Lviv eXtreme club

 ДопомогаПравила   ДопомогаДопомога   ПошукПошук   Список учасниківСписок учасників   Мобільна версіяМобільна версія   ГрупиГрупи   ЗареєструватисьЗареєструватись 
 ПрофільПрофіль   Увійти, щоб переглянути приватні повідомленняУвійти, щоб переглянути приватні повідомлення   ВхідВхід 

Трекінг Гімалаями. Там, де дороги ведуть до неба...

1, 2  далі
Нова тема   Відповісти    Форум Lviv eXtreme club -> Подорожі світом Сторінка 1 з 2
Ваш часовий пояс: GMT + 2 Години
Попередня тема :: Наступна тема  
ПовідомленняFistashka © 21.03.11 19:20:44    Трекінг Гімалаями. Там, де дороги ведуть до неба...

Особистий погляд.
...Якби мені сказали кілька років тому, що я ходитиму Гімалаями поміж найвищими вершинами цього світу, то для мене це б прозвучало «ти полетиш у космос». Таким недосяжним «космосом» для мене видавались найвищі гори світу - Гімалаї. Та це не завадило про них мріяти. (Кажуть, мрії ніколи не даються людям без можливості втілення їх у життя).

Тож знайшовши мінімальні можливості я запланувала собі побувати в Непалі і побачити велич Гімалаїв на власні очі. На щастя знайшлось аж 6-ро однодумців з клубу «Extreme», альпклубу «Вершина» і не тільки.

Обираючи серед десятків різноманітних маршрутів ми обрали трекінг навколо г. Анапурна, оскільки по розповідям бувальців цей трек характеризувався як наймальовничіший.  
Описів цього маршруту в інеті знайшлось вдосталь. До того ж один мій товариш Назар пройшов цей трек у січні минулого року, за його порадою ми послуговувались книгою Lonely Planet Nepal де все детально розписано.

Протяжність треку 210 км. (якщо ще заходити на озеро Тілічо та базовий табір Анапурни АВС – 385 км)

Рекомендували виділити 15-18 днів на його проходження. Можливо скоротити маршрут і термін перебування якщо з м. Джомсон вилетіти літаком або поїхати на джипі чи місцевому автобусі до м. Покхара.

Найвища точка і наша мета - перевал Торунг-Ла 5416 м.
Осільки, перед Непалом, я з подругою Христиною побувала в Індії, з нашими друзями ми зустрілись безпосередньо на початку маршруту у м. Besi Sahar.
Карта з маршрутом і точками наших ночівель додасться пізніше. Хронологічно сподіваюсь напише Оксанка, яка вела щоденник.

Коротка практична інформація по Непалу
Добиратись з України
Переліт в дві сторони - Київ → Катманду → Київ 700-750$
Якщо їхати через Індію - Київ → Делі → Київ 530-550$ Делі → Катманду 120-130$

Віза
Ставиться на кордоні і коштує 25$ - 15 днів, 40$ - 25 днів
Перміт і TIMS
Дозвіл (перміт) на цей трек коштує - 27$
TIMS (реєстрація в системі обліку трекерів) 20$

Валюта
Непальська Рупія – 1$ = 70 рупій
Ціни відносно Українських на товари місцевого виробництва - дешевші. На  товари імпортні такі як у нас, або й вищі.

Проживання і харчування на маршруті
Маршрут пролягає між високогірними селами непальців, котрі заробляють на туризмі. У кожному селі можна знайти лоджії і міні-готелі з кухнею. Меню всюди однакове, ціни збільшуються залежно від висоти. Спершу зустрічали «зелене» меню, потім «жовте», потім «червоне»...
Ціна проживання у готелях дешева коливається від 50 рупій (менше 1$) на початку маршруту до 200-300 рупій з особи вище. Нам пощастило потрапити перед початком сезону, конкуренція висока, а нас було аж 7-ро то власники нам давали знижки. Проживання вбільшості для нас було безкоштовним. Платили за харчування, на якому в основному місцеві заробляють. Жити – дешево, харчуватись – відносно дорого.
В меню є макарони, омлети, рис, піцци, гамбургери та ін. страви. Переважно зі спеціями.
Національною старвою є – МОМО, це як наші вареники чи пельмені тільки з м'ясом яка, або овочами і зі спеціями.
Загалом на день в середньому ми виділяли 20-25$. За рахунок знижок на проживання вдалсь витрачати трохи менше.

Мова
Непальська. Багато людей знають англійську мову. Проблем з порозумінням немає. Для вічливості вивчили кілька слів
Namaste – це й них добрий ранок, день, вечір а також до побачення. Дуже просто.
Danevat – дякую
Hajur – вибачте

Транспорт
Пересування по країні в автобусах або джипах. Непал немає залізниць. Особливість автобусів - вони їздять не зачиняючи дверей, вітер гуляє, музика національна грає на всю потужність... кайфуєш по повній Smile В деяких автобусах навіть телевізор включають з національними кліпами. На гірських дорогах автобус підкидує так, що можна головою ненароком стукнутись об стелю автобуса. Невеликі відстані займають багато часу. Багаж пакують на дах автобуса.

