Lviv eXtreme club

 ДопомогаПравила   ДопомогаДопомога   ПошукПошук   Список учасниківСписок учасників   Мобільна версіяМобільна версія   ГрупиГрупи   ЗареєструватисьЗареєструватись 
 ПрофільПрофіль   Увійти, щоб переглянути приватні повідомленняУвійти, щоб переглянути приватні повідомлення   ВхідВхід 

Кавказ. Ельбрус. Щоденник подорожі

Нова тема   Відповісти    Форум Lviv eXtreme club -> Гірський туризм / Трекінг / Геокешінг / Коастерінг / Подорожі Сторінка 1 з 1
Ваш часовий пояс: GMT + 2 Години
Попередня тема :: Наступна тема  
ПовідомленняLyubko © 22.07.08 16:39:58    Кавказ. Ельбрус. Щоденник подорожі

«Підніматись вперше на                                                  «з самого початку ця мандрівка
Ельбрус й бути старшим                                                   нагадувала штурм Кавказу»
групи, вже само по собі
є екстремальним, але так
потрібно.»                                                     «З неохотою відкривши
                                                                      намет я завмер-на фоні
                                                                      нереально голубого неба                                     «Тільки сьогодні за всю мандрівку
                                                                      не було жодної хмаринки.»                                  відчув справжній аромат
                                                                                                                                                   кавказького гірського повітря,
                                                                                                                                                   на верхотурі дуже
                                          «За день було дві                                                                             відчутний його дефіцит.»
                                          пори - літня і зимова.»

              «Вже після перших кроків
               до гори, серце виривається                                          «Від цих мега масштабів
               з грудей, у вухах гепає пульс,                                       просто ціпинить і точно
               в горлі пересохло.»                                                        не від недостатку кисню.»
                                                                 
                                                                            «Ранішій холод став трохи
«200 кв.км вічної мерзлоти,                                 теплішим після виконання                            «Зараз 20.25 за Києвом, вже
27 льодовиків товщина яких                               гімну України біля національного                   темно і йде пар з рота, а десь
сягає до 400 м, пекуче сонце                               прапору.»                                                        там внизу наші друзі купаються
й нещівний холод, ну чим не                                                                                                       і ходять в шортах і майках-невже
місце для чудової прогулянки.»
                                                                                                 таке може бути?»


                                               Учасники експедиції.

      1                2                3               4                5               6                7               8

      9               10              11             12              13            14              15              16

  1. Гора Борис Богданович                   39 р.    м. Тернопіль        (Керівник групи)
  2. Лущинський Любомир Ігорович      34 р.    м. Тернопіль
  3. Гулько Володимир Вікторович         31 р.    м. Тернопіль
  4. Сніцар Сергій Васильович               30 р.    м. Хмельницький
  5. Діхтярук Роман Ілліч                        29 р.    м. Луцьк
  6. Веремейчик Тарас Володимирович 26 р.    м. Рівне
  7. Данилевич Ярослав Миколайович   26 р.    м. Київ
  8. Макарук Валерій Федорович           24 р.    м. Луцьк

  9. Мельник Віктор Васильович             24 р.    м. Рівне
  10. Мостовий Назар Володимирович     23 р.    м. Тернопіль
  11. Рудий Віктор Леонідович                 23 р.    м. Луцьк
  12. Герасимів Юрій Богданович             22 р.    м. Тернопіль
  13. Грицюк Тарас Богданович               22 р.    м. Рівне
  14. Кутрань Орест Михайлович             21 р.    м. Тернопіль
  15. Фурманець Олег Анатолійович        21 р.    м. Рівне
  16. Булка Роман Борисович                   18 р.    м. Львів

                                                           Щоденник « Великий Кавказ»

★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★



Любомир   28 червня 2008р.   субота
      Три роки очікувань, приготувань і ось вона- мандрівка на Великий Кавказ, вірніше її початок. Збір о 9.00 в Пласті м. Тернопіль, кількість учасників 16 чоловік, керівник групи Гора Борис. В 10.00 після останньої перевірки спорядження, вирушили на вокзал, потяг Львів – Москва, відправлення 10.59. Посадка була швидка і громіздка. Розмір рюкзаків вражає, вага звісно теж, мій особисто важить 28 кг. В Хмельницькому підібрали Сергія, в Києві зустрілись з Тарасом з Рівного  й Ярославом, мешканцем Києва. Майже на всіх українська символіка: футболки з написами: «Дякую тобі Боже, що я не москаль» , «Я живу на своїй Богом даній землі» , «Бог і Україна понад усе» , «Україна» , «Свобода» , «Богу душа – життя Україні – а честь для себе» , «extreme.lviv.ua» і т.д.
      Інтервал до потяга Київ – Кисловодськ  п’ять з половиною годин, тому біля рюкзаків встановили чергування з інтервалом в одну годину і хто куда ... Сергій з нашої трійки, старшим якої являюсь я, заталувавши в свій рюкзак загальне спорядження, вже попередньо розділене, помчався на рандку з дівчиною, тож в сторожах залишились я і Володимир.
      Знову швидка й громіздка посадка в потяг і мандрівка на зустріч цікавому й невідомому продовжилась. Власне не терпиться зустрітись з тим «великим Кавказом» й поміняти картинку залізно-дорожнього пейзажу.Час дрімати.


★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★



Володимир   29 червня 2008р.   неділя
      Цей другий день наша команда зустрічає під заспокійливий стукіт коліс. Ми знову в поїзді, рухаємось по Україні. Перше місто яке нам трапилось на шляху – Дніпропетровськ. З цікавістю проводжали поглядом наш Дніпро, так як в Києві ми його не перетинали. Провідниця принесла нам декларації, які треба заповнити, щоб попасти до Росії. В нашому купе створили штаб заповнення декларації, де вся наша група проявила себе в якості писарів. Після години писанини, ми поснідавши, хто чим, знову зайняли горизонтальне  положення тіла. Так і долежались ми до української митниці, на яку потрапили близько 14 год. Пропускний пункт м. Іловайськ. Українського митника мало цікавили паспорти і наша писанина, простоявши на станції з годину часу, ми вирушили до КП Успєнскоє, що з боку Р.Ф. За годину часу і тут нас відпускають, віддавши половину папірця декларації, яку треба тримати при собі при поверненні назад. Та не обійшлось без ексцесів, нашому товаришу з Луцька, Валерію, перетин кордону обійшовся в 2000 руських рублів, так як в нього в паспорті стояв штамп депортації з Білорусії. Ще попередили, що при в’їзді треба мати не меншу суму. Та ось ми вже в Росії, м. Таганрог. Всі ожили, коли з’явилося Азовське море, яке було мутне і здалеку видавалось за вигорівше, зсіріле поле. Знову поїли і знову споглядаєм краєвиди на рівні моря, проїхали Ростов – на – Дону, над великим судноплавним шляхом, де було не менш як півторадесятка барж і сухогрузів. Не зникає відчуття, що скоро ці пейзажі помітно зміняться, скоріше б!!! Довга дорога в потязі надоїдає, але щоб щось побачити, без цього ніяк, тож мусимо їхати і очікувати на щось нове і незвідане!

