 Ну от нарешті після довгої перерви (післяпоїздковий відходняк, робота, справи, РОУП, відсутність нету) взявся я за написання  вражень (хоча, мабуть буде більш умісним слово "спогадів") від тієї подорожі. Здається минуло багато часу, дещо мало б забутись, але насправді тільки почав згадувати і постала перед очима чітка картина тих подій.
Отже "Спогади про подорож Кримом" (старатимусь коротко)
День перший. Балаклава
Сімферополь. Туристів тут нюхом чують. На кожному кроці вас намагаються "затягти" в той чи інший бус/автобус/маршрутку/машину який довезе вас куди тільки скажете. Навіть коли ми з Валєрою вирішили "закосити під мєсних" - гуляли без рюкзаків, все одно то нас не врятувало від кримських водіїв, які навперебій пропонували свої послуги. Зустрівши Оксану з київського потяга, посадивши на той потяг одну приємну особу  , дочекавшись Наталі з Антоном, ми погрузились в машину і порулили в Балаклаву, споглядаючи кримські пейзажі і роздумуючи "а як воно там буде?"  .
Балаклава. Балаклава нас зустріла тісними вуличками, купою народу в купальниках, запахом моря на набережній... І яхти!!!  На яхти тут можна дивитись годинами. Таких красивих плавучих домів ми більш ніде не бачили. І тільки мріяли, як можливо колись, ми розживемось і виберемось своєю екстрімівською компанією на день-другий у море  на такій красуні! Балаклава розміщена навколо бухти, яка врізається глибоко в сушу, захищена від моря вузьким проливом і скелястими масивами. В бухті тільки стоянки катерів і невеличкий "міський" пляж, на якому мабуть самим місцевим жителям встидно купатись... Всі інші пляжі у морі. Добиратись туди відповідно катерами, або пішочком (добрий кусок дороги). Ну ми ж намилились по криму пішки ходити, тому рюкзаки на плечі і вперед  у пошуках найближчого пляжу. При першому ж підйомі вгору (в обід в жару) кожен відчув всі лишні консерви, пиво, одяг, які з собою взяв. Дорогою оглядаєм руїни старої фортеці, милуємось виглядом на море і красивий скелястий берег. Наталі з Антоном знайшли внизу невеличкий "дикий" пляж, який виявився не таким вже й диким, там уже обжилось з десяток таких "дикунів" як ми. Тому місце для ночівлі прийшлось шукати дещо вище, але все одно з виглядом на море. До вечора купались у морі, лазили набережними скелями, розкладали табір, вогнище, одним словом відпочивали насолоджуючись морем і навколишніми красотами. Не обійшлось і в перший день без травм  (Катя, на найближчі іменини або ДН ми тобі каску купуєм  ), тоді ж ми і дізнались про нескінченний вміст аптечки Сємьонова і про чудо-препарат "Регідрон" . Ввечері посиденьки біля вогнища за смачним вином і жареним салом, а потім спатки, бо наступного дня з ранечка нас чекає каньйон.