Покхара
Окремої уваги заслуговує місто Покхара, у яке з'їжджаються всі туристи, а також паломники, парапланеристи, каякери, велосипедисти і т.д.
Бо кожен знайде у цьому місці щось своє. Це справжнє райське містечко в якому є все! Де відпочиваєш перед треком і після нього. Гори, річка, велике озеро посеред якого острів з індуїстським храмом. Можна плавати на лодках і каяках чи катамаранах. Мандрувати на велосипеді. Оренда велосипедів дуже дешева. З дахів готелю відкривається неймовірна панорама на місто а також гірський масив всієї Анапурни. Один з пагорбів ідеально пристосований для польотів на парапланах. Окрім цього у місті багато кафе та ресторанів «європейського типу», а також дискотек і барів, які щовечора для відвідувачів влаштовують шоу. Безмежна кількість магазинів з сувенірами, спорядженням та одягом для трекінгу, прикрасами і т.д.  Що п'ятниці національні танці та співи на вулицях міста. Кожен може знайти заняття для себе.
Покхара – місто, куди хочеться повертатись....
ПовідомленняVictor SV © 21.03.11 23:06:40    

коротко але дуже цікаво, чекаєм на розповідь Оксани а ще краще зустрічі особисто Goof
ПовідомленняFistashka © 21.03.11 23:52:19    

Детальніше розповідати, справді цікавіше при реальних зустрічах.
А довгі тексти ніхто не читає  Pardon
Та маю в планах про ці мандри створити окремий блог ілюстрований. Так буде наглядніше  Surprised
ПовідомленняIhor © 21.03.11 23:55:22    

аааа.....круто! Із задоволенням блог почитаю Smile
Повідомленняaleshka © 22.03.11 9:33:26    

Fistashka є Fistashka! Wink Молодець Secret
_________________
«Как басня, так и жизнь ценится не за длину, но за содержание» Л.А. Сенека
ПовідомленняFreemko © 22.03.11 10:03:31    

Я впевнений шо всі клубівці аж слиною захлинаються в очікуванні на блог і детальну розповідь від Оксани, я особисто чекаю з нетерпінням, особливо на фотографії!
Повідомленняyge0607 © 22.03.11 10:41:24    

Розповідь дуже цікава, але цікавить фінансова сторона. Скільки всього дєнєг американських чи украінських потрібно взагальному? Напевне неменьше 2-3 тисяч долярів... Маєте хороших спонсорів певно, простий працівник собі цього недозволить нажаль... Sad
_________________
Виготовлення автомобільних номерних знаків +38-098-999-42-42
ПовідомленняFistashka © 22.03.11 11:22:01    

yge0607 написав(ла):
Скільки всього дєнєг американських чи украінських потрібно взагальному? Напевне неменьше 2-3 тисяч долярів...

власне, що ціни на переліт, візи, дозволи написала вище. Це те, скільки розраховували ми - 20-25 $ день перебування в Непалі.
можна жити по скромному і харчуватись також, можна і "шиканути" на всі гроші. Хто що любить Smile

Багато європейців беруть гідів і шерпів, що несуть їхні рюкзаки
гід коштує від 20 до 40 $ /день ( як вторгуєш)
шерп в середньому 20 $
+ їх треба харчувати. То очевидно, якщо рахувати такий варіант - то і 3000$ не вистачить
ми ж вклались в значно меншу суму.

Грубо кажучи 600-700$ дорога + 600-700$ на все інше

yge0607 написав(ла):
Маєте хороших спонсорів певно, простий працівник собі цього недозволить нажаль...

від спонсорів не відмовились би....та нажаль таких не знайшлося наразіSad На все доводиться заробляти самотужки
ПовідомленняHoks © 22.03.11 14:49:12    Трекінг навколо Анапурни, Гімалаї, Непал. Частина 1.

Ось вже 7 днів, як я повернулась додому, і оглядаючись назад я не до кінця ще вірю, що я дійсно була в Гімалаях, про які я мріяла з дитинства. Але ось я бачу милі сувенірчики, переглядаю фотографії, ось мої щоденні записи в «бортовому журналі» і по трохи я усвідомлюю, що в моєму житті це було, і що це було дуже важливо для мене. Я хочу описати, як це було, але розумію, що передрукувавши свій бортовий журнал навряд чи мені вдасться передати яка чудова була ця подорож. З другого боку, почавши писати, я зрозуміла, що розказувати стільки, що аби стало сил і терпіння то все прочитати. І справді – скільки б багато я тут не написала, повірте, що ще більше я не розказала. Свою розповідь я вирішила розбити її на декілька частин і почну, як водиться, з початку.