★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★



Сергій   30 червня 2008р.   понеділок
      Третій день для мене почався в третій годині ночі, коли, мабуть, більша частина вагону виходила у Мінеральних Водах. Прокинувся я, коли потяг стояв у місті з цікавою назвою - Єссентуки, десь за двадцять хвилин до шостої. І через півгодинки ми нарешті у Кисловодську, після 42 годин дороги. Домовившись з місцевим водієм Ахматом, щоб той доставив нас до оздоровчого табору «Долина Нарзанів» за чотири тисячі рубрів. Дорогою, слухаючи калоритну місцеву музику, ми проїзжджали селища Киче-Балик, Схадах (малочеркаський район). Виїхавши у 8.10 уже в 9.30 ми заїхали в Кабардино-Балкарію, а потім Верхньо-Малкінське господарство і табір Долина Нарзанів о 10. Вже ця дорога справила враження. А що буде попереду? Трохи не туди звернувши, нарешті о 10.45 ми вирушили від табору з наплічниками. Як на мене, перший відрізок до першого привалу (що були кожну годину) був найважчий. Дялі втягнувся і вже більше  звертав уваги довкола. А розмах побаченого вражав. Величезні пагорби переходили у глибокі провалля і так вздовж усього шляху. Усе це просто не могло поміститись у кадр фотокамери, це не можливо розказати, показати, це потрібно бачити. Вийшовши у футболках і шортах, вже пообіді всі натягнули більш тепліший одяг, так змінилася погода лише за півдня. І хмари на небі схоже надумали цим скористатись, бо кінцівку шляху цього дня ми проходили під гарним дощем. А коли нарешті почали ставити намети, дощ показав себе, уперіщив добряче. Але нема чого казати, ось і вперше ставив я намет під дощем, і зараз п’ять наших наметів чекають до завтрашніго ранку. І думаю, як і я усі від першого дня з наплічниками в захваті.

★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★



Тарас   1 липня 2008р.   вівторок
      6.00 підйом. Хлопці з Луцька нам добряче прокукурікали і розпочалось. Поволі, всі змучені тіла розпочинають свою вилазку з наметів. Холодно та мокро. Табір стоїть біля невеликого потічка, який впадає в чималу річку. (через яку наявний капітальний бетонний міст). Перший сніданок в горах. Варто відзначити, що несмачної їжі в таких умовах не буває.
      Збір, кілька фото і о 8.00 вирушаємо вздовж потічка добротною дорогою, яка петляє і згодом переходить з лівого на правий його берег та різко піднімається вгору.
      Перший привал – розминка вчорашніх болячок зроблена і знову вгору, або як каже  Г.Б. на верхотуру. Поступово піднімались, крок за кроком і ось на горизонті з’являється подвоїна вершина Ельбруса – вражає. Невеличкий привал (10 хв.) кілька фото і знову вгору. Вийшовши на плато  деякий час, роблячи декілька мікроспусків та підйомів, впевнено наближаємося до обіду.12.30 – нарешті обід. Змучені, але щасливі, розпочинаємо трапезу. Півгодини відпочинку і знову вперед.
      З кожним переходом стає все важче , дається в знаки нога, яку я потягнув вчора. Постійно відстає Віктор шкутильгаючи своєю хворою ногою. Ще один доволі крутий підйом дорогою, яка петляє понад прірвою і розпочинаємо спуск в долину Хасаум.  Надзвичайно мальовничо, але втома на стільки сильна, що все менше піднімаю голову, щоб озирнутись навкруги. Болять ноги, плечі і навіть ті м’язи, про існування яких я не здогадувався до цього. Кожен крок – величезне зусилля, ще одна перемога над величчю гір. З долини перейшовши міст, рушаємо вверх в напрямку долини Нарзанів, здалеку видніється будинок МЧС. Останній підйом виявився найскладнішим. Привал, і жодного слова, всі лише важко дихають і лише Борису подобається даний стан речей. Спускаємось до річки Малка і розбиваємо табір біля потічка, що тече з гір. Лишаючи в таборі Віктора та Володимира, вирушаємо в напрямку долини Делесу і ось виникають перші проблеми. Відійшовши від табору помічаємо двох вершників, які в’їжджають по-між наметів і щось довго спілкуються з Віктором та Володимиром. Як виявилось потім, вони хотіли цигарку, потім спирт, далі мотузку... Якби ми не повернулись вчасно, хто зна чим все б закінчилось...
      Загалом зроблено дев’ять переходів, пройшли близько тридцяти кілометрів. День виявився важкий, але життя прекрасне, тому що подорож триває.


★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★



Юрій   2 липня 2008р.   середа
      Встаємо ми завжди в 6.00 під звуки невиспаних тварин (корів). Снідаємо з видом на Ельбрус. Знову розпогоджується! Хмари наступають – відступають. За планом вихід на Джаласу в 7.30 і як воно вийде. Після вчорашнього халявного айрану і молока (овечого) зранку в 7.40 ми всією «бригадою» рушили до МЧС , тобто до Джили-су. Водоспад Султан, кажуть - вниз падає на 40 метрів, інші 25 метрів, так на око 35-40 метрів. Після цього попили хорошого нарзану (мінералізованого) потім в ньому самому, але в іншому місці, скупнулися. 9.50 ми повернулися до «рідної кошари», в якій залишали наплічники в місцевих людей, щодо тутешніх - досить нормальні, але як це говориться: «в сім’ї не без уродів». Вчора ввечером був невеличкий конфлікт, але все  закінчилось, як у казці. Двоє пияків «спригнули» в свою кошару, а місцеві горці пригостили нас айраном і молоком. Вийшли до перевалу Ісламчад, або Північно-Каракайський. В 10.00, через півгодини, стали на привал біля потічка. Доречі, стартанули ми сьогодні з висоти 2350 м. Виходили в 10.40 вздовж потічка-привал в зоні снігу під 3 тисячі метрів в 11.23. В 11.30 вийшли і на перевалі в 11.51-3100 метрів. На такій висоті з нас крім Бориса ніхто не був!!! На перевалі відпочиваємо хвилин 20-25 (фоткаємось, перекусуємо) після чого йдемо на спуск-хвилин 30-обідаємо біля потічка годину часу. Зустрічаємо місцевого джігіта. 13.40 почали спускатись вздовж потічка, хвилини 2-3-йдемо, далі на траверз до іншого потічка і вздовж нього починаємо підйом на перевал Киртикауш. Повний пиндик-організм працює на всі сто, давненько так не було. Чотири переходи-майже перевал, але не доходячи до цього (він дуже в снігу) і перехід падаємо на нічліг приблизно 3000 метрів!

