люди і старші. Є навіть цілі сім’ї. Усі чекають на приїзд інструкторів. О десятій нам розказують що тут до чого (план роботи на день та як себе тут поводити), і народ шикується в чергу на запис і оплату.
Якщо хтось хоче «хильнути для хоробрості», то це не варто робити з двох причин. У лікаря, зокрема, ви розписуєтесь, що протягом 36 годин до стрибка не порушували «режим». А друга — тільки на тверезу голову можна буде по повній засмакувати усі події, що на вас чекають.
Тож, гроші заплачено — назад дороги нема.

На дворі є три нехитрі конструкції для тренінгу новачків. Платформа півметрової висоти з імітацією пройми дверей, як у АН-2 щоб засвоїти вихід з літака в повітрі. Підвішені парашутні системи для опрацювання дій в польоті під куполом. І постамент, з якого з висоти 1 м усі стрибають, щоб навчитися правильно приземлятись на обидві ноги разом. Усі по черзі пробують себе на тих знаряддях по кілька раз, слухаючи настанови інструктора. Виконавши свою чергову вправу ніхто не розходиться; всі спостерігають за діями товаришів, щоб все надійно відклалося в пам’яті.

З самого початку інструктори кажуть, що ми стрибатимемо з самими надійними військовими десантними парашутами. Згідно статистики — це безпечніше, ніж переходити вулицю у великому місті. Усі випадки травматизму (про смертельні навіть не йдеться) — наслідок грубого порушення елементарних правил. Цим знято дурні запитання і настроює різношерсту публіку на серйозний лад. Без гумору воно звичайно не обходиться — усі знаходяться у стані тихого стресу, який треба, час від часу, чимось розбавляти. Але усе в рамках, щоб настроїти на позитив.

На завершення нам розказують, як правильно гасити купол після приземлення, щоб тебе не тягнуло по полю. І як правильно зібрати парашут, щоб донести його і повернути у такому стані, щоб інструктор не згадував тебе незлим тихим словом, коли буде його укладати для наступного стрибка.

Ми підганяємо під свої «пружні» тіла підвісні системи парашутів, з якими нам стрибати. Залишаємо парашути у приміщенні, запам’ятавши кожен свій номер — на кожному парашуті він індивідуальний.

Є трохи часу, щоб загризти передстартову депресію — у вартість першого стрибка входить канапка і бульйон з кубика, що можна отримати у кафе прямо на аеродромі. Приміщення кафе прикрашене плакатами на авіаційну тематику і моделями літаків. Кілька тутешніх завсягдатаїв за обідом ведуть неспішну бесіду про високі (у прямому сенсі) матерії. Якщо є зайві гроші і апетит — тут можна замовити і щось суттєвіше.

Час «ікс». Ми вдягаємо кожен свій парашут і шикуємось по зльотах: за раз літак бере до 12 чоловік — люди пригають, і літак відразу сідає, щоб забрати нову групу. У той день нас набралося на чотири заходи. Усіх ретельно оглядають інструктора, в разі потреби щось поправляючи чи підтягуючи в тебе за спиною. Записують твою фамілію і номера основного ї запасного парашутів — кожен парашут має свій паспорт, у якому, в тому числі, вказано ким, коли і де його було укладено.

І тут я розумію, що свій парашут я вже зніму тільки після стрибка — неминучість цієї події навалилась на психіку з новою силою. Та всі, в тому числі і я, зовні спокійно сидимо на траві і чекаємо. І ось до нас підрулює «кукурузник». Карету подано! Перша група підводиться і сідає у літак.
Усі, що залишились на землі, не зводять очей з літака, що вирулює на злітну смугу. Той розбігається і , описуючи коло навколо аеродрому піднімається на кілометрову висоту. Ось щось відділилось від літака. Придивляємось — це не парашутист. Це «пристрілочна» стрічка (шириною сантиметрів 20 і довжиною кілька метрів). Льотчик спостерігає за нею, щоб оцінити вітер і вибрати оптимальну зону виброски парашутистів. Щоб усі приземлились, куди треба. Ще одне коло літака — і в небі один за одним розкриваються п’ять куполів. Ще одне коло — ще шість, і літак повертає до землі. За хвилину-другу він несподівано з’являється перед нами з високої трави. Ми підводимось, і бадьорим кроком біжимо на посадку.