P.S. Нетерплячі вже можуть переглядати фотки з поїздки до Непалу та Індії.

ПОЧАТОК
З початку дозвольте представити вам нашу дружню команду. Перш за все, звичайно Юля Fistashka – якби нашому енергійному горішку не пришла в голову поїхати в Індію, а звідти завітати до Непалу, ця б поїздка не відбулась. Скоріш за все, що ті хто хотів потрапити до Непалу, таки б туди потрапили, але це була б вже зовсім інша поїздка, в інший час, з іншими людьми, і це була б зовсім інша історія. Наша історія відбулась завдяки тому, що Юля одного дня надрукувала оголошення: «хто зі мною в Непал?»

Очевидно, першою відгукнулась я, бо в першій нашій розмові Юля трохи переживала, щоби ми вдвох не помандрували до невідомого і екзотичного Непалу. Однак, острахи наші були марні, бо відгукнулось людей більше, ніж ми могли з собою взяти.

Тарас, товариш Юлі, котрий ходив з нею в гори з клубом «Вершина», відгукнувся наступним. Саме він взяв на себе всі організаторські питання і завдяки йому нам ніколи на протязі всього треку в голову не прийшла думка «чого ми не взяли гіда?». Питання, куди йти, де ночувати, де їсти – перед нами не стояли. Вірними помічниками Тараса стали дві книжки, одну з котрих ми сміло рекомендуємо для усіх трекерів у Непал – Tracking in the Nepal Himalaya від Lonely Planet. Навряд чи знайдеться друга книжка, котра настільки детально описує всі складнощі, всі переваги, всі недоліки треків доступних в Непалі.

До когорти далі приєдналась подруга Юлі по Індії Христина Piligrymka – єдина дівчина в команді, котра так само як і я не мала жодного досвіду у високогірних сходженнях. Думаю, ми обидві з нею були тільки в Карпатах, на Говерлі.

Четвертою дівчиною в команді стала Катя – ще одна товаришка Юлі по клубу «Вершина». Катя декілька разів була на Кавказі, і підкорила Ельбрус.

Така кількість дівчат, дві з яких в невідомій фізичній формі, звичайно, могла зтурбувати і менш турботливого і переживаючого командира команди ніж Тарас. Тому нічого дивного в тому, що він приклав всі зусилля аби переконати своїх двох друзів скласти йому компанію у поїздці, як ви розумієте, немає. Таким чином, у команді з’явився Міча і Тімур, чому ми дівчата були раді – кожному зрозуміло як корисно мати хлопців на висоті 5 тисяч метрів, в горах, де не ходить транспорт.

Перша частина команди в складі мене, Тараса, Каті, Тимура і Мічі прибули з Києва до Катманду. Навряд чи варто описувати наші перельоти, єдине що скажу, щоб не забути, ми летіли з пересадкою в Шарджі, ОАЕ, де провели 10 годин в очікуванні рейсу до Катманду. Пока Тімур з Катею віддавались солодким обіймам Морфея в суворих умовах залу очікування, Тарас з Мічою рубались в Го, невідому мені до того часу настільну гру, котру хлопцям було не в лом тащити на своєму горбі через всі Гімалаї. Були у мене підозри, що лишиться ця гра десь посередині треку з прекрасним виглядом на Гімалаї, але доля її все ж склалась благополучно і вона разом з нами повернулась на Батьківщину. В нічному матчі перемогла здається дружба, а спати ми лягли тільки в літаку.

В Катманду нас чекало купа справ. Перш за все – благополучно добратись до готелю. Коли приїжджаєш до країни, про яку знаєш тільки, що вона недалеко від Індії, то, знаєте, важливо. Для нас все було просто – нас в аеропорту зустрів службовець готелю Ganesh Himal, в якому ми забронювали житло – в ціну номеру входив трансфер с аеропорту. Готель можу рекомендувати – чистий, гаряча вода, безкоштовний WiFi та доступ до нету з ПК, але по міркам Непалу він дорогий – 20 долларів за номер.  На той момент ми того не знали, і були дуже щасливі з того, що безпечно прибули до нашого першого місця призначення. Але купа справ ще лишалась.
Потрібно було ще отримати Entry Permit та TIMS (Trekker's Information Management System). Ці важливі документи видає Tourist Information Center, до якого ми направили свої стопи, як тільки покінчили з заселенням. Приїхали ми за півгодини до закриття офісу, що по будь-яким міркам замало аби оформити по два документи для пятьох трекерів, але в Непалі своєрідне відношення до часу. Ніхто нікуди не спішить, в зв’язку з чим ніхто нікуди і не запізнюється, а якщо запізнюється, завжди можна посидіти попити чаю з молоком. Тому було не дуже важко вирішити питання з робочими годинами доброю посмішкою і ввічливим відношенням.