★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★



Назар   3 липня 2008р.   четвер
                    « Гори мої високії
                       Не такі і високі
                       Як хороші-хороші
                       Блакитні з далека. »

                                       Т. Г. Шевченко.
     Четвертий день походу.                                                                      
Після ночівлі на висоті 3000 метрів, в наметі якого трохи шарпає вітер вставання о 6.00. Ранішній холод став трохи теплішим після виконання гімну України біля національного прапора. На протязі двох годин після цього всі посідали, вдовільнили великі-малі потреби, завалили намети і рушили о 7.00 до перевалу Киртикауш 3242 метри. Вринаючи і виринаючи з снігу ми за декілька хвилин дійшли до перевалу. Тут почали робити фотки біля гори понад 3600 метрів, біля обеліска загиблим воїнам –кавказцям, одиночні, дуетні, групові. Перший раз всі оділи окуляри в міру своїх статків, хто зварочні, а хто, які крутіші. Краєвид з перевалу масштабний і дуже красивий.
     Після п’ятьох перевалів зупинились на обід біля іншого перевалу Силтран. По дорозі, вперше за весь час, зустріли групи туристів: України, Росії, Норвегії. Пообідали з 12.15 до 13.15 і рушили на перевал. Сніжок, який почався під час обіду трохи вчух, йти по снігу вверх було досить не трудно, ніхто не з’їзджав, але всеодно знадобився маленький відпочинок, щоб ми його взяли. В сніг провалювався аж по пояс. Небо затягнуло хмарами, які щедро роздали снігу. Озеро Силтранкель майже все було замерзлим. В цілому погода не з найкращих. Ми рушили до Верхнього Баксану. По дорозі Віктор травмував коліно. У мене взуття повністтю намокло і кілька годин ходьби чавкало, що забезпечило нові мозолі. Намет поставили косо, шукали краще місце, але не дуже знайшли. Я всю ніч з’їжджав ногами в продукти. За день було дві пори - літня і зимова.
     Отак «вкратце» пройшов четвертий день мандрівки.


★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★



Любомир   4 липня 2008р.   п’ятниця
      Користуючись правом ініціатора щоденника, забираю сьогодні його собі, дуже вже назбиралось вражень, якими не терпиться поділитись. Доречі, бажаючих описати свої враження не бракує, що не може не тішити. Отож про побачене. Не знайдеться жодного поета, жодного митця, щоб хоч на краплинку зуміти передати велич цих масивів. Вони на стільки величезні, що, іноді, небо здається в порівнянні малим. Вершини й перевали всі в снігу і ми не спостерігаємо за ними знизу, а крок за кроком із неймовірним навантаженням долаємо кожен метр. Сонце опікає, наче полум’я, і варто з’явитись хмарі, як промерзає все наскрізь і все це з регулярною впертісттю. На превеликий жаль хмари, іноді, самі вирішують бачити нам цю чи іншу неперевершену красу. Пройдено вже три перевали вищих за мітку 3000, біля ста кілометрів гірських доріг та стежок і які б не закрадались думки щодо надмірних навантажень, з впевненісттю кажу, воно того варте. І як на мене, з самого початку ця мандрівка нагадувала штурм Кавказу, адже старший групи Борис Гора і цим все сказано.
      Тільки сьогодні за всю мандрівку відчув справжній аромат кавказького гірського повітря, на верхотурі дуже відчутний його дифіцит і ось маленька перерва, сьогодні в районі 10-ї ми спустились з чергового перевалу в село Верхній Баксан, щоб підібратись ближче до підніжжя Ельбруса, тобто в Терскол. В Баксані я спробував смачнющу воду, яка нагадала дитинство, правда з Любиним компотом не стає в ніяке порівняння і про який вже другий тиждень поспіль просто марю.  
      Ось і розпочинається другий етап нашої мандрівки. Від цих мега масштабів просто ціпинить і точно не від недостатку кисню. В три прийоми, тобто канатною дорогою й кріселками вибрались на висоту 3800 і звідти вже декількома переходами вибрались на 4200, «Приют 11», де облаштували адаптаційний табір і звідки відбуватиметься саме сходження на вершину після певних підготовок й тренувань. Навколо валяються величезні глиби загуснутої лави і тут їх безліч. Особливо цікаво розглядати їх з вагончика канатки, та ця розповідь займе не мало часу, а пора відпочинку. На дворі дубак, в наметі теж, вставання в 5.00. Щоденник завтра передаю Володимиру, гадаю йому теж не терпиться щось розповісти.


★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★



Володимир  5 липня 2008р.  субота
      Цей день ми розпочали підйомом 5.00 на висоті 4200м над рівнем моря. Дубак був серйозний, в мене зуб на зуб не попадав, хлопці казали , що –5, аж не віриться, що літо в розпалі! З неохотою відкривши намет я завмер-на фоні нереально голубого неба не було жодної хмаринки. Як виглядали вкриті снігами вершини гір навколо-не знайдеться слів, це фантастика!!! Мабуть заради цих моментів і варто йти в гори, внизу такого немає-це точно! О 6.00 вихід на верх, швиденько поснідавши і випивши чайку, всі наші хлопці почали вдягати кішки, перевіряти мотузки, карабіни, лідоруби. Сьогодні сходження на скелі Пастухова, що по маршруту сходження на Ельбрус. Висота 4800, завдання-дістатись туди у зв’язках, тренування зривів, вдягання і знімання кішок на холоді, а основне-адаптація до висоти, що дійсно не мало важливо. Вже після перших кроків до гори, серце виривається з грудей, у вухах гепає пульс, в горлі пересохло. Кілька секунд постоїш, все минається, починаєш рух-все спочатку! Дуже і дуже важлива річ-сонце так нещадно палить на висоті, що без захисних кремів і окулярів там нічого робити! За 2 години ми дісталися скель і після півгодинної адаптації на верху, рушили в зв’зках вниз. Перед обідом були в базовому таборі, жара нестерпна, в наметі як в сауні. Ось вони контрасти великих гір! Газовий балон, що ми залишили в наметі, нагрівся, і при розпалі пахнув вогнем на 30-40 см, так що чудом намет вцілів і ми в ньому, довший час ми не могли збити полум’я, добре що все обійшлося!!!  Сонячний зайчик, відбитий від нікельованої кришки казанка при попаданні на тіло аж пече- оце так сонце на верхотурі!!! Після обіду ми з хлопцями подрімавши в наметі, зайнялись топленням снігу на воду. Завтра в нас серйозний день, підйом на перемичку що на 5300, тож треба набиратись сил, відпочивати. Зараз 20.25 за Києвом, вже темно і йде пар з рота, а десь там внизу наші друзі купаються і ходять в шортах і майках-невже таке може бути?

