Lviv eXtreme club

 ДопомогаПравила   ДопомогаДопомога   ПошукПошук   Список учасниківСписок учасників   Мобільна версіяМобільна версія   ГрупиГрупи   ЗареєструватисьЗареєструватись 
 ПрофільПрофіль   Увійти, щоб переглянути приватні повідомленняУвійти, щоб переглянути приватні повідомлення   ВхідВхід 

Баєчки від Саєчки

1, 2  далі
Нова тема   Відповісти    Форум Lviv eXtreme club -> Про перший СВІЙ стрибок із парашутом Сторінка 1 з 2
Ваш часовий пояс: GMT + 2 Години
Попередня тема :: Наступна тема  
ПовідомленняСаєчко © 10.04.08 0:55:55    Баєчки від Саєчки

Байка перша. Про перший стрибок.

Як і в кожного з вас, ідея стрибнути з парашутом в мене не виникла спонтанно. Їй передувала розповідь про стрибки однієї моєї коліжанки (доволі емоційна і до того ж явними перебільшеннями - хоча в неї був лише 1 стрибок (про це я взнав пізніше), вона дуже впевнено розказувала про групову, купольну акробатики у своєму виконанні),   перегляд фільму "В зоне особого внимания" і старі фото в солдатському альбомі мого дядька. Так от, була  на дворі осінь 1995 року, в моїх мізках блукали фантазії на тему польотів (як наслідок дуже яскравих снів, коли літаєш просто так, ніби це абсолютно нормальне явище) і подумалось якось: а чи не стрибнути ото з парашутом? Не відкладаючи в довгий ящик поперся в клюб і тут був перший облом - курси мали початись тільки в лютому вже 1996 року. Бля-я-я-я... Ну та ладно, х@й з тобою, золота рибко, дочекався курсів, вів їх тоді Петерс (він же Петрів Ігор Іванович). До речі курси по програмі №1 тоді тривали 40 годин, з конспектуванням історії парашутизму та всяких інших премудростей, з тренуванням в укладці парашута як основного так і запасного, довготривалої наземної підготовки і т.д. Потім повна медкомісія. Стрибки планувались десь на середину квітня. Тут виник другий облом - на день стрибків мій батько запланував загальносімейний виїзд на фазенду з усіма атрибутами - лопатами, граблями та всякою іншою фігньою. І на наступні вихідні теж. І на наступні... Йоханий бабай Mad  Mad  Mad А тут іще виникла загроза походу на сесію, чого я ніяк не хотів, потім сам похід, потім - цілолітнє копирсання на городі, махання косою, вилами, граблями на селі в бабулі. Коротше кажучи, так був про@@@ний сезон.
Ну, наступної зими я пройшов іще одні курси, вже в Кулика Андрія Михайловича. А так як я був ужо шибко вумним, то він мене і незлюбив. Та я стрибати тоді вже хотів більше ніж за мир боротись і таки дочекався довгоочікуваного дня Х.
Але і тут не обійшлось без обломів. В день Х було до біса бажаючих стрибати, я попадав тільки в 4-й підйом, після 3-го підйому раптово скінчилась нафта... То був просто пі@@@ц. День Х+1 виявився на диво сильновітряним, і просидівши весь день в парашутах, вся наша група несолоно хлєбавши поїхала по домах. І тільки на наступний тиждень, в суботу - о чудо чудне, диво дивне!!!Yahoo  Yahoo  Yahoo  - здійснилась мрія ідіота  Very Happy, і я нарешті таки скочив (добре що не у гречку Very Happy ). А мушу вам сказати що по програмі №1 передбачалось всього 3 стрибка, причому в один день - 1 стрибок, а наступні 2 - на другий день. Але фортуна вже побоялась підставляти мені свій зад і за неділю я таки ще два рази стрибнув. Ну, про враження розповідати не буду, ви і так всі прекрасно знаєте які бувають враження після перших стрибків. Скажу тіко що першого стрибка зовсім не боявся (попробуй тут побійся, коли перебуваєш в шоковому стані від самого очікування), а от на другому стрибку, в літаку від страху чуть не обхєзався  Very Happy, ноги були просто ватні, в голові крутилась одна думка "Боженька, що я тут роблю, Боженька, якщо я виживу - то більше ні-ра-зу"... Та ще й Едічка, тодішній водій літака АЕН2, щоб ще більше нас настрахати, почав виконувати "Дунайські хвилі" і "уходи з лінії атаки", так що нас кидало по бортах як какашки в ополонці - ну, страху я тоді наївся по завязку. Встали по команді зразу два заходи, я мав стрибати  першим в другому заході. Трійка народу на моїх очах - фьють! - зникла за бортом. Мати Василева! Ну, думаю, ось і моя смерть Very Happy.  А тут ще Едік робить розворот, фактично крутячи літаком навколо хвоста, двері стали майже піді мною (а я то вже стою права рука на кільці, ліва на запясті правої), так що я чуть не випурхнув раніше часу. Тому коли стали на бойовий, вистрибнув з полегшенням - ну нах таке пережити! І тільки вистрибнувши згадав що треба згрупуватись, рахувати час ну і все решта, що нам цілих 40 годин (а мені фактично 80) вдовблювали в голову.