Вирішивши питання з документами, ми пішли вирішувати питання з недостаючим спорядженням. Тим, хто їде до Непалу, радять купувати все спорядження, за виключенням взуття, прямо в Непалі. Все спорядження ми купувати не ризикнули, але те, що називається, хотілось, але не встиглось чи не змоглось купити в Україні ми пішли шукати в Катманду. Достатньо зайти в район Тамель, щоби знайти все, що трекерська душа забажає. Я купила собі шляпу Коламбія, рушник з фібри, тренерські брюки та баф – за 30 долларів. Наша Юля повністю екіпірувалась – і не в що небудь, а в North Face – але не в Катманду, а в Покхарі, але за той шопоголікський рай я розкажу пізніше. Якість того спорядження ми могли оцінити вже в треці – шляпі та рушнику не було нічого, а от молнії на обидвох карманах моїх  штанів Everest злетіли в перший же день. Що то був за The North Face те ж мабуть зрозуміло, думаю, прибутки з його продажу покояться в карманах якогось картелю в недрах Катманду, чи Покхари, але функцію свою вони виконували нормально.

Після всіх трудів, ми смачно повечеряли в ресторані Yak і пішли спати. На завтра очікувався переїзд до Бесісахару, де ми мали зустріти з Індії Юлю та Христину.  

Наступного ранку виїхали ми рано, автобус виїжджав о 7 ранку. Дорогу з Катманду нам звеселяв заливний спів місцевої поп-зірки та безперервний гул клаксонів. Взагалі ми не пробули в Непалі і 15 хвилин, коли зрозуміли, що гудок клаксона це основний засіб керування транспортним рухом – якщо ти повертаєш, чи готуєшся виїхати на головну дорогу, чи хтось стоїть не там де треба, чи будь-що інше відбулось на твоєму шляху, то тисни на гудок – ось основне правило непальських водії. По дорозі з Катманду до Бесісахару було дуже багато поворотів, а оскільки непальські водії мають погану звичну їхати по зустрічній, то наш водій клаксонив дуже часто – я підрахувала, що як мінімум кожні 15-20 секунд.

Так, під непальські піснопіння та гул клаксонів ми доїхали до першої зупинки, де ми вперше ризикнули поїсти, як то кажуть «на вулиці». Колоритна непалка продавала на вулиці колоритну непальську їжу, котра готувалась на примусі біля неї ж. Я купила Кока Колу, котра, всім відомо, допомагає травленню, протерла руки антисептичним засобом, і розсудивши, що краще акліматизуватись до місцевої специфіки раніше ніж пізніше взяла картоплю та варені яйця. Мої більш сміливі друзі взяли ще якісь пиріжки і м'ясо. Мені особисто було смачно, але дуже перчено, але на то у мене була Кока Кола. Після перекусу ми сходили звільнити наші сечеві міхури, в результаті чого змогли оцінити глибину санітарної проблеми в Непалі. Я особисто була рада, що змогла її оцінити після їжі, а не до неї. Поклавши надію на благотворний вплив Кока Коли на травлення, ми продовжили нашу дорогу, і, хочу віддати належне непальські кухні – за весь час мого перебування в Непалі у мене не було жодних проблем з травленням, крім тих, що виникли по моїй вині в результаті необережного споживання надмірної кількості винограду. Зізнаюсь чесно – ми без вагань їли вуличні мо-мо, м'ясо, овочі та солодощі. І то було дуже смачно, якщо встигнути попросити не додавати соус, котрий непальці безбожно перчать.

В Бесісахарі ми зустріли Юлю та Христину. Яка то була блаженна зустріч! Тільки той, хто приїде в Непал, щоб зустріти двох дівчат з Індії в провінційному непальському містечку, де до того ніхто ніколи не був, може зрозуміти нашу радість. Яке то щастя було їх бачити здоровими і веселими! Звичайно ми накинулись на них з питанням, як Індія, на що отримали, на наш подив, дуже неоднозначні відповіді. Юля та Христинка краще розкажуть про Індію, але у мене склалось враження, що Індія – країна дуже специфічна, в якій багато хороших і поганих сторін. Хотілося б мені її колись побачити!

З Бесісахару ми сіли на автобус до Буль-Буле, звідки пройшли години дві до нашого першого місця ночівлі. І звідси на наступних ранок і почався наш трек.

ПІДЙОМ
На мою думку трек був вибраний дуже добре для команди, що вперше була в Гімалаях взагалі, плюс в складі якої були непідготовлені високогірними сходженнями члени.
Ми ходили в трек навколо Анапурни, одного з восьмитисячників. Пік треку знаходиться на висоті 5416 м, а саме на перевалі Thorong La, котрий ми мали подолати десь на 7 день нашої подорожі.