★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★



Сергій  6 липня  2008р.  неділя
      Ну нарешті і я спробую згадати сьогоднішній третій день перебування у таборі 11 альпіністів (4200м) Сьогодні ми по халявному мали виходити на скали лише о 9-й годині ранку, тому піднялися досить пізно, після 7-ї. Далі швидко перекусивши, готуємо стандартний набір боти з теплими носками , бахіли, кішки, рятівні петлі (рап-шнур 5м), окуляри, теплий одяг. Цього разу мені вже не як вчора засовувати ноги замерзлі боти , поставив їх ночувати у наплічнику. Вийшли своїми трійками і знову на скелі Пастухова. За власними відчуттями сходження було легшим, ніж учора. Зробили декілька загальних фоток на чудовому краєвиді . Від краю до краю вкриті снігами вершини і хмарини, які знаходяться на рівні а той нижче нас. За планом ми сьогодні йдемо до сідловини, проте рушили не всі-декілька хлопців, зваживши на свої сили, рушили до табору. Для інших почалася важка дорога від прапорця до прапорця, і так далі стежкою. Я тільки підводив голову і бачив наступну мережу червоних прапорців. Темп корегувався по мінімальному темпу членів групи, головним чином-моєму, але всеодно через деякий час відстав від групи і зустрів її десь приблизно на висоті 5100м (за словами Бориса Гори). Надалі вирішили спускатися до табору. Дорогою і вверх і вниз зустрічали багато таких самих мандрівників в обидві сторони. Спуск ні у кого великих проблем не викликав. Наразі чекаємо на завтра гарної погоди, бо синоптики гарного щось не пообіцяли, особливо на післязавтра і маємо сформовані дві групи на штурм. Таким чином, боти у спальник і я теж готуюсь.

★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★



Любомир  7 липня 2008р.  понеділок
      Нічне сходження на вершину вирішила нам зіпсувати погода, і вже ці відкладення в горлі сидять. Страшенні розкати грому, блискавки і снігопад, так, саме снігопад, адже ми на 4200м і в самому епіцентрі грози. Та це і не менш дивне як обморожені вуха й спалене обличчя. Відкопавши палатку від снігу вирішили зробити черговий марш-кидок до тих довбаних скель Пастухова. Мій рекорд година і шість хвилин, коли нормальні групи долають цей шлях за дві-дві з половиною години, та в нас є старший і йому мабуть видніше, як воно має бути. Доречі декілька людей вже відмовились від сходження через фізичний стан.На завтра плануємо те ж саме сходження, команду поділили на дві групи, я їх назвав формальна й художня, старшим другою призначено мене. Тобто перша група піде виконувати свої формальні обов’язки перед державою, суспільством і т.д., піднімати прапор і фотографувати все це в підтвердження, а ми в слід милуватись краєвидами й провідати вершину. Тільки б дав Бог погоди.

★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★



Любомир  8 липня 2008р.  вівторок
      8 липня 2008 року відбулось сходження на вершину Європи Ельбрус (5642м), а тепер про все це детальніше. Вийшли з табору о першій годині ночі натомість третьої. Чи то нерви в когось здали, чи годинник заглючив, та як виявилось пізніше, тільки всім на користь. Чому вихід вночі ?, та тому що коли зміниться погода, тобто з’явиться хмарність, в якій нічого не видно, або зірветься вітер, швидкість якого тут сягає іноді до 60 м/с, будуть більші шанси повернутись до наступної ночі. Тож перша група з шести чоловік в голові з Борисом Горою вирушила і з інтервалом в декілька хвилин ми шестеро в слід за ними. Темп у них доволі швидкий, тому і ліхтарі їхні швидко зчезають у темряві. Йдемо не в зв’язці, у випадку зриву один тягне всіх, схили занадто вже круті. З спорядження кішки, лідоруб, лижні палиці, в наплічнику шнур, перекус і вода, яка і так замерзла. Помилятись не можна, один не вірний рух і ти на 4200, вірніше пам’ятна табличка, яких там нажаль і так не бракує, тож з обережністтю й загальнозручним темпом долаємо метр за метром. Хочу сказати, що підніматись вперше на Ельбрус й бути старшим групи, вже само по собі є екстремальним, але так потрібно і чому скажу пізніше. Ледь піднявши голову, помітив велику ведмедицю, хоч щось знайоме, і стало веселіше. Далеко внизу з’являлись грозові блискавки. які я вперше бачив над хмарами, а не з під них і все це дуже гарно, та потрібно йти далі і геть романтику, через яку можна втратити пильність. Дедалі підніматись стає все важче й важче, кожен крок, якщо це можна так назвати, важить не абияких зусиль, ступня перекриває ступню і здебільшого на половину, тахометр серця давно вже зашкалив, та годі про це, а то все  це  нагадує  садо-мазо. В одного з учасників, а саме Юрка, майже на половині шляху погіршується самопочуття і зробивши ще декілька спроб йти, й реально оцінивши свої можливості, далі йти категорично відмовився. В компанію йому зголосився Ярослав і вони в двох почали спуск в табір. Тож я, Тарас Веремейчик, Тарас Грицюк й Сергій Сніцар вперто продовжили підніматись й схоже більше здаватись ніхто не збирався. Дихати ставало дуже важко, тільки в районі сідловини  повітря у двічі менше, що особисто добряче загнало мене в кисневий борг. Під самою вершиною зустріли наших друзів, які вже мали починати спуск. Нам люб’язно запропонували екскурс по вершині, за що ми їм дуже вдячні. Звісно ж зустріч відбулась під радісні вигуки й привітання. По той бік Грузія, яка не погано прглядається крізь дірки в хмарах на відміну від Кабардино-Балкарії, краєвиди безумовно варті всіх приложених зусиль і на стільки все гарно, що буть-які коментарі просто зайві...
      Розпочався вже загальний спуск з вершини, що для мене й моїх травмованих ніг, по складності майже не уступав сходженню, та успішним сходженням вважається тільки при поверненні, тож довелось постаратись. Сонечко ніжило усіма своїми можливими променями, тобто ультрафіолетом, інфрачервоним випромінюванням, гамма променями, радіаційним випромінюванням, короче після тих «ніжностей», дивитись на себе страшно. Вчора спробував витерти кришку казана до штанки, щоб використати в якості дзеркала і після побаченого, дуже сподіваюсь, що це я її не добре витер, тобто дуже не добре витер.
      200 кв.км вічної мерзлоти , 27 льодовиків товщина яких сягає до 400 м, пекуче сонце й нещівний холод, ну чим не місце для чудової прогулянки. Думаю тут не бракує охочих комусь щось довести, та щодо мене, то я присвятив це сходження своїй сім’ї, Лілі та Любі, щоб завжди поруч мене почувались впевнено і знали, що заради них готовий на все. Також будучи найближче в Європі до неба, попросив за всіх рідних, близьких й друзів і впевнений , усі отримають те, що заслуговують.
      Сьогодні остання ночівля в наметі в Приюті 11, остання вечеря на коліні і кінець «бомжуванню», а завтра дорога до дому і про все це залишаться тільки приємні спогади про миті приємного товариства, яке зібрав Гора Борис, пам’ять про побачене й пережите і звісно ж чудові фото.