Ладно, народ, решту байок розкажу пізніше, а то спатоньки вже хочеццо по силі страшній Very Happy


Змінено: Саєчко (10.04.08 19:47:02)
ПовідомленняANGELo © 10.04.08 8:28:05    

Класно! Smile
_________________
А-Га
ПовідомленняСпайдер © 10.04.08 8:29:46    

Саєчко написав(ла):
Та ще й Едічка, тодішній водій літака АЕН2, щоб ще більше нас настрахати, почав виконувати "Дунайські хвилі" і "уходи з лінії атаки", так що нас кидало по бортах як какашки в ополонці

LOL  
та, з такими льотчиками-іспитателями (від слова "пытка") - життя дійсно медом не покажеться
Саєчко написав(ла):
А тут ще Едік робить розворот, фактично крутячи літаком навколо хвоста, двері стали майже піді мною так що я чуть не випурхнув раніше часу

Very Happy розповідь - супер!
ПовідомленняZippo © 10.04.08 9:21:27    

Ржунемогу від тих словечок LOL
  • х@й з тобою, золота рибко
  • на фазенду
  • Йоханий бабай
  • цілолітнє
  • більше ніж за мир боротись
  • день Х
  • несолоно хлєбавши
  • о чудо чудне, диво дивне!!!
  • чуть не обхєзався
  • ноги були просто ватні
  • "Боженька, що я тут роблю, Боженька, якщо я виживу - то більше ні-ра-зу"
  • Едічка
  • "Дунайські хвилі" і "уходи з лінії атаки"
  • какашки в ополонці
  • фьють!
Саєчко написав(ла):
курси по програмі №1 тоді тривали 40 годин, з конспектуванням історії парашутизму та всяких інших премудростей
І я сі вчив по тій програмі, досі ті примудрості є в зошеті...

Саєчко написав(ла):
в Кулика Андрія Михайловича. А так як я був ужо шибко вумним, то він мене і незлюбив
Я тоже типу був вумним і в нього залік я не здав...
_________________
«Покращення вже сьогодні» ツ
ПовідомленняVictorT © 10.04.08 9:33:39    

И у меня первый прыжок был не менее затяжной (в смысле затянулся). И не только первый.
_________________
Лучше день потерять, а потом за пять минут долететь © м/ф «Крылья, ноги, хвост»
ПовідомленняНаталі © 10.04.08 17:16:00    

Навіює весняний настрій, чи то може весняним настроєм навіяноSmile
чесно не віриться що можна було двічі по 40 год відслухати про парашутну історію а потім ще й очікувати дня Х, дня Х + 1.... добре що не Х-1, Х-n

Саєчко написав(ла):
я стрибати тоді вже хотів більше ніж за мир боротись

Very Happy  Very Happy  LOL  LOL  LOL

наступні баєчки в студію!!!

_________________
Чтобы сохранить ангельский характер, нужно дъявольское терпение!
ПовідомленняСаєчко © 11.04.08 0:00:03    

Байка друга. Як я став супермегаперцем.

