Lviv eXtreme club

 ДопомогаПравила   ДопомогаДопомога   ПошукПошук   Список учасниківСписок учасників   Мобільна версіяМобільна версія   ГрупиГрупи   ЗареєструватисьЗареєструватись 
 ПрофільПрофіль   Увійти, щоб переглянути приватні повідомленняУвійти, щоб переглянути приватні повідомлення   ВхідВхід 

Туреччина

Нова тема   Відповісти    Форум Lviv eXtreme club -> Подорожі світом Сторінка 1 з 1
Ваш часовий пояс: GMT + 2 Години
Попередня тема :: Наступна тема  
ПовідомленняVitalik-ataman © 19.07.11 17:36:13    Туреччина

Вже майже місяць минув, з того часу як я повернувся з гір Туреччини, про це і піде мова... Коли збираєшся в чужу країну де ще ніколи не був, та ще й в гори, обовязково потрібно мати провідника, повірте там є де заблукати. Звернувся за допомогою до людей які водять у гори, звичайно це розраховано на новачків, і ходити з ними в Крим чи Карпати буде не так цікаво, але злітати на два тижні в Турцію, їсти, пити (3-4р. в день) включено, страхівка включена, не так вже й погано, дотогож не завжди є можливість знайти собі компанію в гори, так щоб дати ваших відпусток співпали. Отже добирались класично літаком, в нашому випадку це була авіа-компаніа Wizzair. Перше що мене трохи здивувало, це те що виліт був з аеропорту Жуляни а не с Борисполя. Це раннішній рейс, але квитків в Київ, на потрібний час, вже не було тому в Києві я був ще з вечора. Ніч. Термінал аеропорту Жуляни. Добре що встиг сісти, пізніше людей в той аеропорт таких ж як і я десь годинка девята вечором набилась ціла купа. Рейс на борту якого 104 пасажири помістились (намагались поміститись) в невеликому зальчику. В залі висіли дві плазми одна з погодою, інша з TV, тепер уявіть яка "холодна війна" йшла за те що ми будем дивитись. Доречі спати в аеропорті можна в спальнику на підвіконнику, це неймовірно зручно, підвіконники там дуже широчезні, довгі та міцні, я навіть виспався. Ранком (дуже ранком) почалась реєстрація, все було на диво цивілізовано, в порядку черги, чого не скажеш про чергу біля виходу на вулицю, це був капець. Ми стояли одні з перших а в результаті лихої долі вийшли майже останніми (з іншого боку, сам не розумію яка різниця який ти вийдеш, якщо у всіх є квитки а в літаку ще лишались вільні місця). Тількіно відкрили двері тутже під поріг приїхав автобус (довгий такий, на тролейбус змахує) який підвіз всіх до літака на 10 метрів Smile, напевно то щоб людішки на якусь взлітну смугу не забрели. Посідали пооооолетіли...В літаку можна попити і поїсти (проте на відміну від ALL inklusiv не безкоштовно) продають напої: кола, фанта, спрайт (0,33-2 у.о.), алкоголь: мініатюрні пляшечки і вино в бокалах (5-15у.о.), і поїсти суп-пюре мівіна (тількі не лякайтесь- 2 у.о.) і шоколадка Nuts маленька 1 у.о. ЖЕСТЬ! Посадка, аплодисменти (то вам не Ан-2 сажати), ми в ТУРЕЧЧИНІ!
     Перше що потрібно зробити щоб покинути термінал, це пройти паспортний контроль, та отримати візу, з цим проблем взагалі не булоOk. Візу в Анталії дають як в супермаркеті за 30$ навіть не дивлячись, декому навіть верхногами поклеїли. Ще потрібно було грошей наміняти. В Туреччині приймають доллари та ліри (місцева валюта), краще ліри. 1 ліра це приблизно 5 грвень. Багато народу наміняло грошей в аеропорту, це була наша фатальна помилка, як пізніше виявилось в аеропорту був самий найневигідніший курс який ми зустріли за всю нашу поїздку . Далі посідали в вже заздалегідь замовлене таксі, яке підвезло нас до точки старту "Каньон Гойнюк". Доречі по дорозі ті хто не міняв гроші в аеропорту пішли в банкомат, тут і сталась перша халепа. Річ у тім, що банкомати в Турції теж спілкуются по Турецьки, виявилось, поки людина намагалась зняти гроші, карточка була в банкоматі надто довгий час, в результаті карточку схавало. В нас на теренах України це звичне явище та коли весь твій грошовий ліміт на картці а ти в іншій країні і її тепер фіг відновиш починає хвилювати. Добре що в людини була ще й готівка. Ну але це все організаційні моменти, тепер пару слів про Турцію.  