По відгукам в неті трек був нескладний технічно, але що таке технічно нескладний трек для людини, яка сходила тільки на Говерлу? В перший день було декілька важких для мене підйомів, які кожні 10 кроків вибивали з мене дихання, постійно хотілось пити, дуже боліли ноги і спина. В основному градус підйому коливався в межах 15-20 градусів, але подекуди доходив і до 35-40. Я йшла дуже повільно і мене не так мучило, що мені тяжко йти, як те, що іншим членам команди доводилось мене чекати. Ми хотіли дійти до місця призначення якомога скорше, щоби Катя та Тімур, котрим вдалось взяти відпустку лише на два тижні, встигли пройти перевал в назначений час і встигти на літак. Розуміючи все це, не тяжко усвідомити мої моральні страждання через те, що я можливо затримую всю групу, а додавши до того фізичну втому, в перший день я прийшла до місця ночівлі і фізично і морально виснажена.

Намастивши диклаком всі болючі місця, я передивилась склад свого рюкзака. Після оглядку я зрозуміла, що найтяжча в рюкзаку провізія. Оцінивши власні сили я зрозуміла, що цілком можу відмовитись від цукру, сухого молока до кави і цукерок. Виглядав цей набір продуктів не важким, але коли наступного дня я вдягнула рюкзак, я зрозуміла, що цей кілограм чи півтори, а може два, дійсно робити різницю, і як-то кажуть були тою «соломинкою», що могли зломати ослику хребет. Моральних сил мені додала щира розмова з нашою командою, котрій я розказала за свої переживання. Мені здавалась цілком логічною моя пропозиція, або не чекати мене, бо знаючи себе я була впевнена, що дійду до місця ночівлі в будь-якому випадку, або виходити на годину раніше, щоби компенсувати затримки. На це чоловіча половина нашої команди категорично не погодилась, сказала, що ми команда і маємо йти разом, і взагалі втішали мене як могли. Може моральна підтримка, а може розгружений рюкзак, а може мої ноги розходились за перший день, а може я навчилась рівномірно одним темпом ходити по горах, але другого дня і всі наступні йшлось чудово, я трималась середини групи, і вечором і Юля, і Катя сказала, що я зовсім нормально йду. Почути таку похвалу від Каті і Юлі, котрі ходили на Кавказькі гори з 25-кілограмовими рюкзаками, то, знаєте, багато значило.

В перший день підйому не видно сніжних вершин, а нам того дуже хотілось. Але трек навколо Анапурни, то такий казковий трек, що ти готуєшся до переходу не тільки фізично, а і морально. Перед нами розгортались гімалайські пагорби, внизу весело текла річку, котру ми декілька разів перетинали, з гір падали водоспади, а на шляху траплялись живописні селища. Я дивилась на тераси, котрими вкриті пагорби, навколо селищ. Невже вони зроблені руками? Цих пагорбів навколо не злічити, і всі вони височенні, а з самого верху, до самого низу ідуть ці сходинки – тераси – не котрих непальці умудряються вирощувати свою немудрящу городину. І доречі не тільки рис, вирощують все те саме що і ми – капусту, моркву, картоплю, і, очевидно, перець, котрий непальці використовують з старанністю, достойною кращого застосування. В підтвердження тезису приведу за приклад свою зубну пасту, котру я купила там же, в горах. Щоб ви не сумнівались – зубна паста була з перцем, Юля свідок.

З часом до перченої їжі більше менше звикаєш, а якщо не виходить, можна попросити щось менш пікантне, а якщо вдасться, то спеціально приготують щось і зовсім не гостре. Ми їли мо-мо – пельмешки з овочами або м’ясом, дал бат – рис зі спеціями і різними соусами, чаумейн – макарони з овочами або м’ясом, смажену або варену картоплю з овочами або м’ясом, можна було замовити піццу, суп або страви європейської кухні, наприклад, салат. Єдине, що треба було готовим до того, що європейська кухня готується в Непалі через призму непальського сервісу. Наприклад, салат, то порізаний огірок, морква і листочки салати, кружочком розкладені по тарілці. Є у мене теорія, що той салат зявився в меню на регулярні і настійні прохання європейців, і непальці, котрі не їли до того часу салатів все ж зрозуміли що від них хочуть – нарізати овочі і полити їх соусом – але зробили то зі своїм незабутнім непальським колоритом.  

Вечорами ми смачно та ситно вечеряли, грали в ігри типа показухи або логіки, багато жартували, розмовляли, пили чай і, втомившись, йшли спати. Косило нас, як правило, десь біля половини одинадцятої. Кімнатки наші не тягнули б і на одну зірку, та ми того і не чекали. Невеличка кімнатка, два ліжка, як правило без коцика, в розрахунку, що трекери, мають спальники, деколи тумбочка або столик, деколи і того не було. Стіни грубо поштукатурені або поклеєні шпалерами, а деколи і просто цегляні чи цементовані. Чим вище піднімаєшся, тим холодніше, кімнати ніде на треку не опалюються, і не я одна віддала б тисячу рупій за ніч в теплому приміщенні, коли ми піднялись вище Манангу. Туалет і душ на поверсі, або на вулиці. Гарячої води, в нашому розумінні гарячого, ми на протязі всього треку бачили разів 1-2. Якщо кажуть, що є гаряча вода, то скоріше всього вона буде літня. Шкода було хлопців, тому що і в ті рази, коли ми все ж натрапляли на гарячу воду, їм її не діставалось після того, як в душі побували всі дівчата. Бідолаги!