День другий. "Большой каньон" Криму
Ранком добрались бусіком до Соколіного. Далі пішочком по трасі до водоспаду "Серебряние струи" і входу в Большой каньон. Біля самого водоспаду нас очікував перший сюрприз - виявляється щоб подивитись на таке чудо природи як водоспад, який та ж природа створила для всіх, треба заплатити.  Теж саме і з входом в каньон і з іншими водоспадами і територіями, які мають статус "заповідник". Розчаровані такою ситуацією ми порулили прямо в каньон, за вхід в який все ж довелось виложити 15грн. По дорозі охочі скупнулись в крижаній воді Голубого озера. Йдемо дальше, до "Ванн молодості" по чудернацькому камянистому дну річки. Річка, яка тут весною вирує на повну, зараз дзюрчить невеликим потічком між каменями. Незважаючи на ранок біля "ванн" людно. Ми зупиняємось дещо вище, подалі від людей. Далі стандарно - приготування їжі, чайок\кава, потім бажаючи "омолодитись" похлюпались у "ваннах" і йдемо далі. Чим дальше, тим безлюдніший і красивіший каньйон, височенні скелясті стіни оточують тебе з двох боків, внизу іноді звужуючись до кількаметрового проходу. Нагорі жара, сонце світить на повну, а тут приємна прохолода. За деякий час дойшли до початку того потічка, що наповнював "ванни" і озеро... тут він зовсім спокійненько дзюркотів джерелом із якоїсь скали. Далі сухо, вода (причому не мала) тут була ще весною. Пробираємось далі каньйоном, карабкаючись скелями, перебираючись через воду яка подекуди ще залишилась, милуючись величним скелями. При виході в ліс наштовхуємось на табір чи то "мєсних турістов", чи то дуже зголоднілих (судячи з їх комерційної пропозиції - "Меняєм водку на тушонку.") Біля джерела в лісочку розбиваєм табір. Ввечері вогнище, все як положено. Згадали нарешті, що сьогодні день незалежності.... а в нас навіть пива нема  
День третій. Перші помилки
Як завжди зранечка підйом, збір і в дорогу. Першу годину набираєм висоту. Десь за годину з лишком вибираємось з лісу на плато над Ялтою. Відкриваються краєвиди на навколишні гори, вдалині біліє куполами станція ПВО. Особливо замучені вже чують вдалині плюскіт моря. Підходимо до краю плато. Звідси, з самого обриву відкривається прекрасний краєвид.  Майже повсюду плато закінчується кількасотметровим обривом, оточуючи долину з містом, ніби відгороджуючи його від решти Криму. Внизу поміж лісів розкинулись будинки Ялти. Далі густо забудовона набережна і море. Все це виливається в неймовірний пейзаж.  Шкода, що з цього місця його ніхто не сфоткав. Проходимо далі, спускаємось по якійсь маловідомій стежці вниз. На трасі вирішили звіритись з картою... і тут перший сюрприз - помилка з поворотом в кількасот метрів нагорі вилилась у 20 км по трасі до Ялти внизу.  Що поробиш, почали ми топати дорогою вниз до Ялти, зрізаючи її де можна. На добрій половині дороги взяли для більшості групи і наших рюкзаків таксі до водопаду Учан-Су. Від водоспаду хіба залишилась одна назва, водичка з нього ледве капала. (мабуть перекрили за неоплату) Зате пиво було файне. Від водоспаду знову розділились - частина машиною в Ялту щобу купити квитки на теплохід, а решту пішочком  майже до самої Ялти. В Ялті зустрічаємо ViktorSV, тусуємось трохи по набережній, а далі кораблик і в Алушту (Професорський Уголок). В Алушті зустрічає нас 7eMEN-off з вином  (він приїхав сюди раніше маршруткою), проводить на пляж "Політехнік", а далі стандартна програма купання в морі. Ввечері прогулянка набережною, наминання смачнющих вірменських шашликів, рису, смакування вина. Потім ґов спатки на пляж... Для декого день завершився лише зранку...
День четвертий. Повний МатраЦ
Зранку під осудливі погляди відвідувачів "Палітехніка" перебрались на платний пляж. Сьогодні мали вирушати далі в гори, але дорога в Ялту більшість групи так стомила, що всі навідріз відмовились кудись йти... Відповідно Мангуп-Кале і г. Роман-Кош вилетіли з маршруту. Цілий день засмагання-купання на пляжі. Ми з Валєрою спробували пониряти з аквалангом.  Мене воно круто зацепило, дайвінг - це тєма!!! Ввечері до нас приєднався Любчик з Тернополя, як виявилось всього на одну ніч. Повечерявши смачно невідомим вірменським блюдом з нашого казана, уложились спати під відкритим небом.