★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★



Володимир  9 линя 2008р.  Середа

                    « Тож дай мені дійти і не зотліти,
                       Дійти і не зотліти дай мені,
                       Дозволь мені, мій вечоровий світе
                       Упасти зерням в рідній борозні! »

                                                       В. Стус
      В цей сонячний погожий ранок мене розбудив голос керівника нашої групи Бориса Гори. Було запропоновано зробити вставання і збір табору на годину раніше домовленного, на що наш намет відреагував більш ніж схвально, так як за останні 5 діб, добряче нам’явши боки в проталеному теплом тіла снігу, ми щиро прагнули повернутись у літо! Виринувши з намету, я вже без подиву констатував, що косі промені ранішнього сонця в безхмарному небі вже добряче пригрівали і невдовзі нещадно палитимуть шкіру усім тим, хто прийшов у цей суровий і прекрасний край. Та нам пора вниз, і невдовзі вся наша група поволі почала спуск до приюту ”Бочки”, що на висоті 3800м ми подолали на одно крісельній дорозі, якою кругло річно користуються лижники, катаючись на цих холодних і вічно білих схилах. Далі наш рух в сторону літа (липень, як не крути) пролягав по маятниковій канатній дорозі, в старих обшарпаних вагончиках. За вікном відкривались мало привітні краєвиди-крутючі схили повсюду були встелені коричневого кольору каменюками застиглої лави, усіх форм і розмірів, німих свідків бушуючої тут стихії! Ельбрус сховався від наших поглядів, залишившись далеко зверху, а нашому погляду відкрилась неймовірна панорама з виглядом на долину Азау. На березі річки з такою ж назвою вся наша команда провела кілька годин, очікуючи на автобус до Кисловодська. Нашій радості з водою не було меж, так як за 5 днів проведених в снігу, довелось трошки відвикнути від такої її кількості і вседоступності. Відпочивши в тій залитій сонцем долині, наша подорож перетворилась на не менш захоплюючу автобусну екскурсію! Шлях пролягав вздовж Баксанської ущелини, унікального в своїй красі місця. Подекуди виникало враження ніби гори зараз зімкнуться над головою, такими стрімкими і високими вони були! В місцях таких званих тіснин, вертикальні скелі сягають 800(!!!)м від рівня землі-рай для скелелазів! Та вже за дві години дороги з гірським ландшафтом доводиться поволі прощатись, вся ця невимовна краса залишається десь позаду, а попереду все звичніше для нашого ока краєвиди-такі рідні всім нам поля. Після чотирьох годин дороги Кабардино-Балкарією, а потім Ставропольським краєм ми дістались Кисловодська. Було вже темно і треба було вирішувати з ночівлею, поїзд ж бо завтра. Вирішили розбити табір у міському парку і після 20 хвилин пошуків нашими хлопцями було знайдено пречудове безлюдне місце на терасах в парку, в 15 хвилинах ходьби від вокзалу. З великою радістю залажу в намет, поставлений на м'якій траві, периною, в порівнянні з утрамбованим снігом Ельбрусу!

★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★

ФОТОГРАФІЇ                               ВІДЕОРОЛИК

★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★


крайній раз внесено зміни: Lyubko (23.07.08 10:39:55), редаговано 2 раз
ПовідомленняНаталі © 24.07.08 11:37:14    

Не знаю на скільки доречні коментарі до такого тексту, але скажу одним словом: "СИЛЬНО".
Відео і фото, то звичайно чудово, але той емоційний стан учасників не передають. Дуже переживала у двох місцях (навіть знаючи, що всі вже вдома живі-здорові): у кінці і там де в гості завітали місцеві "горці-гопніки" та просили то цигарку, то спирт, то мотузку (люди інколи бувають небезпечнішими за природу та стихію)...
Велика повага і вдячністьтим всім людям, які здійснили цю мандрівку!
З.І. Коли читала, то закидала Любчика запитаннями і впевнена, що ще неодноразово закидаю, тому прошу вибачення наперед Smile

_________________
Чтобы сохранить ангельский характер, нужно дъявольское терпение!
ПовідомленняZippo © 24.07.08 11:53:48    

Після того як я кинув Greider у аську лінк на цю тему вийшла така дискусія Very Happy

ZIPPO (12:12:44 24/07/2008)
то шоб нас жаба давила

ZIPPO (12:12:46 24/07/2008)
Very Happy
Greider (12:13:02 24/07/2008)
і я там мав бути

Greider (12:13:05 24/07/2008)
Crying or Very sad

ZIPPO (12:13:14 24/07/2008)
і я

ZIPPO (12:13:16 24/07/2008)
Very Happy

Greider (12:13:27 24/07/2008)
і я і я і я тавоже мненія

Greider (12:13:32 24/07/2008)
Very Happy

ZIPPO (12:13:41 24/07/2008)
Very Happy

Greider (12:26:40 24/07/2008)
файно там

Greider (12:26:45 24/07/2008)
ах......