На другий день підйому ми зупинились в Danaque, 2200 м. Цей день мені запам’ятався величезною кількістю ослів. На стежині шириною 1 метр розійтись нема де, тому верениця з 10 ослів може стати суттєвим фактором в логістиці переходу, особливо коли на шляху до 20 верениць. Десь тут же на переході ми зустріли першого непальця, у котрого був відбитий палець на нозі, а може на руці. Потім ми багато таких зустрічали, і завжди Катя зупинялась, щоби надати першу допомогу. У мене виникали смутні сумніви на рахунок того, чи  гірний народ аж так сильно страждає від збитого о камінь чи порізаного пальця, що аж потребує допомоги від трекерів, але Катя наполегливо зупинялась і надавала першу допомогу, чим заслужила шану називатись «Мати Тереза».

В цей же день попростуджувались наші хлопці, при тому всі троє, при тому ні один не визнав, що захворів, кашляючи і продираючи очі від температурного сна. Лікуватись пігулками ніхто не захотів, тому, згадавши давнього друга, котрий лікував мене чаєм з Старим Талліном та спиртовими розтираннями, я вирішила взяли питання лікування чоловічої половини команди в свої руки. Не всі з вас здогадались, що лікер Старий Таллін у мене був з собою – я несла 0,5 л цього чудесного напою з надією розпити його 1 березня, на свій день народження. Як ви розумієте, коли я проводила огляд свого рюкзака, підняти руку на бутилочку з Талінном я просто не змогла. Спирту не знайшлось, але зате я зробила гарячий чай з Ванна Талінном, котрий принесла хлопцям випити на ніч. Тімур довго вагався, бо до того дня він вже 8 місяців не пив спиртного. Однак чай з Ванна Таллінном то була ще та спокуса, і він не втримався. Наступного дня мені ставили за провину моральне падіння нашого друга, однак, результат, я думаю, був того вартий.

На третій день переходу ми піднялись на висоту 2850 м, зупинились в Bhratang, який здивував нас дійсно гарячим душем, але зіпсував враження тим, що вода була принесена в відрі, а поливатись треба було з ковшика. Ризикнули тільки хлопці, бо «душ» був камяниці на вулиці, а на такій висоті вечором вже стояв дубак.

Вже коли ми підходили до Bhratang погода обіцяла зміни – заволокло небо, падав рідкий сніг, різко похолодало, але наступного дня вони таки зіпсувалась остаточно. Зранку падав непроглядний сніг, який закривав всі краєвиди. Саме на цьому участку мали бути одні з накрасивіших краєвидів на треці, але ми бачили лише стежку перед собою, все решта закривала сніжна заметіль. По дорозі зустрічались люди, котрі вертались з Манангу з поганими новинами – перевал замело, перевал закритий, немає проходу. При такій погоді оптимізм наш похитнувся і висувались різні пропозиції та аргументи на захист того чи варто йти далі, чи не краще вернутись і спробувати інший трек. Але щось підказувало, що треба йти вперед.

Вечором наступного дня стався криз ранкових підйомів і половина жіночої команди виявила бажання поспати наступного ранку подовше. Бажання це було підсилене тим, що переходу на наступного дня планувалось лиш 3 години с огляду на збільшення висоти і необхідність акліматизації. Тарас і я були за те, щоби виходити все ж як завжди рано. На вулиці мело не перестаючи, а ранком, як відомо, краща погода і немає вітру. За такої погоди, то могли бути важливі фактори успішного переходу. Зав’язалась суперечка не на жарт, так що багато хто не знав чи сміятись, чи ретируватись. Дійшли компромісного рішення про підйом о 8 ранку і вихід о 9. В результаті дійшли до місця призначення – а ним був Мананг – десь коло обіду, і я була рада, що ми дарма не втрачали зранку час, бо через години дві після приходу до Манангу, де ми планували заночувати, заволокло небо, а ще десь через годину повалила стіна снігу, а йти по такій погоді, то задоволення сумнівне, всякий знає.

Як виявилось пізніше, то були околиці сніжної бурі, котра вирувала того і попереднього дня на перевалі Thorong La. Ще в Манангу ми зустріли англійку, котра була змушена повернути назад не дійшовши 400 м до перевалу, коли сніжна буря та вітер стали нестерпними і вона не змогла знайти стежку. Думаю, жертву цієї ж бурі на перевалі ми зустріли трохи вище, в Letdar. То був трекер, котрий розказав нам, що піднімався на перевал зі сторони Muktinath, тобто з протилежного від нас боку, не встиг піднятись вчасно, ледь не загубився на перевалі, не бачачи стежки в сніжній бурі, і натрапивши на якусь хатинку, переночував там. Ми бачили ту хатинку біля самого перевалу – чотири стіни з дахом без дверей. Про ніяке тепло там і говорити не варто, добре, що він живий лишився, бо наверху температура опускалась до -20º С, а може і більше, враховуючи вітер.