     На мій погляд Турки досить кмітливі люди, наприклад майже на кожному даху стоїть сонячна батарея, і баки з водою, на кожній зупинці висить така велика кнопка і коли її нажати приїде таксі, доречі вони досить виховані та цивілізовані, уявіть в нас би такі кнопки порозвішувати Smile. Як я вже казав місце нашого старту "Каньон Гойнюк". Сам по собі він не є аж дуже великим, та є там і свої цікавинки. В середині каньйону протікає річка, і коли ми спустились вниз то побачили шось типу озерця і дівчину яка стояла поряд і всім казала що вода холоднюча і обовязково треба взяти в неї гідрик і каску коштує це 5 лір, повірте краще її послухати. Фішка в тому що вода дійсно холодна, але щоб побачити водоспади, канатну дорогу, затоплену печеру і величезну круглу камінюку застрягшу між двома скелями що висить прямо над твоєю макітрою ("Висячий камінь"), потрібно плавати хвилин 30-45. Тому, якщо у вас як і у нас виникне питання, -"хм.. 5лір а чи варто?", ТАК варто! Доречі там поблизу можна і каякі напрокат взяти. Пізніше коли ми більш-менш обсохли, час було починати..
     Різкий поворот кудись в непролазні хащі, і ми вже на треку, спини мокрі, дихати важко. Перші два дні були самі важкі, адже ми набирали висоту. За перший день за три з половиною години ми набрали майже 800м. Під час підйому одному бійцю стане зле і він нас покине, аж до самого повернення з гір. Доречі прийом майже будьякого лікара коштує 100 лір (саме так, я не помилився ноликом). Палатки ми встигли поставити до темноти але впритик. Тількіно розклались і нас застала темрява. Коли сидиш біля вогню з людьми з якими треба ще тількі всього пройти, відчуваєш себе невідємливою частиною цілого, частиною цих людей. Люди в походах самі різні, в нашому випадку це були Білоруси, Росіяні, Молдовани і звісно ми Українці! (куди ж без нас). Вечір знайомства був вдалий...
     На другий день почав йти дощ, з того моменту він йшов 3 дні не перестаючи, десь сильніше, десь слабше, інколи переставав. Взагалі до дощу ми вже потім якось звикли, головне це навчитись швидко одягатись і роздягатись. На третій день ми вже занурились досить глибоко, пейзажі були неймовірні, було таке відчуття, ніби ми попали в інший вимір в фентезі, в чарівний ліс. Кедри велетні окутані туманом, прозорі річки та джерела в яких відзеркалює небо, хмари які заходять одна за одну, краплі дощу переливаются з сонячним промінням, і абсолютна тишина... Так ми прийшли до першого будинку, то був такий собі домік в дєрєвні. В ньому розводили курей, качок, а ще в очі кинулась рушниця, що стояла під деревом. Там ми перечекали хвилю дощу і пішли далі, проте як я вже казав Турки кмітливі і не упустять шанс заробити пару зайвих лір, тому далі ми вже пішли без рюкзаків, рюкзаки поїхали машиною до місця призначення (ех вже ці спокуси) і ще одного нашого повезли. В хлопця колись давно було травмоване коліно, і в поході неочікувано дало про себе знати. Наступний, третій день був одним з найприємніших хороша погода, дощу майже не було, свіже повітря і ми без рюкзаків ідем. Далі трошки цікавіше, на четвертий день знов почало лляти, та ще й дорога виявилась не простою, йшли по такому болоті що як ногу піднімаєш то відчуваєш як вона тяжеліє, підошва в кросівка см. 3, і болота см. 30 Smile Обійти було неможливо, бо по боках ще гірше, до тогож спустився такий туман, що ми там як йожикі були, метр перед собою не бачили. На ночівлю вийшли в якусь закинуту хату, я так поняв що це пастухів. Двері були зачинені а от вікно... Короче в силу погодніх умов та мокрих ніг, пішли на кримінал. При чьому судячи по цукерках лишившихся на столі, не ми тут перші не ми останні. Розтопили пічку, почали сушку, доля вечірнього екстріму випала на кожного кто прав одяг прямо не собі в крижаній воді.
     День пятий, найвідповідальніший. Адже сьогодні попереду вершина г. Тахтали (2365м.) Встаєм пораніше (щоб часом хазяєва не вернулись) і продовжуєм шлях. Ліса змінили відкриті простори, полонини та серпантини. Під ногами росли дикі нарцизи првда от тількі росли, ще покишо не цвіли. Конкретно сам підйом робили без рюкзаків, бо сенсу небуло, все одно назад тою самою дорогою вертатись. Рюкзаки ми полишали в траві і накрили дощовиками, і від дощу і камуфляж. Може це і не дуже безпечно, але за весь час що ми йшли, зустріли дуже мало людей, тому я впевнений, шо там навіть і повз ніхто не проходив.