У літак сідають не хто як хоче, а по вазі. Щоб найважчі стрибали першими. Чим більше вага — тим більше швидкість спуску. Таким чином запобігають зіткненням у повітрі. Сидіння вздовж бортів: спочатку стрибає ліва сторона, потім, на другому заході літака — права. Усі на своїх місцях, фали витяжних парашутів зачеплено до тросів, що натягнуті під стелею вздовж усього салону. Рушаємо.
Лечу у літаку вперше. Якби не думка, що за кілька хвилин треба буде робити крок у безодню — дуже подібно до атракціону в лунапарку з далекого дитинства. Крізь маленькі віконечка спостерігаю землю, що віддаляється. Як сказав би геймер — графіка на рівні! От тільки б монітор побільше!
По досягненні висоти інструктор «розчековує» автоматику на наших запасних парашутах, що реагує на атмосферний тиск. Тепер, якщо ми спустимось нижче 500 м — вона сама відкриє купол запаски.
Ще хвилина, і роздається пронизливий електричний сигнал від пілота — приготуватись до стрибків!
Інструктор відкриває двері. Я сиджу зправа, якраз навпроти. Ото монік! Дюймів на 75! Повний ефект присутності! Чергова хвиля страху навалюється і не відпускає. На землі розказують байки, що першоразників інструктор викидає з літака потужним поштовхом ноги під зад. Випускаючого інструктора так жартома і називають — «викопувач». На сайті extreme.lviv.ua я потім навіть знайшов веселе відео, заміксоване під ритмічну музику, де як раз саме мій інструктор когось «викопує». Зі спини в комбінезоні з парашутом там не розібрати — хлопець то чи дівчина. «Жертва» вчепилась руками за пройму і ніяк не хотіла виходити назовні. Допомогли.
При нагоді обов’язково запитаю, чи дійсно так було, чи то спеціально знімали «для приколу». А у нас без усяких казусів: ліва сторона встає, і усі, такі ж новачки, як і я із зосередженими обличчями по черзі стають в пройму і після другого сигнала пілота — можна стрибати — роблять той самий крок за командами інструктора. Інструктор стоїть збоку (не ззаду!) і тільки направляє, щоб ніхто не зачепив головою чи ранцем парашуту верх низької пройми. Двері закриваються. Чекаємо, поки літак зробить коло і знов повернеться у так звану «дропзону» (drop — кидати (анг.)). Невже я зараз зроблю те саме?!

Пригати чи ні — вирішують ще на землі. А всі страхи, що я зараз відчуваю — це нормальна реакція організму на екстремальну ситуацію. Роздається сигнал, інструктор відкриває двері. Коли доходить моя черга — я стаю в пройму, з руками прижатими до тіла (як вчили), по команді інструктора роблю крок і відділяюсь від літака.
Фал, що зачеплено до троса під стелею витягує з мого ранця маленький «парашутік» і запускає годинниковий механізм відкриття основного купола. Фал залишається на літаку (він був з’єднаний з моїм парашутом мотузкою, що рветься під зусиллям 20 кг), а я лечу далі, відраховуючи три секунди. Завдяки «парашутіку» за цей час моє тіло займає оптимальне положення ранцем доверху (стабілізується). Три секунди минають, і я з силою (як вчили) смикаю за кільце. Ривок, і за мить наді мною купол.
Якби я не смикав — було б те саме. Автоматика виставлена на ті ж 3 секунди. Та приємно усвідомити, що ти був в стані сам це зробити, і зробити правильно: не раніше, не пізніше, а саме, коли час.
З куполом усе гаразд, і я відключаю другу автоматику від запаски, що в мене на животі, висмикуючи з неї спеціальний мотузок. Хто того не зробить — після 500м буде спускатися під двома куполами і платити 30 гр. за незаплановане складання запасного парашута. Пробую (як вчили) розвернутися під куполом в різні сторони — це може знадобитися при приземленні. А далі... НІРВАНА!