Да, наверху було холодно. Що там казати – на верхніх етапах нашої подорожі я вважала своїм доблестним проявом сили волі, якщо наважувалась піти почистити вечором зуби. Втішались по-перше тим, що вдень в руханці завжди було тепло, а по друге тим, що вечором нам затоплювали непальську грубку, сестру близнючку нашої вітчизняної буржуйки. Буржуйка була єдиним джерелом штучного тепла на цих висотах. Її ставили в столовці, чи в кімнатці, де збирались усі постояльці, включно з шерпами, і вечорами ми збирались навколо живильного тепла: сушили одяг, взуття, грілись.

В номерах грітись було нічим, крім як нагрітим власним тілом спальником і «алтейкою». Алтейка – то коктейль з гарячого чаю, абсенту, лікеру Ванна Таллін та сгущеного молока. Моцна вещь. При моїй уяві мені нагадувала дуже міцний бейліс, Тімуру нагадував алтейку – засіб від кашлю з дитинства. Може через цілющі якості, котрі ми всі визнали за цим чудовим напоєм, а може через смак полину – так чи інакше назва «алтейка» прижилась. На початку ми робили алтейку в лікарських цілях, але згодом, мушу визнати, вживали цей чудодійний напій і з іншими, більш приземленими цілями. На ранок, часто бували приступи головного болю, але на таких висотах, то безперечно була горняшка. Ну і у вас мабуть така горняшка теж бувала, самі знаєте, як воно.

Але повернусь до Манангу. То один з ключових моментів треку. На цій висоті – 3540 м – гіди радять зупинитись на пару днів для акліматизації і сходити на один з акліматизаційних side trips, на приклад на найвище гірське озеро Тілічо (4,949 м) або на Ice Lake 4.600 m. В нашій ситуації вибирати було ні з чого – на Тілічо треба було виділити три дні, котрих у нас не було, а дорогу до Ice Lake завалило снігом. Лишатись в Манангу для акліматизації ми теж не бачили сенсу, і вирішили наступного дня підніматись до Letdar 4050 м. У випадку будь-яких серйозних проявів горняшки ми планували спуститись назад. Але бог милував, і ми благополучно добрались до Letdar, де заночували.

Перед нами був ще один день підйому і, нарешті, день переходу через перевал. Всі трохи хвилювались аби не погіршилась погода, але на вулиці стояла сонячна погода і нічого не передвіщало її погіршення. По прогнозам така погода мала стояти ще два дні, чого нам і треба було. Хвилювало нас і питання акліматизації. На акліматизаційні треки ми не ходили, тому питання, як ми далі будемо підійматись і як члени нашої команди будуть переносити висоту було важливим.

Гірська або висотна хвороба – то хворобливий стан, що виникає при підйомі на великі (понад 3000 м) висоти унаслідок пониження тиску кисню у повітрі. Як правило вона виражається у слабкості, втраті сну, головному болю, задишці, серцебитті, запамороченні, головному болю, нудоті і порушенні сну. Гірняшка – то справа підступна, і навіть летальна, тому треба ретельно стежити за собою і своїми товаришами, щоби не допустити до найгіршого. На треку ми зустрічали багатьох людей, котрі вертались, не могли йти вище, через гірську хворобу. В нашій команді ми більш за все хвилювались за Юлю, у котрої були всі признали гірської хвороби. Перші прояви почались ще на висоті 3000 м, але тоді ми списували їх на харчове отруєння, але тепер вже ясно, що то був початок гірняшки. Ми всі сподівались, що її акліматизація скоро скінчиться, але далі її стан тільки погіршувався, і достиг свого апогею в High Camp. Тим не менше такі незручності, як слабкість, безсоння, головний біль та нудота аж ніяк не могли відвернути нашого горішка від своєї мети, і я мала чисте задоволення почути її піджартовування над своєю власною схильністю до гірняшки. Як вона сама казала: кожен раз, на висоті, її мучить гірська хвороба, і завжди однаково – симптоми ніколи не змінюються. То чого, ж вона казала, тебе, Юля, тягне на ту висоту раз за разом? Хто зна.

