 Про Кавказ можна читати багато, слухати і дивитись, та щоб пізнати який він – КАВКАЗ, треба там бути. І не просто туристом, який з вікна готелю дивиться на гори, а бути гірським туристом, який долає перевали чи альпіністом, який досягає вершин по неймовірним маршрутам. ТАКИМИ гори бачать лише альпіністи, бо туди не прокладені дороги, там не проїдуть всюдиходи, там не приземляться гелікоптери та жодне фото не передасть побаченого і відчутого там… Тільки пройшовши кожен клаптик гори, закручуючи і викручуючи льодобури; зарубуючись льодорубом; вбиваючи кішки в лід; роблячи станції і страхуючи напарника; бухтуючи мотузку; ледь ворушачи відбитими пальцями, намагаючись їх зігріти від холоду; пристраховуючи себе до станції; вкладаючи закладки в щілини; дістаючи, а інколи ледве вибиваючи їх з щілин; втрачаючи спорядження і здобуваючи його; зачіпляючи відтяжки; залишаючи петлі; забиваючи крюки; кричачи і повторюючи команди (команди то окрема тема) і часом не чуючи їх; переживаючи за напарника; царапаючи пальці об скелі; знемагаючи від спраги і спеки; в 3-те намазуючись кремом від засмаги висячи на станції все ж спекти обличчя; думаючи про їжу і не хотіти їсти, ділячи одне печеня на всіх; жумарячи і дюльферяючи; зав’язуючи вузли, уникаючи сипучого каміння, боячись стати ще однією «пам’ятною табличкою», постійно долаючи щось важливе в собі, маючи велику мету і роблячи з усіх сил той останній крок до неї… там, на вершині, піднявши прапор, ти подивишся на світ іншими очима і світ відкриється для тебе заново! Як пощастить з погодою, ти побачиш неймовірну панораму, яку дано побачити не всім. І там, на вершині, ти збагнеш, що шлях до неї прокладений місяцями, а то й роками навчань, старань і зборів був не даремним і все до остатку варте того, щоб бути там!!!! 
Це ліричний відступ про те, як мрії стають реальністю…
Все починалося з г. Ельбрус, а точніше з Любчика - людини натхнення нашого клубу, який на нього зійшов. Саме після його розповідей і фото рік тому я дозволила і собі мріяти про цю величну гору на Кавказі. І так закрутилось, завертілось… до альпклубу «Вершина», знайомства з Олександром Тараником і багатьма цікавими людьми, які хотіли в гори як і я. Потім заняття в клубі, збір спорядження згідно списку, зимові походи в Карпати, горде звання «значкіста», скельні заняття, болдерінг, біг і ін.. Багато всього цікавого і захоплюючого. І протягом всього періоду перед очима у мене був «Ельбрус». Подруга навіть подарувала мені велике фото цієї двоголової гори, яке було першим що я бачила вранці, і останнім, що я бачила перед сном. Якби ж я знала тоді, що насправді отримаю набагато більше ніж прагну… 
Щоденник подорожі
25.06.2009 Поїзд Львів-Київ. На пероні зустріла Сергія («Ніндзю»), який тим же поїздом їхав з Франківська до Києва. А завтра разом на Кавказ.
26.06.2009 Здали речі в камеру схову. Поїзд до П’ятигорська ввечері, так що є нагода побачитись з київськими друзями, які ввечері мене провели на потяг. Зустріч з усіма нашими на вокзалі.
27.06.2009 Дуже спекотний день в потязі. Від нічого робити гуртом постригли Марту. Вийшло кумедно – Марта тішиться.
16:30 перетин українсько-російського кордону. Провідниця зібрала наші документи. За якийсь час прикордонники викликали мене в купе провідника по причині того, що на моєму фото в паспорті погано видно їм печатку – хоча насправді там все гаразд. Хотіли висадити з поїзда, та все це робилось до того, щоб вимагати від мене 1000 рублів. В ті хвилини в голові промайнув весь шлях до Кавказу, який міг тут обірватись через тих рос. бариг на кордоні. Моєму обуренню не було меж. Та взяла себе в руки, включила «блондинку» і вдалось вторгувати 500 руб. і ця неприємність залишилась позаду. Вечір у поїзді був наповнений балачками і грою у «Мафію.»