Greider (12:26:52 24/07/2008)
нічо ще колись поїдимо

ZIPPO (12:26:58 24/07/2008)
ага

Greider (12:27:09 24/07/2008)
наприклад наступного року


P.S. Однм словом у мене нема слів... БРАВО Clapping Clapping  Clapping

_________________
«Покращення вже сьогодні» ツ
ПовідомленняIgora © 24.07.08 14:59:10    

Щоденник написаний оригінально.
Це дійсно екстримальна подорож. Бракує слів для коментарів. Таким подвигом можна гордитися.
ПовідомленняCamomile © 24.07.08 15:38:22    

Це просто неймовірно!!! такої красоти, яка і захоплює, і лякає одночасно, я ще не бачила.... просто не вистачає слів, щоб передати відчуття після побаченого. Ясно одне, що тепер не одну ніч мені будуть снитися засніжені скелі Кавказу над хмарами Smile
А учасники експедиції молодці і моє їм велике респектище за чудові фото та їхню сміливість!!! Clapping  Clapping  Clapping
ПовідомленняТолік © 24.07.08 21:19:12    

я ще не читав, зайшов сюди зазаирнути по-швидкому - у самого мрія такого походу давно дозріла, але...
от, хочу в середині серпня чкурнути в карпати - через всі Чорногори і Горгани (днів 10-14). Дай Бог, щоб вийшло.
А цю тему перечитаю і прокоментую пізніше - люблю таку інформацію смакувати не поспішаючиSmile

_________________
Что нужно нам, того не знаем мы.
Что ж знаем мы, того для нас не надо.
(Гете)
ПовідомленняТолік © 24.07.08 23:50:10    

Lyubko написав(ла):
потяг Львів – Москва

Lyubko написав(ла):
Майже на всіх українська символіка: футболки з написами: «Дякую тобі Боже, що я не москаль»

Very Happy

Lyubko написав(ла):
Сонечко ніжило усіма своїми можливими променями, тобто ультрафіолетом, інфрачервоним випромінюванням, гамма променями, радіаційним випромінюванням, короче після тих «ніжностей», дивитись на себе страшно. Вчора спробував витерти кришку казана до штанки, щоб використати в якості дзеркала і після побаченого, дуже сподіваюсь, що це я її не добре витер, тобто дуже не добре витер.

Lyubko написав(ла):
Привал, і жодного слова, всі лише важко дихають і лише Борису подобається даний стан речей

Lyubko написав(ла):
Дедалі підніматись стає все важче й важче, кожен крок, якщо це можна так назвати, важить не абияких зусиль, ступня перекриває ступню і здебільшого на половину, тахометр серця давно вже зашкалив, та годі про це, а то все  це  нагадує  садо-мазо

Lyubko написав(ла):
В одного з учасників, а саме Юрка, майже на половині шляху погіршується самопочуття і зробивши ще декілька спроб йти, й реально оцінивши свої можливості, далі йти категорично відмовився.

для себе я давно вже знайшов характеристику того типу людей, які можуть ходити у важкі походи в гори і отримувати від цього КАЙФ - це ті, хто отримує задоволення від холоду; голоду; корчів від перенапруження та переохолодження; роздертих мозолів; травмованих суглобів; хребта, що хронічно болить від спання в наметі на пересіченій місцевості; від відчуття близької смерті через повне виснаження організму (десь на середині шляху), коли хочеться понад будь-яку силу просто впасти тут на місці і вже більше нікуди ніколи не йти, але ти йдеш, бо саме в ЦЬОМУ твій КАЙФ і тому вкінці, вже на самій вершині ти отримуєш те, що ніколи не будуть мати інші, які на сердині шляху здалися:

Lyubko написав(ла):
краєвиди безумовно варті всіх приложених зусиль і на стільки все гарно, що буть-які коментарі просто зайві...

Lyubko написав(ла):
День виявився важкий, але життя прекрасне

Lyubko написав(ла):
Ранішній холод став трохи теплішим після виконання гімну України біля національного прапора.

Lyubko написав(ла):
і які б не закрадались думки щодо надмірних навантажень, з впевненісттю кажу, воно того варте

Lyubko написав(ла):
Як виглядали вкриті снігами вершини гір навколо-не знайдеться слів, це фантастика!!!

ти отримуєш таку порцію нових життєвих сил, що в десятки разів перевищують все те, що ти віддав. І якщо ти відчував щойно таке виснаження, що межувало із смертю, то вкінці отримаєш таку енергетику, яка буквально заново тебе народить на світ - переродить тебе у десять разів сильнішого, мудрішого, добрішого та життєспроможного. Саме для цього і варто йти у гори - щоб у безпосередній близькості до Бога вивільнити це божественне у самому собі.

Всім, хто скорив вершину висловлюю своє захоплення!
Дуже шкода, що я цього ще не пережив, але з іншого боку - дуже добре, що мене це ще чекає попереду Smile

_________________
Что нужно нам, того не знаем мы.
Что ж знаем мы, того для нас не надо.
(Гете)
ПовідомленняLeona © 25.07.08 13:23:22    

Толік ти так все описав влучно і підібрав слова, що і не повіриш, що ти там не був...  Shocked
Толік написав(ла):
Саме для цього і варто йти у гори - щоб у безпосередній близькості до Бога вивільнити це божественне у самому собі.

а то взагалі.... Good  я тащуся  Happy   Clapping

Це великий подвиг! Однозначно всім підкорювачам велика шана.  Такі люди знають суть життя, і їх потрібно наслідувати   Clapping

_________________
Выпей кофе, если тебе плохо. Лучше не станет, но хоть кофе выпьешь.
ПовідомленняСлІпиЙ © 25.07.08 13:49:11    

Good  Good  Good
_________________
BEEEEEEE HAPPY :0)
ПовідомленняShtuchka © 08.08.08 17:16:10    

Молодці!  Просто супер! Щоденник, фотки і відеоролик - клас. Музика підібрана дуже вдало.

Побачивши таке захотілось і самій туди. Отож треба будеи тренуватись і здійснити свою мрію колись.  Smile

_________________
Світлана
ПовідомленняNAZ@RIY © 25.08.08 15:40:58    

Так тримати!  Good   Good   Good
ПовідомленняFistashka © 21.01.09 22:27:19    

Читала цей щоденник подорожі у липні....у мене не було слів, як висловити своє захоплення...
Як написала Наталі "СИЛЬНО" і мені не було що додати...це дійсно "МОЦНО". Ви долаєте не вершини гір, а вершини у самих собі!  Це вражає і зачіпає...
Вчора перечитала ваші емоції і враження ще раз ....а вночі мені снився Ельбрус, настільки пройняло....
ПовідомленняOleg_Kisss © 13.02.09 18:45:24    

А ось і мій звіт Smile

7 серпня 2008 р.
Студенти "водного" досягнули найвищої вершини Європи.



  Студенти факультету екології та природокористування НУВГП влітку у складі української групи альпіністів побували на Ельбрусі. Про свої враження від підйому на найвищу точку Європи (5642 м) розповідає п’ятикурсник ОЛЕГ ФУРМАНЕЦЬ.

                                                       Початок
  ... - Шістнадцять життєвих стежин блукали просторами України, аж поки не зійшлися в один час на одному місці - центральному залізничному вокзалі Києва. Шестеро хлопців з Тернополя, четверо з Рівного, двоє з Луцька, по одному з Хмельницького, Києва та Львова, ну і звісно керівник - жива легенда українського туризму Борис Гора. У кожного за плечима роки тренувань і походів, сотні проведених у спальнику ночей, тисячі пройдених кілометрів, незчисленні випробування власного духу і тіла палючим сонцем, пронизливим вітром, лютими морозами, дощами, снігами, сипучим камінням та підступними льодовиками.
  Наша поїздка почалася з потягу Київ-Кисловодськ. Наступна зупинка - селище Джидасу, куди ми прямували два дні, подолавши близько 60 кілометрів.

