Пройшло вже не мало, не багато, цілий місяць. Нарешті можете глянути фотки і нарешті я добрався до написання звіту. 
Скажу відразу, на Ельбрусі не були. Чомусь коли кажеж народу шо був на Кавказі, у всіх зразу одне і те саме питання: «На Ельбрусі був?». «Та не був, курва, скільки можна?  Ми були зовсім в іншому районі і мали поставлені зовсім інші цілі.
Я шось відволікся, звиняйте.Виїхали ми 17-го липня ввечері на Київ, наступного дня запакувались в поїзд на Пятигорськ бандою 27 людей. В кожного по 2 порядні торби, а в новачків, тобто в нас, ще й загальне барахло (базова палатка, балон газовий, плитка…), типу така собі дідовщина). Короче ригали там як коні, я з тими шмотками ледве по сходах піднімався на вокзалі.
Склад був таким: моя банда-Гриць, Коля, Neochka, ше 3-оє зовсім зелених новачків, решта розрядники (3-ій, 2-ий, 1-ий), медсестра Капіца Емма Миколаївна і наш керівник Сеньчина Святослав Володимирович (Сніжний Барс), тов ам не туво такво. Дорога в нас була більш-менш нормальна бо сідали вночі, жарились не так вже й довго в тому поїзді, з Київа в Пятигорськ біля 30 годин, нам допомагала туди й назад долати відстані машина часу  .Кордон переїхали швидко, без затримок. Потім ше 4 години автобусом на базу Безенгі (висотіа 2200м) через Нальчик, де ми зробили контрольні закупи хавки. В Пазіку 13-ть людей, решта шмотки і хавка, запакований до верху.  Нальчик це Кабардино-Балкарія, відповідно місцевий народ це Кабардинці і Балкарці, які між собою не любляться, одні живуть внизу, другі в горах, Балкарці називають себе горцами (taulu), до речі і альпінюг тоже. Народ прикольний,  українців люблять (поки затарились в Нальчику не одну знижку отримали), вони мусульмани, порядки в них строгі. Хоча на базі нам зустрілись будівельники «современные мусульмани», як вони казали «сало кушаем водку пйом». 
Одна дорога на базу чого варта, постійні вверх-вниз серпантинами, через річку, гори абалдєть.  Прибули по обіді, перетягали барахло, розкинули базову палатку і аж тоді до мене дійшло, єтіть-калатіть та я вже ж на Кавказі, яка тут красіще, співати, кричати і танцювати хотілось, так довго збирався і нарешті тут, не вірилось. Перші кілька днів ходив як мішком прибитий. Як піднялись трохи голова боліла від висоти.
Почалось:
День простого побуту на базі, заняття в таборі, день на льодовику і вперед в теплий кут-стоянка на висоті 3000 з гаком. Звідти ми вернулись вже підкоривши 2 гори.