     При підйомі життя було відсутнє, небуло ні рослин ні дерев, небуло взагалі нічого, тількі каміння і снігу. Поїхати літом в Турцію і грати в сніжки досить весело. А які звідти краєвиди відкриваются, весь наш маршрут як на долоні, і хмари прямо біля нас, так і хочется до них дотягнутись. Правда не дивлячись на стількі дику місцевість кайф було трішечки зіпсуто... Щоб Ви очікували побачити на цій горі... капличка? хрест? антена? прапор? ВЕЛИЧЕЗНИЙ ТРЬОХПОВЕРХОВИЙ ТОРГОВИЙ ЦЕНТР! А з іншого боку канатна дорога аж до самого пляжа. Заходим ми всередину, всі такі болотяні, і в кафе ідем, з голови шось капає, болото з ніг відвалюєтся, з палками і без рюкзаків Smile а там всередині всі такі в капцях і в плавках ходять Smile Тут ті Турки трошки вразились. Ціни чи то від туристів чи то від висоти різко зросли, наприклад Фреш, що продаєтся по 1-2 ліри, нам обійшовся в 7 лір. Перед спуском ми попрощались з хлопцем з травмованим коліном, він відправився по канатці вниз, і ми почали спускатись. Тут я пожалкував що залишив палки разом з рюкзаками Smile По дорозі зайшли на одну вершину (нашу останню вершину) на якій вогонь горів сам по собі - "Вогні Хімери" прікол в тому що гора знаходится на сховищі природнього газу, і якщо в деяких місцях запалити сірник, це місце загорится і буде горіти само по собі без всілякої древесини.  Наступні дні були присвячені відпочинку, накінецьто МОРЕ! Ночували в бухтах, на диких пляжах. Одного разу ночували в кемпінгу, це таке райське місце де можна було нормально помитись, залізти в теплий душ, та трохи розслабитись, наш кемпінг був с селі Чирали, з апельсиновими садами, їстівними кактусами, грейпфрутами, які росли прямо під рукою, і лимонами, з якими ми пили чай. В бухтах ми відчували себе мільярдерами, з власним пляжем. Вогонь, лунна доріжка, шепіт моря, зірки і нікого поблизу... На одній з зупинок зустріли відшильника з Канади, який покину все і почав жити самостійно ось-так на пляжі, по словам очевидців, живе він так вже декілька років. Ще на одній такій зупинці одному хлопцеві в рюкзак заліз скорпіон і ужалив в руку. З його слів це досить боляче, біль після такого укусу проходить через 6 годин після укусу якщо кусає звичайний скорпіон і через 12 якщо чорний. Чорних ми майже не бачили.  
     Взагалі скорпіонів досить багато, особливо їм подобаєтся сидіти під каменюками, або в листях десь в тіньочку. Саме небезпечне в Турції це Гюрза, зустрічаєтся досить рідко, це така зміюка після укусу якої людина помирає досить швидко і лікі від укусу дійсні тількі якщо їх ввести одразу, і я думаю вони не дешеві, її ріст досягає 2 метри.
     На цьому гірська частина пригод закінчилась і ми поїхали в маленьке містечко Кападокія, яке склало на нас особливе враження... Кападокія в першу чергу відома своїми скелями все місто обсіяне скелями обдутими вітром. В кожній з таких скель раніше жили люди, або були храми. В деяких можна побачити цілі тунелі, а в деяких люди живуть і зараз. Є і такі скелі де вхід знаходится в пяти і більше метрах вище,тобто до нього ще залізти треба. Деколи на вулиці стоїть така скеля, невисока, і вхід внизу а поряд пише, що це поліцейській відділ. В Кападокії ми були 3 дні, це впринципі достатньо, щоб скласти думку про це наймовірне місце. Зранку небесами пануюють повітряні кулі, їх кількість незлічима, катають всіх і всюди, 300 лір з людини, приблизно по три людини на одну кулю (кулі бувають різні). Кападокія у Туреччині це як Львів в Україні, сердце культури та історії, саме колоритне місто. На вулицях є багато музеїв, деякі під відкритим небом, всі вони платні, взагалі там все в них платне (та не всюди обовязково платити Wink). Дещо з цього дійсно варте уваги, наприклад ціле підземне місто-музей висотою девять поверхів вниз з тунелями та лабіринтами де раніше були церкви, храми і навіть школи. Доречі жили ми в Кападокії в одній зі скель.
     Пізніше ніч в автобусі, ніч в Анталії і ось літак додому. Всього описати неможливо, як би я не старався/Вердик: Турція досить цікава країна з тепленьким морем та високими горами, та їхати туди як турист в готель та на пляж нема чого. Ми той останній день в Анталії ледь витримали. Гори на 96% схожі на Крим, а якщо нема різниці то нащо платити більше?