28.06.2009 05:20 прибуття в П'ятигорськ. На пероні нас вже чекали водії двох замовлених маршруток. Запакували наші баули (кожен мав по 2 рюкзаки, бо в один все не поміщалось) і вирушили в дорогу. Згодом зробили зупинку на базарі, щоб докупити харчів. Оскільки було досить рано – довелось зачекати. Пішли вивчати околиці через міст на річці Біксан дістались до недіючого заводу по видобутку чогось.
Вражають гори довкола - наче високі стіни, а ріка яскраво жовта і бурхлива - сніги в горах тільки тануть. Подумалось, що було б добре по ній сплавитись - бурхливіша за наш Черемош значно, а скільки ще їх тут таких бурхливих?
Закупивши овочі, фрукти на ін.. продукти вирушили до федеральної служби безпеки прикордонної зони Кабардино-Балкарської республіки, де нам мали дати дозвіл на в’їзд в Приельбрусся з метою здійснення зборів альпклубу. До 12:00 нас не хотіли пропускати. Ми вже збирались ночувати біля КПП, оскільки сьогодні неділя і з Нальчика не надійшов факс з дозволом на в’їзд. Та приїхав директор альптабору «Очаг» і якось ту ситуацію уладнав. 12:30 им на КПП.. Знову паспортний контроль згідно списку. Далі доїхати до базового табору «Очага» (2300м), що знаходиться поруч альптабору «Джантуган» . За дорогу розплатились по 440 руб. Розклали табір. Встигли ще до початку дощу. Дочекались братів Тараників, які сходили ще одну гору. Після обіду вивчали територію довкола табору.
Люблю кожний клаптик рідних Карат, та Кавказькі гори вражають своєю величністю і маштабами, засніженими вершинами, льодовиками. Щоб побачити вершину, треба добре задирати голову. Ввечері ватра, співи, балачки. Оскільки в нас ще немає дозволу завтра вільний день.
29.06.09 Сніданок з видом на Ельбрус. Вперше побачила Ельбрус так близько. Небо розвиднилось і буквально відійшовши 100 м від табору видно цю двовершинну гору. Рис з сухофруктами на сніданок. Далі збори і плани.
Кілька хлопців вирішили сьогодні піднятись до верхнього табору «зеленая гостиница» або «зельонка». Я пішла з ними. Йшли досить швидким темпом, бо без рюкзаків. Діставшись туди зробили неймовірну фото сесію на фоні гір. Трохи пройшлись по гребню. Діставшись до снігу зліпила дві сніжки і тішилась снігу у кінці червня.Трохи помедитували в очікуванні просвітлення над Ельбрусом, щоб знову його побачити. Та хмари так і не розвіялись. Погода сьогодні сонячна, що надзвичайно тішить. На обід зготували смачний суп. Потім миючи посуд у річці мене різко заболіла голова . Біль був дивний і щораз наростав. За якийсь час терпіти було неможливо. До того ж страшенно нудило. Від обіду до пізньої ночі промучилась. Пила воду , вертала її назад і не знаходила собі місця. Всі сказали, що це включився процес акліматизації. Мені було дуже сумно, бо ми ще нікуди не ходили, а я почувала себе настільки зле, а що ж тоді буде далі. Як піднімемось на вищу висоту? Пізно ввечері включила плеєр, сидячи на березі річки і «страждати» стало легше. До того ж тішили 3 світлячки на камені. Марта трохи пошкодила ногу сьогодні на скелі.  Шкода її.
Спати не могла зовсім. З Сашею (dizhka) побалакали до 2-ї ночі, а ж о 7:00 підйом.
30.06.09 7:10 зарядка. Пробіжка. Легкий сніданок і здача нормативів. Як не дивно самопочуття в нормі після вчорашнього. Нормативи ( прес,віджимання від землі, перехід по колоді з розворотами, підтягування) здала навіть краще ніж у Львові. Сьогодні в програмі скельні заняття. Піднімаємось по крутому схилу до скель. Погода в горах міняється дуже часто. Виходили з табору намазані кремом під пекучим сонцем, на скелях вже дощ.
Працювали з френдами і закладками, забивали і вибивали гаки, робили нижні і верхні станції. Потім полазили довкола скель – кожен пройдений метр дарує неймовірний вигляд гір з іншого ракурсу. По поверненні в табір дізнались, що дозволу на нас далі немає і взагалі в Приєльбруссі введено надзвичайний стан і невідомо чи ми взагалі зможемо кудись піднятись.