Першою була Укю 4300 м. по маршруту 2а (6 максимально), гарно прогулялись, трохи змучились поки топтали сипуху, особливо вниз (купа каміння ламаного, від малюсінького до розміру з машину ), походили в звя, зках, оскільки це було вперше місцями було трохи стрьомнувато, а загалом бомба, єдине що не сподобалось, коли піднялись на вершину - туман. По обіді злізли вниз. Наступним був день відпочинку... І відразу друга гора - пік Архімеда 4000 м. 2б (отут ми посмакували альпінізму. Вийшли ще затемна, погода неважна, похмуро, по середині підйому пішов сніг і ми заникались, ганяли чаї пару годин в результаті чого на вершині були дуже пізно і спускальсь цілу ніч вниз, маршрут в нас тривав 25-26 год. Незважаючи на дуже важку ніч в пам'ті гора викликає позитивні емоції. Вдень ми змокли, а вночі влупив мороз, рукавицці можна було викручувати (в принципі шо ми й робили), потім ше й штани промокли до трусів,  руки дерев'яні, вєрьовка теж, ше й обледеніла, всі трусились по черзі, а то й одночасно, такий собі трусятский ансамбль, злізли вниз, а наші палатки всі засипало, спочатку і не вдуплив, думав це камені, все якесь однакове, та й після нічки такої башка вже не варить. Яке це щастя просто залізти в палатку і спальник. Кішки зняти не можеш, все обледеніле, оббиваєш льодорубом, про розв'язати шнурки це вже окрема історія на хвилин 20.  Понатягав все тепле заліз в спальник і все одно ше з пів години не міг загрітись. Отака була срака. Ближче до ранку Святослав Володимирович ще й пошкодив ногу серйозно. Шо ми отримали з цього маршруту? Купу досвіду, емоцій, можливість зрозуміти що біля тебе «ті люди» і обморожені пальці. А далі по сценарію – спустились, позализували рани, відмились, попрались, від'їлись (і деруни і чанахи і відбивні), короче відпочили.  Першим шо ти робиш після сходження це йдеш в душ (я навіть на теплий попав) і в бар на пиво. Ааааа, я ж не спустився а зліз, бо після лупіння льодового схилу кошками перед тим пошкоджений палець так болів шо звіздєц, добре шо були трекінгові патики.
Провели в таборі дні три і гойра. Торби вже пакуєм грамотніше, йдем впевненіше, зовсім в інший бік по льодовику під Безенгійську стіну, звідки ми зробили сходження на пік Семеновского (4100 м. здається) 2а. ще з одною нашою групою новачків, складний маршрут був тим, що дуже все сипало (вивалюється все з рук за шо б не взявся), а так - кльово, погодка видалась чудною, фоток наробили прикольних, на настуний день позагаряли на снігу, покатались на каріматах,  короче побалділи і на базу.
Ше день відпочинку, чи два, вже й не пам'ятаю. Не було з ким йти, інструктори пішли свої гори, до речі взяли перше місце в ретро сходженні, а ми сиділи чекали.
Закрили ми ми свій сезон горою пік Курсантів - 2б. Стартували з стоянки Футбольні поля. Прикольна гора бо є на маршруті і трохи лазання, і льодовий взльот і сніг, в народі - комбінований маршрут, по дорозі назад нас трохи покропило дощем...
Потім пообмивали наші розряди  і всі можливі перемоги (щена початку були змагання з болдерінгу (лазання по камінчиках)) з дуже складними рухами) де Ксюта взяла 2 місце і льодолазання де Броні Юра (наш інструктор) взяв перше місце) і ми покинули базу.
База класно розвинута :магазин з харчами і з дрібницями першої необхідності, їдальня, бари (в одному навіть карооке було де ми горланили українських пісеь), туалети, пральня, душ, медпункт, бакси можна поміняти в бухгалтерії, короче любе і різне.
Оскільки потрібних білетів не було, зависли ше на 3 дні в П'ятигорську на скалах, фактично в центрі міста, там тоже не зле відпочили: гарячі ванни природні, гарне місто все та ж прикольна компанія. Піднялись на підйомнику на Машук (гора в Пятигорську) на моє день народження (взагалі за виїзд хеппі бьоздеїв було 4), попиячили пивка позагаряли. Пятигорськ - такий собі Трускавець з Кримським кліматом, тільки більший набагато.
Не встиг оком моргнути як вже вдома, дорога завдяки наркозу минула швидко і безболісно, а тут все якесь чуже і стрьомне. Без цивілізації було так добре хотілось назад (тай зараз в принципі хочеться), ше з тиждень-два відходив від поїздки.
Ще дуже багато не написано, але кому дійсно цікаво то розкажу наживо, а кому так-собі той цього забагато!...
фото
крайній раз внесено зміни: borachok (18.09.09 12:57:23), редаговано 2 раз |
Правила
Пошук
Список учасників
Мобільна версія
Групи
Зареєструватись
Профіль
Увійти, щоб переглянути приватні повідомлення
Вхід