Решта фото в галереї Smile

_________________
Lets'GO! Wink
ПовідомленняZippo © 19.07.11 17:51:30    

Я ще минулого року коли ми були дікарями в Криму казав, що колись тре буде вибратись в Туреччину по горам. Тепер ще більше захотілось, бо є як бачу на що подивитись. Скільки все обійшлось?
P.S. Дяка за звіт, "подрочив" © Very Happy

_________________
«Покращення вже сьогодні» ツ
ПовідомленняSem © 19.07.11 20:57:00    

Ні собі "фіга"... 4 рази був в Туреччині.. Виявляється, там не лише баня, диско, віскі (тіпа на халяву) і п'яні москалі.  Ну що, екстремальщики і екстремальщиці... Рванемо в Турецький КЕМЕР..?? Хто перший відпише (крім С'юзі.. вона і так завжди перша..) із підтримкою - ставлю пляшчину віскаря (турецького..)!!!!
_________________
sem
ПовідомленняVitalik-ataman © 19.07.11 21:59:02    

Zippo написав(ла):
Скільки все обійшлось?
До 5000 грн. разом з прелітом туди-назад, страхівкою, продуктами, переїздами, ночівлями, відвідуванням платних місць, кемпінгами, забаганками і сувенірами. Можна вкластись і дешевше..
_________________
Lets'GO! Wink
Показувати:   
Нова тема   Відповісти    Форум Lviv eXtreme club -> Подорожі світом Ваш часовий пояс: GMT + 2 Години
Сторінка 1 з 1

 
Перейти до:  






© 2001-2017, eXtreme.lviv.ua     При використанні матеріалів посилання на джерело обов'язкове
СТАНЬ
ОДНИМ
З НАС




Экстремальный портал VVV.RU