День пятий. Долина Привидів, водоспад Джур-джур, Ай-Алєксєй, інтернаціональне спілкування
Зранку підйом і першим тролейбусом в Лучістоє. Там піднімаємось вверх, мимо останків фортеці Фуна в урочище Джеменжі. Вхід сюди також платний, але мабуть зранку ті здирники ще сплять, при вході в урочище нікого... Йдемо далі між скель, через "долину привидений"  , розглядаємо чудернацькі камені, які ніби виринають прямо із землі, формуючи всілякі цікаві фігури. Сонце піднімається все вище, йти по відкритій території перші кілька годин важко... Хочеться пити, жара робить своє. Через годину-другу вибираємось на г. Южний Джеменжі, наздогнавши при цьому ще двох туристів. Далі, щоб не робити круги стежками, пішли навпростець через ліс... тут ми і дізнались, що таке спуск по сухому листю по сипучому схилу, продирання крізь хащі... Далі кількагодинне блукання стежками у пошуках  водоспаду "Джурла" (його ми так і не знайшли, вирішили, що він пересох) і нарешті виходимо до водоспаду Джур-джур  (його хоч можна було назвати водопадом). біля нього планувалась ночівля, але маючи кілька годин в запасі, ми вирішили йти далі, щоб наступного дня менше було. Що і зробили після легкого перекусу. Ще за якусь годину вийшли на стоянку Ай-Алєксєй. Далі йти не було змісту, тут крайня точка де можна набрати води. Наступне джерело аж в кінці маршруту наступного дня. Тут і розкинулись на красивій поляні, де вже стояв намет ще одного мандрівника. Під вечір до нашого табору приєднались ще дві дівчини на вєліках, як виявилось німкені. Відповідно вечір ми провели у цікаму спілкуванні біля ватри, шокуючи їх розповідями про наші екстримальні штучки і випитуючи у них про життя-буття в німеччині. Йдучи спати вони нам подякували за хліб-сіль (пардон, за чай і мівіну, яка їм дуже сподобалась ) і сказали, що ми very cool & crazy А ще дивувались як ми можем вставати в 4й ранку щоб йти далі. Пообіцяли обовязково зайти на наш сайт (хоча що вони там зрозуміють? хіба фото-відео подивляться ) І доречі, переглядаючи статистику за минулий місяць, виявився один перехід з Германії
День шостий. Палюче сонце Карабі
Зранку підйом по плану о 4й. поснідавши і зібравши речі, залишивши прощальну записку  німкеням, вирушаємо в дорогу. Як виявилось, у нас дефіцит ємностей на воду...  на групу 7 чол. ледве нашкряблось ємкостей на 7 л. води. Це при тому, що найближче джерело буде аж під вечір і нам весь день до нього топати під сонцем. Та що поробиш, добре що й так. Знову починаються підйоми, блукання по стежках в пошуках потрібної, продирання навпростець крізь хащі. Оте продирання крізь лісові хащі стало причиною того, що наша група розділилась. Одні пішли ущелиною з цими хащами далі, інші (в тому числі і я) подерлись вгору, де попід скелями проглядався вільний прохід. Згори ми і побачили стежку, яка звиваючись піднімалась на Карабі. От і почали підніматись нею... Як виявилось - помилково, бо мали йти ми зовсім іншою ущелиною, зрізаючи таким чином значну частину дороги. Але то виявилось вже потім, коли наша група знайшлась, загубивши пів дня в пошуках\очікуванні одні одних. Але з гори, на яку ми вибрались (Кара-Тау) відкивався чудовий вид на поверхню Карабі (Лунная поверхность), вниз на долину з різними озерцями, а вдалині було ледь помітно Южний Джеменжі. страшно було подумати, що ми аж відтіля прийшли. Діждавшись решту групи ми вирушили далі, через Карабі по наміченому маршруту. Після виходу з тієї "лунної повєрхності" знову почались блуждання по стежках-доріжках в пошуках потрібного напрямку. Запаси води, які досить економно витрачались, вже давно були вичерпані, а до очікуваного джерела ще далеко... настільки далеко, що ми вже перестали вірити в існування десь в тій місцевості води. Під кінець нам уже у шумі листя вчувався плюскіт водопаду, чи хоч якогось джерельця. І коли ми нарешті вийшли до нашого заповітного джерела і наш бравий прапорщик вигукнув "О, джерело!!!" , нікому спочатку навіть не повірилось, що ось уже дійшли... Всі одразу припали до нього  , випили по добрій літрі со старта і вже не могло й бути мови про якесь просування далі. А могли б на автоматі ще пройти, хоч і до самого Прівєтного. Як показала практика наступного дня - годинки за дві туди б дотьопали. Але біля джерела і заночували. Була ще одна проблємка - закінчувався газ... а наш супер котєлок залишився в Лаккі на морі  . Тому варити хавку умудрялись в горнятках на кострі.