                                                         Втома
  Перший ходовий день був як завжди дуже важким – не розім’яті м’язи відмовлялись приймати на себе шалені навантаження, плечі зовсім не розуміли навіщо носити на собі таку непомірну вагу наплічника, а ноги проклинали дурну голову і той день коли в цю саму голову завітала думка підкорити Кавказ. В душі кожен сам собі вже вкотре пообіцяв більше ніколи, навіть під загрозою смертної кари, не йти в гори, тим більше такі високі і спекотні! 50 хвилин швидкої ходи + 10 хвилин відпочинку, так ми рухались перехід за переходом.
  Надвечір почали збиратись хмари, з яких невдовзі заморосив дощик. Щоб не змокнути до нитки довелось вдягати дощовики, однак більшість все-одно змокли, бо дощ ставав сильнішим, а вітер доповнював радісну картину. Намети ставили також під дощем, під ним же довго шукали питну воду. Врешті-решт нашвидкуруч приготували що-небудь, не без зусиль примусили організм це з’їсти і змучені важким днем полягали спати.
  Так пройшов перший ходовий день. Моральна втома була повністю витіснена фізичною, більш відчутною. Тут вже не було метушні і нервів, зовсім. Серед гірських хребтів панував затишний спокій, поки ми тут – іншого життя не існує. Не було серед нас ні студентів, ні програмістів, ні монтажників, ні інженерів, не було вже і шістнадцяти юнаків – була лише змучена група людей, яка для досягнення спільної мети мала стати єдиним організмом. А мета ця не змусила довго на себе чекати – з відстані кілометрів 70-ти ми вже в перший день побачили його величність Ельбрус.
Вночі небо прояснилось і вранці з-за гори нас вітало сонце. Година на сніданок і збори, і група знову в дорозі. Тіла почали звикати до навантажень, тому другий день давався легше, інколи ми навіть почали згадувати про існування фотоапаратів, першого дня було не до того. Як виявилось ми таки добре гнались, бо вже після обіду вийшли на квітучу галявину, яка нам і була потрібна.
  Весь наш шлях протягом цих двох днів супроводжувався неймовірними краєвидами, адже ми блукали висотами в районі 2100 – 2700 м (порівняйте з найвищою точкою України – 2061 м !), однак ця галявина, захована між хребтами, вся всипана жовтими квітами, оперезана двома прозорими й холодними як лід струмками була поза конкуренцією! Трохи вище на пагорбі стояла хатинка пастуха, а по самому пагорбі розсипались сотні овець та корів. Тут починалось селище Джидасу. Ввечері пастухи, які до речі вдвох тримали 700 овець та ще хтозна скільки корів, пригостили нас парним молоком та айраном (кисломолочний місцевий продукт), розповіли як краще йти далі. Взагалі кабардинці справили дуже приємне враження, намагались всіляко нам допомогти та підтримати.
  Наступного ранку, залишивши наплічники у пастухів, ми пішли до водоспаду, що знаходився неподалік. 42-метрове диво природи, опоясане веселкою, справляло неймовірне враження, а прохолода його бризків чудово освіжала і бадьорила! Повертаючись назад спустились до нарзанів – теплих джерел природних газованих мінеральних вод. Поряд зі скелею з каміння була складена велика ванна, у яку з великою силою прямо з під скелі бив нарзан. Вольовим рішенням ми всі разом скупались у природному джакузі, вода була приємною і відверто вже нікуди йти не хотілось! Поряд з ванною у затінку сиділо кілька місцевих аксакалів, які виявились досить енергійними і охоче з нами спілкувались на різноманітні теми.