01.07.09 Всю ніч йшов дощ. Я тільки й думала про речі, які залишила сушитись, та рятувати їх було пізно. О 12:00 пішли на скелі. По дорозі збились зі стежки, бо на підйомі великі білі камені і стежка час від часу не проглядається, каміння ж схоже. То потім довелось дертись зубами в скелю…не губіться люди з стежок!!! Спершу було сонячно, а потім займались в тумані. Працювала, як і вчора в парі з Андрієм. Прокладали перила по складнішому маршруту ніж вчора. Потім дюльферили, жумарили в вертикальному висячому положенні використовуючи мінітрекс зі сходинкою з петлі. Доволі важко.
Тож сьогодні заробила пару синяків, поздирала пальці. Ввійшла в ритм одним словом.
02.07.09 7:00 пробіжка, зарядка. Дуже бадьорить таке пробудження. Сьогодні льодові заняття. Перед виходом в табір приходять 2 бійці для перевірки документів. Порахували як овець. Переживала тільки щоб не заборонили в гори ходити. Все в порядку.
Підйом на льодовий видався ще складнішим ніж а скелі- сипуче каміння, мокра трава, сніг. Кожен крок слідкуєш за 4 точками: 2 ноги, 2 трекінгові палки.На льодовику вдягнулись тепліше, дістали кішки, льодоруби, системи, льодобури і інше спорядження. Адаптувались до широкої ходи в кішках вверх, вниз, траверсом. Перестрибували умовні щілині і тріщини. Потім ходили по крутій стінці вбиваючи 2 передні зубці кішок пристраховуючись льодорубом. Найважче було забивати льодоруб в лід. Льодові інтрументи працювали б краще, та їх практично ніхто не мав. Вкручували льодобури і робили станції. Працювали в парах. Страшнувато було іти першою. Бо поки не вкрутив першу точку, можеш зірватись і при падінні дуже пошкодитись кішками. Дійшовши до верху, робила станцію. Вкрутила перший льодобур брати Таранники показали місце де класний лід для другого льодобура. Потім бештали мене що я на кілька см. ближче прикрутила льодобур ніж було слід і не мала їх слухати, а вкручувати там знала сама. Так вони мене перевіряли. Урок засвоїла!
На спуску почав падати дощ, що дуже утруднило шлях до табору.
03.07.09 7:00 пробіжка, зарядка. Знову льодові заняття. Сьогодні йти хотілось менше, бо вже знав скільки туди підніматись і як в дощ важко спускатись, вже не говорячи про те скільки зусиль вимагає робота на льоді. Найважчий перехід від морени до льодовика, де лише різнокаліберне каміння, яке сиплеться, провалюється і перекочується під ногами…На льодовик піднімались сьогодні вище, працювали льодовими інструментами, здавали заліковий маршрут. Відпрацювали по повній...20 потів зійшло. Куртка в якій працювала, пройшла бойове хрещення і розійшлась на рукаві по шву. Замучені, замурзані і під дощем спускались ввечері до базового табору. Від втоми врятував душ . Вечерю їли прямо в спальниках у палатці і одразу після цього міцно заснули.
04.07.09 Проснулись пізно. Сьогодні по програмі вихід на «Зельонку» з якої будемо здійснювати перше сходження. Інструктор вирішив змінити склад зв'язок, а потім за нашим побажанням зв’язки ще раз змінили. Просто дуже хотіла щоб в моїй групі була ще одна дівчина – Юля. Підхід зайняв більше часу, ніж ми до цього ходили туди без рюкзаків. Розклали табір на висоті 2750 м.. Повечеряли. У всіх гарний настрій, бо нарешті завтра йдемо на першу гору! Хлопці почали балакати з єврейським акцентом, що дуже всіх смішило.
05.07.09 Підйом о 3:00 Сьогодні йдемо на першу 2А на Кавказі – г. Трапеція (3697м). Маршрут льодово-сніжний і скельний на спуску. Вихід 04:15. О 09:20 досягли вершини. Переш враження від гори – я думала , що так виглядає маршрут, як мінімум 3А категорії важкості , а не 2А. Найважчими видались 3 останні мотузки до вершини по крутому сніжному схилу. Працювала в парі з Андрієм та інструктором Женею Тараником. Час від часу думала про Ельбрус, який на 2 км вищий за цю гору- тоді починала йти швидше, бо розуміла, що легше ніж зараз – не буде!
Діставшись першої вершини, піднявши наш стяг радості не було меж! Знайшли тур з запискою, написали і поклали свою. Спуск по скельному маршруту був не легшим. Оскільки погода сприяє вирішили не робити день відпочинку, а завтра сходити на ще одну гору.