Коли відкривається купол — наступає абсолютна тиша. Це такий контраст між гуркотом у тісній півтемряві літака у стані стресу — і душевним спокоєм (адже купол відкрився) та безмежним краєвидом, що постає перед очима. Це треба пережити — не розкажеш! З психікою усе гаразд — я навіть в стані витягнути з кишені на рукаві телефон, клацнути пару знімків і, не вронивши його, покласти назад до кишені.

Років 6 тому прочитав, як кореспондент «Високого Замку» стрибала з парашутом. І вона усе це пропустила. Із-за великого шолому, що наліз їй на очі.. Тож, дівчата, будете стрибати — приділіть цьому увагу! Якщо неможливо підігнати — вдягніть під нього в’язану шапочку, або пошукайте більш підходящий розмір, бо будете позбавлені самого головного, самого цінного!

Чую, як застрекотав автомат запасного парашуту. Запаска лишається складеною, адже я її відключив від автомата. Та це знак — пройдена відмітка 500м.

Коли опиняєшся на висоті під куполом — попри швидкість спуску 5 м/сек. здається, що висиш на місці. Та з наближенням до землі ця ілюзія поступово зникає. Метрів за сто стискую напружені ноги разом, трохи зігнувши в колінах (як вчили), і приземлююсь на обидві ступні. Рівновагу не тримаю — дозволяю собі впасти. Це пом’якшує приземлення. Відразу шукаю очима купол і гашу його, потягнувши за нижні стропи (ту ж кореспондентку з «ВЗ», парашут ще добряче поволік по полю). Підвожусь. Відразу ж з мобільника — перший дзвінок другу, що вже стрибав. Він зрозуміє. Другий батькам — нехай здивуються і гордяться! Акуратно складаю в сумку парашут (під час стрибка вона була складена в мене на грудях під підвісною системою) і з відчуттям небожителя, яким я тепер став йду на базу. Там здаю парашут, відмічаю своє вдале приземлення в кафе на аеродромі великою склянкою компоту, що уподобав під час обіду, і йду спостерігати за рештою пригунів, що ще в повітрі і ділитись враженнями.
Наприкінці всім видають свідоцтво парашутиста. Вечоріє. Народ роз’їжджається. Дякуючи всім за компанію і розвагу сідаю на свій «Турист» і мчу до Львова. Розіславши по телефону і комп’ютеру кілька повідомлень знайомим про набутий мною новий досвід, з відчуттям виконаного обов’язку лягаю спати.

На другий день — знов синє небо. Від горизонту до горизонту! Поснідав. Цікаво, а як воно буде вдруге? Ліміт грошей запланованих на розваги я вже вичерпано, але щось заставляє мене знов крутити педалі у напрямку Городка. Дорога хороша, на окремих ділянках розганяюсь за 40 км/год.

Другий стрибок коштує мені дешевше — 220 гр. Ще діє попередня страховка (10 днів) і не треба платити за інструктаж, що я вчора вже проходив. Але, не зважаючи на останнє, разом з усіма слухаю інструктора і роблю усі вправи. Як кажуть — «повторение — мать учения». До того ж сьогодні пояснює другий інструктор (той, що мене «викопував» з літака (жарт)). Порівнюю «стилі викладання матеріалу». Та й парашут сьогодні трошки інший. І сьогодні після стрибка будемо складати його не в сумки, а «бухтувати» на обидві руки. І почуваю я себе значно спокійніше...
Сьогодні можна замовити відео зйомку. За 35 гривень ви будете мати десятихвилинне відео з вашою підготовкою, передстартовим інтерв’ю, зйомки в повітрі в літаку, і свіжими враженнями вже на землі. Я у грошовому цейтноті і від відео відмовляюсь. Хоча потім жалкую: гроші все-таки невеликі, а для тата з мамою треба було б замовити. Сподіваюсь, що десь може попаду в кадр, і мене не відріжуть при монтажі.