                                                     Задоволення
Наступні два ходових дні пройшли відносно спокійно, ми брали перевал за перевалом, стабільно набираючи висоту – 2880, потім 3050, потім 3200. Ішли намагаючись отримати максимум задоволення від насправді прекрасних гірських краєвидів, організм поступово акліматизовувався, погода відверто нам сприяла, на привалах вже ніхто не „вмирав”, і не просився додому. Головна мета двох перших днів досягнута – група підрівнялась, стала згуртованою, вже не розтягувалась на переходах, на обличчях крім муки і засмаги почали мелькати усмішки, фотокамери відчайдушно намагались хоч якось зупинити ці прекрасні миті, гітара все частіше почала радувати нас своїми звуками... На другому перевалі вирішили стати на ночівлю, спеціально - на висоті понад 3000 м, на голому камінні, під шаленими вітрами. Це мало стати випробуванням, випробуванням для спорядження, наметів і звичайно нас самих. Вночі вітер став ще сильнішим, намет нещадно рвало на шматки, однак обкладений і обсипаний з усіх боків камінням він витримав.
  Четвертий день майже весь час йшли по снігу. Після третього перевалу спустились до озера з мальовничою назвою Силтранкьоль (бл. 3000 м н.р.м.). Ми сподівались тут скупатись, але нас знову чекало розчарування – озеро було вкрите льодом! Погода різко погіршувалась, тому дуже швидким темпом ми спускались вниз, практично за нульової видимості. За цей поспіх група заплатила дорого – один з рівненських хлопців зірвався на крутому відкосі, і лише блискавична реакція врятувала його від того, щоб пролетівши пару десятків метрів впасти у бурхливу гірську річку. Натомість іншому учаснику групи пощастило менше – під ногами лежало кілька метрів снігу, який подекуди був підмитий водою і часто провалювався, в одну з таких проталин і провалився колега з Луцька. Після довгих невдалих спроб хлопця витягли, однак виявилось що він підвернув ногу. Як тільки вийшли з сніжників, відразу стали на ночівлю.
  Наступного дня ми спустились у селище, звідки автобусом дістались до підніжжя Ельбруса, потім два підйомники підняли нас з 2300 на 3000 і з 3000 на 3500 м відповідно. На таких висотах ми вже бували, а от далі – знову невідомість. Третій підйомник мав нас підняти на 3800 м. Тут нашим очам відкрилась неймовірна краса – сидячи в кріслі, на висоті 20-30 метрів над землею можна було спостерігати залиті сонцем вершини головного кавказького хребта у всій своїй красі! Після останньої канатки ми перевдягнулись у основне взуття і тепліше вдягнулись (на відміну від долини тут було прохолодно і лежали вікові сніги). Вітер нагнав на нас хмари, тому йшли при поганій видимості. За два переходи по годині піднялись на 4200 м, до так званого Приюту Одинадцяти. Власне все що нам було потрібно це рівна площадка щоб поставити намети, і ми її знайшли. Знайшли, але не використали, натомість на сніжному схилі ми вибрали саперками площадку, розрівняли її й поставили намети там. Таким чином тильна сторона табору була захищена схилом, а з інших боків ми обмурували його стіною з снігу й льоду висотою до двох метрів.
Два наступних дні пройшли в акліматизації – ми бігали туди-сюди схилами, спочатку піднялись на 4700, спустились вниз, потім піднялись трохи вище, знову спустились і так поки сил вистачить. На цих підйомах гірська хвороба почала добре про себе нагадувати, кому сильніше, кому слабше, однак ніхто цієї участі не минув. Відразу стало видно хто на що здатен, і хто чого вартий, і разом з тим стало зрозуміло, що група не підніметься на вершину у такому складі. В силу фізичних можливостей ми розділились на три групи: перша – ті, кого керівник справедливо називав „коні” або „лосі” – учасники, які не мали проблем зі здоров’ям, мали хорошу фізичну і моральну форму і могли йти на складний підйом з цільовою метою – піднятись за будь-яку ціну, в межах розумного звичайно. Таких виявилось семеро. Друга група – ті хто мав бажання піднятись, кому здоров’я дозволяло це зробити, але в силу фізичних даних вони не могли йти нарівні з „лосями”. Таких було шестеро. Третя група – ті, кому гірська хвороба, власне здоров’я чи інші чинники не давали можливості навіть спробувати підйом. таких було троє.
  Наступного ранку о 3-ій годині призначено вихід основної групи, яка мала у шаленому темпі рватись вверх, друга, слабша група мала вийти о 5-ій, і за умов сприятливої погоди спробувати піднятись до сідловини (5350 м), де дочекатись повернення основних з вершини, і потім спробувати в супроводі і під керівництвом „лосів” піднятись вверх.
  О 21:35 в наметі вперше промайнуло світло... Хтось грається ліхтариком?! У відповідь на мовчазне запитання мене оглушило громом, і в наметі знову стало ясно як вдень – проглядається небо покраяне павутиною блискавок. Чисто з цікавості визираю з намету – лапатий сніг стіною закриває горизонт, який весь залитий білим заревом грози, картину як завжди доповнює крижаний вітер. Такої хуртовини я ніколи в своєму житті не бачив, краса неймовірна, але холод не дає помилуватись, тому швидко з головою закутавшись у спальник намагаюсь заснути...
  Вранці прокидаюсь від того, що на обличчя падає сніг, точніше – іній. З середини намет весь обліплений білими кристалами льоду, а проміжок між наметом і тентом весь засипаний снігом до самої стелі, якби хтось сказав що таке можливо – не повірив би ніколи! Добру годину всі разом викопували намети з-під снігу, табір набув початкового вигляду, погода гарна.
  Щоб не сидіти в таборі вирішили ще раз піднятись на 4700, на швидкість. Піднялись за годину і дві хвилини. По дорозі обігнали польську групу, вони на нас дивились квадратними очима – для поляків нормальним вважається підйом близько двох годин, півтори – це вже дуже швидко! Спустились вниз за 15 хвилин (польська норма – година!!!), такі перегони дуже виснажують, тому просто лягли відпочивати посеред білого дня. Ввечері знову нарада, все лишається в силі, але один з „лосів” відчув себе не дуже добре, тому його „списали” в другу групу. Нас лишилось шестеро!
  ...В темряві підйом здавався ще монотоннішим і довшим, ніж при світлі, з великими труднощами розбираючи шлях ми хорошим темпом піднялись на скелі Пастухова (4700 м), позаду на камінні мерехтіли ліхтарі – друга група неквапом піднімається нашими слідами. Перепочили кілька хвилин і вже повільніше продовжили шлях. Десь о п’ятій ранку ми вийшли на сідловину, і нам відкрилось одне з тих видовищ, заради яких варто два тижні дертись вверх, - під нами десь на 4500 м простягалась густа пелена білосніжних хмар, а прямо попереду з цієї пелени починало сходити сонце! Вперше в житті кожен з нас бачив сонце, яке сходить не над землею, а над хмарами і короткими скелястими вершинами, які подекуди з цих хмар виринають! Відчуття незабутні!!!
Перепочивши трошки продовжуємо шлях нагору, попереду найважчий і найкрутіший підйом, але за ним ВЕРШИНА! В два ривки, забувши про втому, дні важких переходів, гірську хворобу і все інше долаємо два останні кілометри, які відділяють нас від найвищої точки Європи.
  І ось, нарешті, 8.07.08, о 5:45 за київським часом, штурмова група з шести чоловік піднялася на Ельбрус!
  Погода прекрасна, ранкове сонце ще не припікає, краєвиди неймовірні, (не буду навіть намагатись це описати, в кого є бажання поглянути заходьте на www.extreme.lviv.ua , або контактуйте зі мною).
  Спускаємось назад на сідловину, там нас вже чекає друга група, однак не в повному складі – один з хлопців почав втрачати свідомість на підйомі, і його в супроводі провідника відправили в табір). „Дублери” також піднялись без проблем, і ми, неквапом, щомиті насолоджуючись тим, що бачимо перед собою, невеликими групами по двоє-троє спускаємось вниз. Кожна мить такого спуску вартує більше, ніж всі зусилля, витраченні на цю поїздку, на переходи, підйоми і спуски попередніх днів, набагато більше! Відверто не хочеться нікуди спускатись, хочеться лишитись тут назавжди, завжди бачити перед собою скелястий пейзаж Кабардино-Балкарської республіки... Через кожні кілька метрів спуску зупиняємось – пофотографуватись, випити чаю, поділитись враженнями і емоціями, адже нам все вдалось, ми все зробили і маємо вдосталь приводів для щирого і цілком виправданого задоволення собою!

                                                       Епілог
Уже внизу ми розслабилися, по тілу розлилась накопичена за весь цей час втома, приємна втома від ще одної досягнутої вершини. Саме досягнутої, а не підкореної, бо гори ніколи й нікому не підкоряються, вони можуть тільки дозволити кращим з нікчемної людської раси поглянути на світ з висоти їх величності, кинути короткий погляд, який навіки змінює людські життя...
  „Побувати там, де народжуються легенди, можуть одиниці, залишитися колишнім – ніхто...”

Джерело НУВГП
Показувати:   
Нова тема   Відповісти    Форум Lviv eXtreme club -> Гірський туризм / Трекінг / Геокешінг / Коастерінг / Подорожі Ваш часовий пояс: GMT + 2 Години
Сторінка 1 з 1

 
Перейти до:  






© 2001-2017, eXtreme.lviv.ua     При використанні матеріалів посилання на джерело обов'язкове
СТАНЬ
ОДНИМ
З НАС




Экстремальный портал VVV.RU