06.07.09 Підйом о 3:00. Вихід 04:15. на г. Віа-Тау (3820м) по північному гребню (маршрут скельний 2А) Погода хмарна. Від «Зеленки» ми дійшли на Джанкуатський льодовик, пересікли морену і рухались далі то по сипусі, то по снігу. Пройшли невеликий льодовик, дістались перевалу Койавган. Далі маршрут пролягав по скальному гребню. Працювала в парі з інструктором - Сашею Тараником. Він першим рухався дуже швидко по цьому скальному маршруту, робив страховку, а я доганяла його , «язик на бороду», дістаючи з щілин закладки, які часом, так добре закріплялись в щілинах і не діставались зовсім. Треба було льодорубом вибивати чи виколупувати. Одну закладку закріплюючи на системі випадково втратила. Вона пролетіла кілька метрів вниз і зачепилась за камінь. Я не довго думаючи полізла її діставати. Здавалось у ту мить немає нічого важливішого ніж повернути ту закладку на місце. А то в радянські часи за втрату спорядження добряче діставалось. Діставши і пристрахувавши її, подивилась куди я залізла…подумалось, «на що воно мені треба?» далі без коментарів…Якось з Богом вилізла назад і рухалась далі по маршруту. Найважчою частиною маршруту для мене було пройти по вертикальній стінці з плит. Далі стало трохи пологіше і легше лізти. Так рухаючись по 50 м. мотузка за мотузкою ми дістались вершини г. Віа-Тау. Погода трохи покращилась. В іншій зв'язці рухались Юля, Женя і Андрій. В певний момент я за них дуже переживала. Не було чути жодного звуку від них і видно не було також ,оскільки скеля закривала ту частину маршруту. Ми, з темпом Тараника, відірвались вперед, тож на вершині їх чекали майже 2 години, за те був час все добре роздивитись. Як потім дізнались мотузка в них часто заплутувалась і зачіплялась за каміння. Кілька раз доводилось повертатись і розплутувати її. По тому маршруту легше рухатись в двійках ніж трійкою.
Спуск був не менш цікавим по іншому гребню.
07.07.09 Сьогодні день відпочинку. Інша група відпочивши вчора тільки сьогодні пішла на гору, а ми раділи вдалому сходженню і чудовому дню. Івана Купала – з плели вінки з ромашок, робили цікаву фото сесію. В другій половині дня зібрали палатки і повернулись до базового табору.
08.07.09 Вирішили спуститись до селища Ельбрусу закупити свіжих овочів і ще деяких продуктів. На КПП мали проблеми і більше години чекали на погодження. Попались хороші службовці - в таку спеку дали нас 2 пляшки газованої води, поки ми там під КПП сиділи.
До селища вдалось зловити попутну машину з військовими, а потім ж нею вдалось повернутись назад. Ввечері таборові збори, обговорення вражень від пройдених маршрутів і критика кожного з нас - що треба підтягнути і виправити.
09.07.09 Більшість людей з табору поїхала в Чегет за закупами, я залишилась в таборі і отримала перший реально вільний від походів і поїздок день. В Чегеті, по моєму проханню, купили шапку – бурку.
10.07.09 6:00 Підйом. Підхід на перевал ВЦСПС (3750м) – грозу всіх туристів. Набір висоти по дуже крутому схилу. Я б цей перевал зараховувала як окрему 2 А, як мінімум. Під час підйому відчувалась нестача кисню. Добре що йшли повільним темпом. Підйом зайняв 5 год. Мали 3 привали. Відразу за перевалом на тій же висоті розклали палатки. Сил вистарчило зварити тільки чай – всіх мучила спрага. Погода була дуже мінлива. То сиділи в хмарі, то розвиднювалось. Нарешті побачила тих дивовижних гірських козликів - турів, що повсюди залишають свій послід: і на льодовиках, і на скелях, і навіть в таких місцях де ти дерешся «зубами в скелю» і ледве вилізши бачиш це «диво» і тобі в голові не вкладається що вони там роблять… ні трави, ні сіна… нічого… Вони то співають як птахи, то плачуть як малі діти. Спершу не розуміла звідки ці дивні звуки.