З 32 чоловік виявляються четверо «ветеранів» на кшталт мене, хто має один чи трохи більше стрибків. Нам, як більш досвідченим довіряють ще інші «більш продвигнуті» парашути, які мають невелику горизонтальну швидкість (2,5 м /сек.), і тому ними вже можна керувати, а не просто летіти за вітром. Нам окремо дають додаткові пояснення.

І ось я вже у літаку, що злітає. Сьогодні я самий важкий (86 кг) і маю стрибати першим.
Літак набирає потрібну висоту, інструктор відкриває двері і викидає «пристрілочну» стрічку. І тут мене чекає несподіванка... Глянувши у пройму, я відчуваю стрес побільше, ніж напередодні. «Ні», — кажу собі — «це останній раз!» Ноги ватні. «Ну його до дідька терпіти таку напругу!» Як з тим боротися, як це припинити? Вихід тільки один! Роздається сигнал — я займаю стартову позицію в проймі і по команді інструктора роблю крок. Цього разу боковим зором встигаю розгледіти пропливаючий повз мене борт літака, ривок, нірвана...

Стрес як язиком злизало! Традиційна перевірка психічного стану — вправа з телефоном в боковій кишені на рукаві. Усе нормально! Тепер треба подивитись, де приземлитись, адже сьогодні мій парашут має горизонтальну швидкість і може вилетіти за межі аеродрому!
Дивлюсь куди дме вітер по здоровій довгій «панчосі» на щоглі посеред льотного поля. Я «стою» як раз проти вітру, і тому спускаюсь практично вертикально вниз куди потрібно. Тож є ще одна вільна хвилина, щоб просто «покайфувати». Земля починає наближатися. Ноги в позицію приземлення. Цього разу під свої високі шкіряні трекінги я вдягнув додаткові товсті шкарпетки щоб надійно з гарантією захистити «голеностоп» — його травмують найчастіше. М’який удар. Загасив купол — і за мить вже стою на ногах, піднявши обидві руки вгору, сигналізуючи керівнику приземленням в полі, що в мене все гаразд. Він відслідковує кожного парашутиста і в мегафон нагадує про ноги. Збираю парашут, йду на базу, і вже традиційно відсвятковую своє вдале приземлення вже традиційним компотом...

Вечоріє. Усі роз’їжджаються. Цього разу педалі кручу неспішно, смакуючи згадки усього увікенду. Дорогою помічаю трьох хлопців, що запускають радіокеровану мікромодель літачка. Зупиняюсь і милуюсь цим видовищем. Яке чудове закінчення вихідних! Починаю розмову. Як виясняється згодом, один з хлопців також стрибав з парашутом на Цуневі!

Вже пройшло кілька днів, і, здається, мені щось занадто став небайдужим прогноз погоди на вихідні. Підраховую свої фінанси. Хтось хоче запропонувати високооплачувану роботу толковому інженеру-механіку зі знанням трьохмірної графіки і англійською? За можливі лікарняні можете не хвилюватись — з приземленнями у мене усе гаразд!

P. S. На вже знайомому сайті extreme.lviv.ua натрапив на відео з інтригуючою назвою «Подвиг Віталіка». Скачав, в очікуванні чогось надзвичайного. Виявляється, для того, хто стрибає з парашутом зайти з рюкзаком на гору Піп Іван (двотисячник у Карпатах) це подвиг! Так що — усе відносне. Ви ще не стрибали з парашутом? Тоді ця стаття написана саме для вас!

P. P. S. Через две недели прыгал третий раз. С попыткой лечь на поток. Это, когда не держишь руки на запаске (чтоб не наделать ими всяких глупостей, в частности судорожно цепляясь за проём при выходе), а когда совсем наоборот — растопыриваешь руки и ноги и пытаешься лечь на воздушный поток, параллельно курсу самолёта.
Хотя пульс перед прыжком и был около 120 — внутри чувствовал себя уже спокойнее, даже при созерцание земли во время ожидания в проёме дверей (опять прыгал первым).
Поинтересовался у «выпускающего» Иваныча о количестве человек, впадающих в ступор в момент прыжка, нуждающихся в физической стимуляции со стороны. Оказывается — совсем немного — один на три сотни.
ПовідомленняVictorT © 11.10.09 19:53:09    

EugeneKorchinsky написав(ла):
і бульйон з кубика
Гм, а был нормальный Surprised

EugeneKorchinsky написав(ла):
при нагоді обов’язково запитаю, чи  дійсно так було, чи то спеціально знімали «для приколу».
Ответы уже есть на форуме.

