Lviv eXtreme club

 ДопомогаПравила   ДопомогаДопомога   ПошукПошук   Список учасниківСписок учасників   Мобільна версіяМобільна версія   ГрупиГрупи   ЗареєструватисьЗареєструватись 
 ПрофільПрофіль   Увійти, щоб переглянути приватні повідомленняУвійти, щоб переглянути приватні повідомлення   ВхідВхід 

Газета «Високий Замок». У «Чорта в горлі»

Нова тема   Відповісти    Форум Lviv eXtreme club -> Про нас пишуть, нас показують (ЗМІ) Сторінка 1 з 1
Ваш часовий пояс: GMT + 2 Години
Попередня тема :: Наступна тема  
ПовідомленняZippo © 02.02.12 15:04:28    Газета «Високий Замок». У «Чорта в горлі»

Тільки ми зібрались в лютому їхати до Борі в Млинки, як тут про нього сьогоднішня стаття у Високому Замку. Хто ще вагався чи їхати з нами, читаєм статтю.

                      У «Чорта в горлі»
      Коли мені випала нагода поїхати на Тернопільщину у печери, ні секунди не вагалася. Цікавлюся історією рідного краю і довіряю хлопцям з туристичної фірми «Крилос Ком», які роблять цікаві екскурсії. Отримавши справжнє задоволення від прогулянки печерою Вертеба (про неї «ВЗ» розповів у номері за вівторок), наш автобус взяв курс на село Залісся, що у Чортківському районі.