Скажу вам абсолютно чесно і відверто - стати супермегаперцем дуже легко і просто. За умови, що маєш туєву хучу бабуляторів. Я ж в той час не то що туєвої хучі, та фактично взагалі їх не мав Sad  Був собі студіком, з доволі скромної сім"ї, жив від стипендії до стипендії (ну знаєте той анекдот  про щоденник студента: "Понеділок - в кишені 5 рублів, страшно хочеться їсти. Вівторок - в кишені 4 рубля, страшно хочеться їсти... Пятниця - ура! - стипендія! Субота - ніфіга не памятаю, страшно болить голова. Неділя - дивись про суботу. Понеділок - в кишені 5 рублів, страшно хочеться їсти"). В ті прадавні часи стрибки коштували - скільки б ви думали? - аж 6 гривень за квартал, а стипендії було аж 15 грн в місяць з піврічною затримкою, до того ж треба було ще купити за 7.50 місячний проїзний на автобус - от вам і вся арифметика. Але це все фігня. Головним гальмівним фактором була неприязнь до мене Кулічари. Коли я заїкнувся йому що хотілось би продовжити свою парашутну кар"єру, він без вагань заявив, що наступні стрибки для мене закриті, бо:
*програма №2 розпочнеться тільки взимі
*програма №2 розрахована тільки на перспективних юнаків
*я абсолютно безперспективний, оскільки на той час мав уже 20 чи то 21 рік і в юнацьку збірну (до 18 років) уже не попадав
*неюнацької збірної тоді неіснувало.
Коротше кажучи, нєх і думати.  
Розчаруванню моєму не було меж. Я ж вже було бачив себе чи то ангелом небесним, чи то Бетменом, чи то Суперменом, а тут такий А-Б-Л-О-М-І-Щ-Е   Crying or Very sad  Crying or Very sad  Crying or Very sad   Сльози наглі залили мої ясні очі, з досади чуть не відкусив собі ліве яйце... Та й постарався забути про все.
Десь вже восени випадково зустрів Гєльвеція, він же Тітко Андрій, з яким я стрибав перший раз і який був моїм однолітком, і він розказав мені про свої !!!подальші!!! парашутні подвиги. Виявляється він вже стрибає з Д-1-5у, має вже десь 30 стрибків, падає як хоче ну і т.д. І дивується, чого я пропав. !!!!!!БЛЯ!!!!! Тут я  від злості чуть не відкусив собі вже праве яйце. !!!НАЄБАЛИ!!!СУКА!!!УРОД!!!УБ"Ю_НАХ!!! Поспішив я знову в клуб, і знову облом - вже скоро кінець сезону, наступний набір на програму №2 - десь після новорічних і різдвяних свят. Ну та я, як ви вже здогадались, був дуже терплячим хлопчиком, подумаєш фігня яка - кілька місяців помастурбувати на кожний пролітаючий в небі літак Very Happy! І таки дочекався, відівчився (Кулик був здивований моєю появою, але під тиском неспростовних доказів і аргументів таки здався, хоча і заставив мене добру сотню разів відділитись з дверей макета) і вже весною, стрибнувши ще кілька стрибків з Д-5, я нарешті пересів на дуба. Памятаю пили ми тоді багато. Ще б пак - така подія, можна сказати - галактичного масштабуVery Happy. Ну і пішло-поїхало. Ішло-їхало звичайно не так швидко, як я хотів, бо знову були всякі перерви на сесії, фозенди, села, хрєнову погоду коли міг стрибати. З горем пополам в той сезон стрибнулось мені аж 18 раз. Чому саме 18, а не 19? Ну, тут була така історія. Приїхав я на аеродром в той день з запізненням, вже коли всі стрибали, втигав фактично в крайній підйом, і то якщо поспішу, часу на укладку парашута не було, вхопив перший попавший під руку. Якось начепив його на себе, хоч і була підвіска підозріло завелика, а ранець теліпався нижче колін. Вистрибнув. Відпадав. Висмикнув. Мати Василева! Що за диво - з живота тряпки лізуть? Хапаю їх руками і ногами, а вони все лізуть і лізуть, ну ж бо вітер знизу сильний Very Happy. Якось, тримаючи ті шмати однією рукою і ногами, падаючи в повному БП, ще встиг висмикнути друге кільце. Запізніло осіменяє мисля - першим висмикнув не то, друга думка - напевне важко буде на землі мене з тої мішанини  виколупувати, а я ж іще такий молодий і ні разу не жонатий Crying or Very sad. Та сталось диво, основний відкрився нормально. І я, прям мумія фараона, успішно приземлився чорт зна де в полях. А тут уже автобус їде, люди біжать, прапорцями махають, феєрверки, конфеті - всі спішать вшанувати героя Very Happy.  Як результат - відсторонення від стрибків до кінця сезону, вирок обжалуванню не підлягає. Одне радувало - до кінця сезону залишалось лише 2-3 тижні...