EugeneKorchinsky написав(ла):
На другий день – знов синє небо. Від горизонту до горизонту! Поснідав. Цікаво, а як воно буде вдруге?  Ліміт грошей запланованих на розваги я вже вичерпано, але щось заставляє мене знов крутити педалі у напрямку Городка

Хороший старт, в Цуниве не часто видел второй прыжок на тех же выходных (хотя в Ровно это не так редко).

Хорошо написано, без режущих глаза ляпов.

_________________
Лучше день потерять, а потом за пять минут долететь © м/ф «Крылья, ноги, хвост»
ПовідомленняZippo © 11.10.09 20:31:43    

VictorT написав(ла):
Хорошо написано, без режущих глаза ляпов.
Та в мене взагалі таке враження, що людина пройшла державні курси підготовки які колись проводились за царя гороха. Дійсно все без "режущих глаза ляпов." Ще склалося враження, що статтю писали як не в газетут так в якийсь журнал, ледь не інструкція, ги-ги.

P.S. А наш Vitalik то взагалі окрема тема, він є для того, щоб одного похмурого дня включити зранку відео і зарядитися позитивом на цілий день. Його деякі крилаті фрази безцінні, на зразок: "Карпати це Карпати, відчуття аж переповнюють, но їсти всеравно хочеться" © Vitalik

_________________
«Покращення вже сьогодні» ツ
ПовідомленняEugeneKorchinsky © 11.10.09 21:05:35    

ZIPPO написав(ла):
клалося враження, що статтю писали як не в газетут так в якийсь журнал, ледь не інструкція, ги-ги.
ZIPPO вгадав: писалося для "Високого Замку". Не пройшло. Можливо тому, що війшло дуже довгим. Smile

ZIPPO написав(ла):
Та в мене взагалі таке враження, що людина пройшла державні курси підготовки які колись проводились за царя гороха. Дійсно все без "режущих глаза ляпов."
З погодою повезло всі три рази Smile
ПовідомленняEugeneKorchinsky © 12.10.09 8:11:25    

Забыл ещё добавить свою большую тайну Cool ! С пяти до 10 лет моей настольной книгой была "Солдатская школа" издательства "Детская литература" 1973 года издания. Там доступно и с картинками описан весь процесс подготовки и сам первый прыжок. Даже такая деталь, что будет, если вместо хлопчатобумажного вытяжной фал привязать нейлоновым шнурочком (по незнанию, а не злому умыслу конечно  Twisted Evil ). На Цуневе такое полностью исключено, по этому ножи (которые могут пригодится для такого случая) не выдают.   1973 год - это конечно не за царя гороха, но где-то близко Acute
_________________
Аеродром Цунів 2017: Ваш перший стрибок з парашутом поглядом моєї відеокамери http://vk.com/club39280960
ПовідомленняTerry © 12.10.09 9:18:44    

EugeneKorchinsky
Здається, ми стрибали разом в перший раз. Ти такий високий хлопака в камуфляжці, еге ж?

_________________
Все що нас не вбиває — робить нас сильнішими.
ПовідомленняEugeneKorchinsky © 12.10.09 9:24:45    

Terry написав(ла):
Ти такий високий хлопака в камуфляжці, еге ж?

Так точно Smile

_________________
Аеродром Цунів 2017: Ваш перший стрибок з парашутом поглядом моєї відеокамери http://vk.com/club39280960
Показувати:   
Нова тема   Відповісти    Форум Lviv eXtreme club -> Про перший СВІЙ стрибок із парашутом Ваш часовий пояс: GMT + 2 Години
Сторінка 1 з 1

 
Перейти до:  






© 2001-2017, eXtreme.lviv.ua     При використанні матеріалів посилання на джерело обов'язкове
СТАНЬ
ОДНИМ
З НАС




Экстремальный портал VVV.RU