      ЩЕ ЗДАЛЕКА побачили садибу місцевого любителя спелеотуризму Бориса Гори: на міцній дерев’яній брамі вітер тріпотів двома полотнищами — жовто-блакитним прапором і малиново-чорним. На подвір’ї — червоний «Запорожець», на капоті напис: «Убережно, я з села! Тримай дистанцію». Назустріч вийшов господар, видав кожному учаснику групи по комбінезону. Рукавички, шапочки і зручне взуття кожен мав своє. Переодягнувшись, вирушили назустріч новим враженням.
      Печера Млинки, до якої веде засніжена протоптана стежина, названа так через те, що її вхід біля річки Млинка. Печера складається з 16 розмаїтих районів, загальна довжина її лабіринту — понад 30 кілометрів. Через велику кількість лабіринтів, різноманіття та різнобарв’я назвали її «спелеологічною хрестоматією». Нам роздали ліхтарики, веліли ще раз подивитися на сонячне світло і запросили у «казковий» світ легенд. Я б назвала цей «казковий світ» кімнатою страху. Мені, журналісту, у якого фізичні навантаження зводяться до клацання по комп’ютерній клавіатурі, довелося проявити справжні «чудеса акробатики».
      ЯК І ТЕАТР, печера починається із гардеробної». Це великий зал, де ми на купку поскладали свої дублянки і пухові куртки, залишившись у комбінезонах. Короткий інструктаж: хто за ким іде, якої дотримуватися дистанції, щоб ногою не дістати по чолі від того, хто йде попереду. Ми похіхікали, вишикувалися у шеренгу солдатиками і пішли за поводирем. Перед нами був лише вузенький коридор, у якому блимали промені світла від ліхтариків, причеплених на голову, як у шахтарів. Аж раптом стеля почала різко опускатися, стало моторошно... У повний зріст вже не пройдеш: спочатку навприсядки, потім — по-пластунськи. Голови не піднімеш, бо над тобою кам’яна стеля. Тільки повзти. І не по прямій, а з викрутасами! Відчуваю себе загнаною тваринкою, але повзу з однією думкою: швидше би встати на рівні ноги і вдихнути на повні груди. От і свобода! Стали на рівні ноги, трохи пройшли, розім’ялися, аж тут величезний камінь, на який треба вилізти, на животі його обповзти і сповзти вниз. Я з дитинства боюся висоти, і вікно третього поверху мені видається хмарочосом... Лягаю на живіт і, як маленька дитина злазить з дивана, так і я зісуваюся трохи нижче. Не бачу, де поставити ногу, скільки ще висіти на руках. І тут пригадала, як минулого року варилася у чані, а потім стрибала у 15-градусний мороз у гірську річку. Тоді мені здавалося, що це була репетиція пекла. Та ліпше би я у тому чані ще раз поварилася! Таки ліпше повзти, затиснутою у кам’яному рукаві, аніж сповзати зі скелі.
      МАБУТЬ, моя думка матеріалізувалася, і ми знову поповзли. Один крутий поворот, відразу інший. Опинилася у маленькій дірці, у якій треба розвернутися так, щоб стати на рівні ноги і пролізти крізь маленький отвір на гору. Добре, що на Різдвяні свята не набрала у вазі... Кручуся-верчуся, як немовля в утробі матері. Нічого не виходить. Не встану. Не знаю, як мене народжувала мама, не пам’ятаю такого відчуття, але коли, зібравши усю силу, виштовхала свою голову з цієї кам’яної дірки, здалося, що знову народжуюся на світ. Витягую спочатку одну руку, потім — другу. На руках ще й треба підтягнутися, щоб витягнути усе тіло на поверхню. Це був один з найважчих проходів — «Чортове горло». Полегшено зітхнувши, відчуваю приплив сил і з думкою — попереду легший шлях — йду далі. За мить чую крик: «Розпора!». Що це таке — зеленого поняття не маю, але за секунду відчуваю на собі цю «розпору». Що я у цей момент подумала — не скажу... Двома ногами треба впертися в один бік стіни, а спиною — у протилежний. Під тобою — прірва. Ото страху натерпілася! При моєму зрості (158 см) впертися в один бік стіни ногами, а спиною до протилежного боку можна вже і не дотягнутися... І чого мене понесло у ту печеру?
      Відпочили трохи, набралися сили, рушаємо далі. Де прохід був легкий, можна й красою помилуватися: кристалики виблискують на стінах, наче сніг на сонці. Як захотілося у ту мить на вулицю, на сонечко, на мороз — нехай і 15-градусний! Запитую в Ігоря, чи далеко ще до виходу. Каже, пройшли половину шляху... О, мати рідна! Я вже вся мокра. Казали мені не одягати під комбінезон гольф — не послухала. Думала, замерзну. А тут, підігріта адреналіном, відчувала, ніби вийшла зі сауни.
      ПІД ЧАС «печерної подорожі» інструктор Ігор показав нам «Столовий камінь» — з рівною горизонтальною поверхнею. Спелеологи іноді використовують його як стіл. Камінь «Крокодил» з довжелезним ребристим хвостом, «Мурашник», великий зал «Кажан». У «Кажані» Ігор сказав вимкнути ліхтарики. Зал цікавий тим, що на стелі і стінах є вкраплення пластинчастого гіпсу, його ще називають «плафон». Ігор продемонстрував плафон: підніс до нього ліхтар, і він засвітився. Виглядає гарно. На стелі, над нашими головами, нависав кажан — ніби закам’янів у польоті — це природа створила таке диво з того ж пластинчастого гіпсу. Щоправда, у печері можна побачити не лише кам’яних кажанів. Тут є і реальні, живі летючі миші. Іільки вони сплять. Облюбували собі печеру для зи¬мової сплячки. Добре, що Ігор розповів про це, коли ми вже наближалися до виходу. Мало того, що боюся висоти, то ще б спрацьовувала думка: як би не вхопитися за стіну, на якій «ночує мишка»...
      ЗАЛ «КАЖАН» має ще одну «родзинку» — «Козацькі гірки». Гірка тут насправді лише одна — невеликий слизький схил, на який скрапує зі стелі вода. «Козацькими гірками» назвали тому, що хто без допомоги рук залізе на гірку — вважатиметься справжнім козаком.
      Відчули себе «козаками», а попереду нас чекали «тарганячі перегони». Думаю, не варто розповідати, що це таке, читач і сам зрозуміє — черговий кам’яний рукав, де можна було долати дистанцію навприсядки та на колінах. Ще один «прикол» чекав майже на виході — «Лисяча нора». Це майже те саме, що «Чортове горло», за винятком того, що не треба було ставати у повний зріст, щоб вибратися, а від початку шляху і до кінця повзти, як лисиці, аж поки та нора не закінчиться...
      Нарешті повернулися до «гардеробної». Одягаємо поверх бруднющих комбінезонів дублянки, вимикаємо ліхтарики і виходимо на вулицю. Яке полегшення після тригодинного «казкового лабіринту страху»!
      Очам легко звикати, бо сонце зайшло, на землю опускалися сутінки. Ми швидко дісталися обійстя пана Бориса, де на нас вже чекав смачнющий борщ, у хаті пахло часником і свіжою випічкою.
      Не знаю, чи наважилася б ще раз подолати лабіринти печери Млинки, але про те, що пройшла м стежками, — не шкодую. Я це змогла!

«Високий замок» №19 (4643), 2–8 лютого 2012 року, рубрика — З журналістського блокнота, ст. 9. Автор — Галина ЯРЕМА.

_________________
«Покращення вже сьогодні» ツ
ПовідомленняAspera © 02.02.12 15:50:35    

хех, школота!
от шо значить душу вкласти в лазання: Vava  Very Happy

_________________
We're fools whether we dance or not, so we might as well dance
ПовідомленняStellz888 © 02.02.12 16:48:32    

На цю знимку неможливо дивитися без сліз  Shocked  Shocked  Shocked
_________________
Не ждите чудес — чудите сами!
ПовідомленняNazarij © 02.02.12 23:57:58    

Тойво то чия така краса???
_________________
Меня постоянно преследуют умные мысли, но я всегда быстрее.
Показувати:   
Нова тема   Відповісти    Форум Lviv eXtreme club -> Про нас пишуть, нас показують (ЗМІ) Ваш часовий пояс: GMT + 2 Години
Сторінка 1 з 1

 
Перейти до:  






© 2001-2017, eXtreme.lviv.ua     При використанні матеріалів посилання на джерело обов'язкове
СТАНЬ
ОДНИМ
З НАС




Экстремальный портал VVV.RU