Далі буде
ПовідомленняZippo © 11.04.08 0:27:56    

Саєчко написав(ла):
Далі буде
Я вже як той наркоман підсів на ті байки. Crazy  Хочу ще Clapping
_________________
«Покращення вже сьогодні» ツ
ПовідомленняНаталі © 11.04.08 14:36:55    

Саєчко написав(ла):
чи то ангелом небесним, чи то Бетменом, чи то Суперменом

Саєчко написав(ла):
був дуже терплячим хлопчиком, подумаєш фігня яка - кілька місяців помастурбувати на кожний пролітаючий в небі літак !

Саєчко написав(ла):
тут уже автобус їде, люди біжать, прапорцями махають, феєрверки, конфеті -
Very Happy  Very Happy  Very Happy  Very Happy  Very Happy  Very Happy  Very Happy  Very Happy  Very Happy  Very Happy  Very Happy  LOL  LOL  LOL  LOL  LOL  LOL  LOL  LOL  LOL  Я ПЛАКАЛЬ ГРОМКО ПАЦЦТАЛОМ
Саєчко написав(ла):
Далі буде

ZIPPO написав(ла):
Я вже як той наркоман підсів на ті байки.   Хочу ще


Clapping  Clapping  Clapping  Clapping так, скоро збірочку можна буде надавати: "баєчки бувалого" чи щось в тому ж дусі
ПовідомленняZippo © 11.04.08 14:40:11    

Наталі написав(ла):
збірочку можна буде надавати
"Баєчки від Саєчки"  Laughing
_________________
«Покращення вже сьогодні» ツ
ПовідомленняНаталі © 11.04.08 14:44:20    

Very Happy  LOL  LOL
_________________
Чтобы сохранить ангельский характер, нужно дъявольское терпение!
ПовідомленняСаєчко © 11.04.08 18:02:22    

ZIPPO написав(ла):
Хочу ще
та буде вам ще, але важко за один вечір таку байку написати. Тре буде брати плату за труди своя Very Happy  Very Happy  Very Happy    Але думаю собі, що платите ви й так достатньо, перечитуючи оту всю бредятину
Very Happy
ПовідомленняНаталі © 23.04.08 15:02:42    

Шановний, може Ви забули, проте: де нова баєчка??
_________________
Чтобы сохранить ангельский характер, нужно дъявольское терпение!
ПовідомленняZippo © 23.04.08 15:16:36    

Саєчко, дайош байку три?  Clapping
_________________
«Покращення вже сьогодні» ツ
ПовідомленняСаєчко © 15.05.08 0:21:35    