11.07.09 Підйом о 3:00. Вихід 04:15. 04:30 були внизу на снігу в кішках. Йдем на г. Курмичі (4045 м) 2Б сніжно-льодовий маршрут. по західному схилу північно-східного гребня,
Підйом давався важко, бо схил дуже крутий. Станції робили на льодорубах. Небезпечні були куски льоду що розлітались, коли робили верхні станції. Поки страхувала, заробила кілька синяків. Ноги в кішках на двох зубцях дуже втомлювались. Де булла можливість вибивали собі місце для ніг. Хоча й важко, та зрозуміла, що льодово-сніжні маршрути мені більше подобаються. І льодобурам більше довіряю ніж закладкам в скелі, і в кішках впевнено стоїш навіть на двох зубцях на крутому схилі, і сніг такий білий і бадьорий… красиво!
З погодою нам пощастило особливо, кажуть така видимість буває дуже рідко. На вершині відкрилась неймовірна панорама і Женя показав і назвав всі довколишні вершини, показав Кавказькі різні райони. Після цього добре закарбувалось в пам'яті що куди і в яку сторону. А Діма і Влад десь сьогодні піднімаються на Ельбрус – вони пожертвували розрядом, аби побувати на Ельбрусі, бо через роботу мають повернутись до Львова швидше і всього б не встигли. Вони вже там, а ми ще тільки мріємо…
12.07.09 Оскільки нам з погодою пощастило і ми такі спартанці, що ходимо 2 гори підряд, то знову планувався о 3:00. Вихід 04:15. та о 3-й ніхто не встав….банально ніхто не чув будильника. Десь коло 4-ї до палаток підійшов інструктор і з здивованим виразом обличчя питав, що трапилось і чи ми нікуди не йдемо. Як могло не проснутись шестеро людей у 3-ох різних палатках з різними будильниками – досі залишається загадкою. Та ми швидко зібрались, правда меншим складом вирушили на гору. Бо 2 хлопці за таких дивних обставин вирішили не ризикувати долею і відпочити той день.
Сьогодні в програмі один з піків МНР (Монгольської Народної Республіки), а саме південно-західний пік по скельному маршруту 2Б. Маршрут пролягає через південний кулуар і західний гребінь.
Саме на цьому маршруті моя каска окупила себе сповна врятувавши мою голову від каменюки. Найважчим для мене був початок маршруту, який передбачав прохід по нависаючій стінці. Здавалось сил не вистачить іти далі, і що мало бути далі – було не відомим, бо подальший маршрут не було видно. Та пройшовши цю ділянку – далі маршрут видавався легшим. Було де зачепитись, було як пожумарити. Так від станції до станції дістались вершини - ділянки розміром десь 1.5 Х 1.5 де ми п'ятеро умудрились розміститись. Діставши записку згадали, що не взяли з собою ручки… не довго думаючи записку написали активованим вугіллям з аптечки. Цікаво вийшло. Ця гора булла першою де ми спускались по шляху підйому. Дюльферяти вниз звичайно було легше ніж підніматись. Правда Юля невдало відштовхнувшись пошкодила собі ногу.Так, перемотавши її еластичним бинтом і спускалась до табору. В таборі нас чекали нашу друзі, що залишились. Урочисто нас зустріли, вітали з горою і закритим третім розрядом і напоїли гарячим чаєм. Пити ми хотіли найбільше.
В цей же день ми вирішили спуститись до базового табору, щоб було більше часу для сходження на Ельбрус
13.07.09Сьогодні хлопці, які вчора не пішли на гору, здійснили сходження по такому ж маршруту. Правда Саша на спуску пошкодив ногу. Травма булла суттєва,що дуже утруднювало його спуск до базового табору. Не даремно в нього вчора було погане передчуття.
Цей день був завершенням одного етапу під назвою «третій розряд»  і закриттям літніх зборів альпклубу «Вершина» (оскільки програму вдалось виконати повністю) початком другого етапу – самостійного сходження на Ельбрус, але це вже окрема історія…
P.S. Без цих людей нічого б не було!!!  Тож велике дякую Саші і Жені Тараникам, учасникам зборів альпклубу «Вершина»
Любчику – за натхнення, Zippo – за добре серце, extreme.lviv.ua – за неймовірних людей, Марті - за хороший приклад, Андрію - за те, що був таким доблесним напарником, Alexxx- за те, що направив в правильне русло, Дануті - за підтримку, Богдану- за спорядження, і всім друзям, які долучались до процессу підготовки, батькам - за розуміння, Богу- за безмежну любов до нас… |
Правила
Пошук
Список учасників
Мобільна версія
Групи
Зареєструватись
Профіль
Увійти, щоб переглянути приватні повідомлення
Вхід
да я такой 