День сьомий. День, про який нічого згадати
Зранку за годинки дві добрались від джерела в Прівєтноє. Йшли через виноградники, відповідно не втримались, щоб не поласувати виноградом . В Прівєтному пів дня точали на трасі, щоб зловити якусь маршрутку, врешті решт частині групи прийшлось їхати на таксі в Судак, далі уже всі разом поїхали в Курортне. В курортному (спокійному, тихому містечу) знову впали на пляж, скупнулись в морі і бєздєльнічали до вечора... Ввечері сходили на кальян, для урізноманітнення обстановки.
День восьмий. Коктебель
Зранку, щоб остаточно проснутись (кава давно закінчилась) скупнулись в морі, поїли шаурми і валялись на пляжі в очікуванні корабля в Котебель. Десь під обід домовились за місце на екскурсійному теплоході (звичайно не безблатно) і погребли на ньому в Коктебель, споглядаючи по дорозі красиві скали Кара-Дагу, золоті ворота і інші краєвиди. В Коктебелі впали на пляжі поближче до гори, на схилі якої літали парапланеристи і придушивши глибоко в собі зелену жабу, споглядали за їхніми маневрами. І ще один чувак на кайті порушував наш спокій своїми витребеньками... І ще парасалінгістів (парасалінг - катання за катером під куполом УТ-шки  ) тягають то тут, то там... Бачити стільки різношертих куполів в небі і при цьому спокійно валятись на пляжі - це ж каторга для нас . І ще як на зло АНи, Вільги з планерами, мотодельтаплани в небі літають... Та шо поробиш, фінанси поют романси, лежи і дивись. отак то і минув наш крайній день на морі.
День девятий. Дорога додому крізь історію Криму
Ну от він, країній день нашого знаходження в Криму... Тому, як уже повелось, зранечка скупнулись в морі, посушились на сонечку, спакували манелі і гайда до домовленого місця на бус. Відій нашого бусіка виявився балакучим дядьком, більше того - добре обізнаним в історії Криму. От і розказував він нам за дві години дороги до Сімферополя усе що можна про Крим . Які народи і коли його населяли, коли і ким були засновані різні міста, про різні історичні памятки, ну одним словом багато цікавого. А потім коли тема про історію вичерпалась, понєслось про політику... Короче їхати було весело. А далі уже знайомий вокзал, поїзд і духота у ньому... По дорозі в Мелітополі якраз пройшлась гроза... то майже всі повискакували до довгожданної прохолоди, ми уже й забули, що таке явище як дощ, існує.
Отака от розповідь получилась. Звиняйте за много букофф і не копайте сильно. Важко описати події 10 днів двома словами, тим більше такі різноманітні події. Уже в Коктебелі згадуючи наші пригоди, ми дивувались, як швидко пролетів час, водночас Балаклава здавалась такою далекою, ніби минула ціла вічність від тоді як ми там були. Єстєствєнно, що це ще далеко не все - доповнюйте таваріщі 
_________________
Кожна людина отримує саме те, що хоче. А якщо хтось отримує те, чого він не хотів — значить він хотів саме те, що отримав.
|
Правила
Пошук
Список учасників
Мобільна версія
Групи
Зареєструватись
Профіль
Увійти, щоб переглянути приватні повідомлення
Вхід