Байка третя. Про компашку, її звичаї та традиції

Якраз десь після того кумедного випадку з запаскою, в один з вихідних, на аеродромі, підійшов до мене Артємій (той самий Мішутін Smile ) і запропонував поїхати з ними в турпохід на скали Довбуша. Я був вельми здивований. Тут мушу дати декілька пояснень:
1. хоч мене і відсторонили від стрибків, та строго так попередили про обовязкову присутність на аеродромі, в якості старшого акудапошлють - ну там розбивати старт, ставити колдуна, метнутись рєзвим кабаном за пристрілкою, зняти когось з дерева, виносити і заносити парашутне лайно (вибачте, майно) ну і т.д.
2. "...з ними..." - це така собі компанія парашутяг, які встигли за два попередні сезони - той час що я страдав фігньою - вже стати якщо не бурими перцями, то побурівшими перчиками точно.
3. "здивований" - бо до того часу вони були вже вкупі, а я сам по собі, в силу великої різниці у віці (ім тоді було лише по 16-17 років), ну і в силу їхньої перцовості, а мого гордого звання "чайник зі свистком" Very Happy .
Так от, саме з того памятного дня і почалось моє тісне спілкування з парашутячим кодлом. Кодло виявилось на диво веселим і незаангажованим, любило попитии пивця-винця, побренькати на гітарах і поспівати пісень. Співали то Цоя, то Чижа, то Наутілуса, все те що любив і слухав я, так що мені фактично не прийшлось вчитись нових текстів, та й слон якось обділив увагою моє вухо, ну і ми почали співати разом. Співали де могли - в Артьома вдома (його бабуля була приємно здивована тою кількістю нових його друзів, які кожний вечір засідали у них на хаті, пили пиво, грали в хробачків, співали і взагалі вели себе як вдома); по дорозі на аеродром і по дорозі з аеродрому; в клубі (в основному на складі, серед розпущених, укладених, розібраних на запчасті парашутів).  Збирались по поводу чи й без такого, типу а-попоговорити.
Зараз вже не можу точно пригадати хто і коли влився в то кодло, но були там: Артьом Ішутін, Соколова Оксана, Пашка Сінєльніков, Вася Алєксєєв, Сашка Чернєйкін, Тітко Андрюха, Коваль Костя, Дєгтярьов Бориска, Дацик Сергій, Олег Гиря і Лєна Сенькова, десь трохи пізніше добавилась Іра Соболєва, а за нею Омельченко Христя, Толік Ткач, Юля Настюха,  Гєна Дідур. Був і Вєталь Костюк, але він більше був сам по собі. Якщо когось забув, звиняйте, друзі.
Ось так, співаючи-випиваючи, ми якось пережили зиму, відходили заняття в клюбі і стали чекати відкриття сезону. Чи довго чекали, чи не довго, та він якось таки настав. Правда йому ще передували кількаразові холості поїздки на аеродром для уборки території і вскопування нашої піщаної грядки. В неї ми потім протягом сезону з перемінним успіхом себе саджали. Більше, правда, по-партизанськи закопувались десь у полях Very Happy , але інколи і блін топтали Happy .
Був у нас в той час такий звичай - в червні не стрибати. Виник він якось сам по собі, а точніше із-за звички нашої львівської погоди цілочервнево дощити. Тоді всі тинялись туди-сюди, я з Костюком нишпорив по околицях казарми в пошуках щастя. Щастя росло то тут, то там у вигляді маслюків, мені ж в силу природного слідопитства попадались також залежі черешень і малини.
Був і такий звичай (вже іншого плану). В сонячну днину хтось на старті скатував в трубу парашутний стіл, інколи для більш надійного ефекту з черенком від лопати в середині, а далі всі тихенько збирались біля круга і чекали появи в небі над головою якого небудь ювіляра. Ну, в кого там на той день стукало півсто, сотня, а то і дві сотні. І як тільки-но він приземлявся, дружно його тим столом пи@@@ли по задниці, а кому не діставалось стола, то ті  давали і копня. Всім було дуже весело і радісно, один тіко ювіляр, отримавши прочухана, похмуро шкутильгав у казарму готовити гарячі компреси для своїх мучителів. Ну а вечером батьки з трудом впізнавали своїх чад Very Happy  Very Happy  Very Happy .
Звичка землеробства не обмежувалась копанням круга. Якогось разу всі дружно, забувши про стрибки, взяли в руки лопати і почали рити окоп. Нє, не окоп, а цілу траншею. Порадившись з мудрим старійшиною клюбу, вибрали напрямок від СКП через поле до лісу. І так та робота всім припала до душі, що де й же його ката Very Happy , трудились два, а то й три тижні. На превелике диво напрямок риття співпав з проляганням лінії звязку, і ми  витягли на світ Божий довжелезний кабель, пошкоджений в одному чи в кількох місцях духом руйнування - пяним трактористом. А викопавши, подумали собі: а на хрєна нам посеред поля траншея? Ще ж хтось собі до біди ногу зверне. І почали її закопувати. Попередньо вклавши в неї в якості дані богам звязку новий, товстезний, товщиною з руку, телефонний кабель. І знову копали не день і не два. І тільки після того всі взялись до вже майже забутої справи - стрибків.


Далі буде


Змінено: Саєчко (16.05.08 19:11:47)
Показувати:   
Нова тема   Відповісти    Форум Lviv eXtreme club -> Про перший СВІЙ стрибок із парашутом Ваш часовий пояс: GMT + 2 Години
Сторінка 1 з 2
1, 2  далі

 
Перейти до:  






© 2001-2017, eXtreme.lviv.ua     При використанні матеріалів посилання на джерело обов'язкове
СТАНЬ
ОДНИМ
З НАС




Экстремальный портал VVV.RU