Lviv eXtreme club

 ДопомогаПравила   ДопомогаДопомога   ПошукПошук   Список учасниківСписок учасників   Мобільна версіяМобільна версія   ГрупиГрупи   ЗареєструватисьЗареєструватись 
 ПрофільПрофіль   Увійти, щоб переглянути приватні повідомленняУвійти, щоб переглянути приватні повідомлення   ВхідВхід 

Перший стрибок Хрумчикааа....так я зробила його!!!

Нова тема   Відповісти    Форум Lviv eXtreme club -> Про перший СВІЙ стрибок із парашутом Сторінка 1 з 1
Ваш часовий пояс: GMT + 2 Години
Попередня тема :: Наступна тема  
ПовідомленняХрумчик © 02.11.15 12:57:48    Перший стрибок Хрумчикааа....так я зробила його!!!

З дитинства мала дві красиві мрії — пірнути з аквалангом і стрибнути з парашутом. Були і інші мрії, але от тільки ці дві були най, най, можливо тому, що ніколи не думала, що вони здійсняться.
З аквалангом було все просто.
Судак (Крим), крайнє літо, коли Крим політично і морально ми сприймали за свій, зараз він теж наш, просто в тимчасовій окупації, але я не про це наразі. Так от з аквалангом занурились удвох із чоловіком, з інструктором по дайвінгу ...навіть не пам’ятаю, яка глибина була, одне можу сказати — вона була, як для першого разу, достатньою.
Відчуття іншого виміру, іншого світу в якому хочеться залишитись, дихати і жити... Час завмер і почав рухатись по якихось, досі мені не відомих, циферблатах підводних годинників. Загалом було кайфовсько, от тільки це дивне бажання залишитись там назавжди трохи злякало мою свідомість.
З парашутом все було складніше.
Дитячі стрибки з дерева із шторою, імітація стрибка з парашутом Smile думка про стрибок з парасолею з другого поверху будинку, дякувати Богу, не реалізована Smile Йшла я до мрії довго, з проблемами із здоров’ям, які, по ідеї, мали б звести на нівець питання реалізації мрії як такої...
Пройшло багато років, мрія жила поряд, загострялась іноді, іноді забувалась, але Всесвіт сприяє здійсненню мрій, правда ж пане Коельо), так от, вона була.
Минали дні,  мінялись обличчя і люди, мінялись пори року) дивилась роліки, відео, інтерв’ю і мокріли долоні від розуміння, що маю втілити і цю мрію. Знаю, ніхто не заставляє, але от внутрішнє бажання, а ще факт, що про ту мрію знали, мабуть, усі хто знає мене Smile ну не вмію я мовчати про свої бажання)) підштовхували до її реалізації.
І от настав парад потрібних мені планет, Всесвіт дав добро, необхідні для того люди були поряд і пазл склався.
Приїхали на дропзону Воронів (Рівенський АСК), сказати, що я спала у ту ніч, як мали їхати, то б означало збрехатиSmile погода чудова, сонце, прохолода, серце калатає, одним словом «життя».
Окремо кілька слів про інструктора Назара, з яким власне я і приїхала туди. Молодий, чудовий хлопчина, який знає свою справу, з яким не так страшно і плюс-мінус впевнено себе почуваєш в небі (на правах реклами Smile
Організаційні питання, збирання, приїзд усіх хто мав намір в той день літати небом, чай один бутер… проходження «відцепки» спортсменами... підготовка усього для стрибків... довге і вимотуюче очікування.
Построїли, записали, хто є хто і з якої висоти має здійснюватись стрибок, моя висота, як тандем-пасажира 3000 м, що мені не сказало нічого окрім того, що стрибатимемо ми крайні, тобто усі вже будуть літати і я бачитиму очі наповнені блиску, радості, кайфу і кілька грам страху коли вони виходитимуть із літака.
Подали літак на посадку, ми пішли до літака, потік повітря від гвинта був сильний, мене здувало, ще промайнула думка із нецензурним словом, що ж буде там… вгорі Smile
Набираємо висоту, нас, по моєму, в салоні 9 чоловік, і отих дев’ять сердець б’ються в ритмі «року», але ні, 8 в ритмі «року», а моє то важкий «метал» Smile товчеться як навіжене, часом забуваю дихати, дякую дівчинці в рудому шоломі нагадала, що то важливо…дихати.
Двері відкрив один із тих, хто стрибає далеко не вперше і викинув таку штучку — бутила двохлітрова із каламутною водою на маленькому парашутику, сказали, що то пристрілка. Повітря, що увірвалось до салону юхууу вимело залишки мого стримання і мене вже колотить цілу…руки — ноги, тремор такий, що можна сіяти муку професійно без докладення зусиль Smile