Я страждала від гірняшки один день – в Letdar на висоті 4200 м скосила головна біль і я біля 4 дня лягла спати. Прокинувшись ранком, голова вже не боліла і за цим виключенням гірська хвороба мене більше не хвилювала. На висоті, єдине що, не вистарчало повітря, і я собі часами нагадувала паровоз. Але могло бути і гірше, тому жалітись, як то кажуть, не приходиться. Повітря не ставало ще Христі, стан її погіршувався біллю в нозі через подразнене сухожилля, і додавши загальну втому від підйому, можна зрозуміти, що їй було дуже тяжко, хоча Христя і не жалілась. Дивлячись на чоловічу половину групи, тяжко сказати, наскільки сильні були ознаки гірської хвороби у них, бо вони не скаржились. Більше менше точно можна сказати, що у Тімура боліла голова і шлунок, але якщо то і заважало йому йти в перших рядах, то лишається лиш здогадуватись, як він іде, коли йому нічого не заважає.
   
На останньому етапі підйому, в High Camp, на висоті 4850 м, ми з Юлею, Христею і Катею співали українських народних пісень. Тут гірська хвороба у Юлі досягла апогею, але вона співала разом з нами гуцулку Ксеню, червону руту, ой у вишневому садку, старенький трамвай, і багато інших пісень, і це було дійсно дуже душевно. Навіть шерпи, котрі ні слова не розуміли в українській мові, і котрі сушились навколо нас, щиро жаліли, коли ми піднялись, щоби іти спати. Ну а я буду пам’ятати ці пісні дуже довго.

Наступного дня ми піднялись в 4 ранку, щоби пів шостої вирушити до перевалу. Останні 800 метрів підйому до перевалу були тяжкими через висоту, гірську хворобу, і низьку температуру. Але потрохи сходило сонечко, ми підходили до пікової точки нашого треку – перевалу Thorong La, і я на цьому місці можу закінчити частину «Підйом» і перейти до наступної частини «Спуск», яка була не менш вражаючою і цікавою, і в якій ми незабутньо відпразнували моє ДН та 8 березня, побували на гарячих джерелах, відвідали радіо і в прямому ефірі співали Червону руту, бавились з непальськими дітьми-сиротами і дивувались на несамовитість столиці цієї чудової країни.

Продовження буде.
ПовідомленняSpawNTnT © 22.03.11 15:14:45    

Передивився усі фото! Дійсно заворожує!!! Краса неймовірна!!!
_________________
Экстрим — это образ жизни... а жить... неостонавливаясь... рискуя... беря от нее все... вот что нужно... по твоему телу разливается блаженство... в крови поднимается уровень адреналина... все становиться возможным....
ПовідомленняAndrey © 22.03.11 16:19:12    

В мну немає слів... Не розповідь, а прям незнаю що.. Rolling Eyes Нічого такого навіть нема до порівняння Good Clapping З задоволенням прочитав і з нетерпінням чекаю наступну частину Crazy
З.І. Дивно читати різні знайомі назви, які в мене асоціюються з Непалом і високими горами, і які раніше чув лише від крутих знайомих альпіністів, або в документальному відео... Оксана ти однозначно The best!!! Clapping Ви усі молодці!!! Good

_________________
Кожна людина отримує саме те, що хоче. А якщо хтось отримує те, чого він не хотів — значить він хотів саме те, що отримав.
ПовідомленняLeonid © 22.03.11 17:09:32    

Ну ви і монстри! Вітаю!!!
ПовідомленняVictor SV © 22.03.11 18:35:41    

я торчу Clapping  Good
ПовідомленняZippo © 22.03.11 19:04:51    

Давненько ми вже не читали Ксюхиних опусів. Хоч і багато, але все так легко розписано, що я тоже як Victor SV - торчу Happy
Чекаєм другу частину, а поки іду покоментю фото.

_________________
«Покращення вже сьогодні» ツ
ПовідомленняLeona © 23.03.11 14:29:26    

Як співається в пісненці Тартака:
Хай кеди китайські, хай джинси турецькі,
Хай за душею нема ні гроша...
Жодному з нас не зробиться кепсько,
Бо в кожного з нас індійська душа...
...................
Індія, Індія, далека і близька,
Ніби й чужа, а така українська!
Yahoo  Yahoo  Yahoo
Це просто неймовірні розповіді, казкові фото! А у мене змішались почуття гордості за те, що "наші" там були і почуття заздрості, що я там не була Very Happy  Зате з"явився стимул побувати!  Crazy  Ну коротше ви поняли Very Happy
МОЛОДЦІ! Скоро не буде місця на планеті, де не не ступало тіло з фу-кою "extreme"  Crazy  Yahoo

_________________
Выпей кофе, если тебе плохо. Лучше не станет, но хоть кофе выпьешь.
Показувати:   
Нова тема   Відповісти    Форум Lviv eXtreme club -> Подорожі світом Ваш часовий пояс: GMT + 2 Години
Сторінка 1 з 2
1, 2  далі

 
Перейти до:  






© 2001-2017, eXtreme.lviv.ua     При використанні матеріалів посилання на джерело обов'язкове
СТАНЬ
ОДНИМ
З НАС




Экстремальный портал VVV.RU