Звучить лампочка, двері знову відкриті, перший вийшов хлопчина «першоразник» — очі перелякані, руки чіпляються за краї літака, але таки вилетів, залишивши по собі шнурок, не знаю як він правильно називається.
Потім усі спортсмени, виважено, із завченими рухами та з радістю, що вони знову це роблять. Назар відчепив мене (я була на одному карабіні припнута до нього)) бо мав закрити двері, оскільки наша висота ще попереду, наказав мені сидіти і не йти за ним).
Пройшло ще трохи часу, моя система міцно причіплена до його, відчуваю його позаду (такий собі інтимний момент) і оте розуміння, що все буде добре, мене тішить і не залишає місця жодним негативним думкам.
Пробуємо ще раз усі команди, які необхідно здійснити для вдалого стрибка, все готово — сидимо чекаємо висоти.
3000 показує його електронний висотомір, встаємо і йдемо до дверей, я попереду і вроді навіть сама їх відкриваю, добре не пам’ятаю, в голові думка «я це зараз зроблю», команда «повисай»... і вуаля ми випадаємо із літака, розумію, що якби була сама затрималась б іще в «дверях» та Назар такого шансу не дає….вистрибує. Ще проскакує думка: не буду кричати, але шалений потік повітря цю думку швидко зносить і я кричу як навіжена, волаю, лечу, в якийсь момент хочу заплакати від щастя, але ні, не хочу, показую руками «кльово» бачу горизонт, картинки з гуглмеп внизу... лечу... мрія втілюється.
Потім чую «все ми відкрились, все добре», думаю: «хіх, в мене зразу було все добре, я була дуууже впевнена, що саме так і буде». Мінімальний ривок і я бачу свої ноги, які тепер внизу, а не десь позаду. Кілька раз промайнула думка, ми ніби зависли в повітрі, бо наскільки було багато часу все роздивитись, навіть покерувати парашутом, попитати, що то отам внизу... і де усі, чому я їх не бачу (а не бачила їх бо вони вже були на землі і складали свої крила для наступного польоту).
Ще покружляли кілька миттєвостей, не знаю скільки то було в земному часі, бо годинники цього разу були небесні.
Плавно, як пір’їнка, ми опустились на Землю, мене відщіпають,  і я відчуваю, як мені хочеться кричати, скакати, бігати, емоції переповнюють потрібно десь їх діти, що власне я і роблю... бігаю, скачу, обіймаю причетнихSmile
Ось так, можна мріяти роками про те, що робиться за кілька хвилин, я знаю мрії вони для того, щоб збуватись...
Ну привіт, моя нова, чудова Мріє...
Smile  Happy

_________________
Навіщо люди шукають диявола? — Ось він ліворуч. Серцем називається ©
Показувати:   
Нова тема   Відповісти    Форум Lviv eXtreme club -> Про перший СВІЙ стрибок із парашутом Ваш часовий пояс: GMT + 2 Години
Сторінка 1 з 1

 
Перейти до:  






© 2001-2017, eXtreme.lviv.ua     При використанні матеріалів посилання на джерело обов'язкове
СТАНЬ
ОДНИМ
З НАС




Экстремальный портал VVV.RU