Lviv eXtreme club

 ДопомогаПравила   ДопомогаДопомога   ПошукПошук   Список учасниківСписок учасників   Мобільна версіяМобільна версія   ГрупиГрупи   ЗареєструватисьЗареєструватись 
 ПрофільПрофіль   Увійти, щоб переглянути приватні повідомленняУвійти, щоб переглянути приватні повідомлення   ВхідВхід 

Прогулянка Карпатським хребтом «Кострича»

Нова тема   Відповісти    Форум Lviv eXtreme club -> Гірський туризм / Трекінг / Геокешінг / Коастерінг / Подорожі Сторінка 1 з 1
Ваш часовий пояс: GMT + 2 Години
Попередня тема :: Наступна тема  
ПовідомленняNotka © 11.03.11 23:28:07    Прогулянка Карпатським хребтом «Кострича»

Чого тільки не чекаєш від мужчин на 8 березня, но точно не пропозицію про похід в зимові Карпати з ночівлею!.. Добре, що під впливом позитивних вражень і привітань за весь день, я довго не думаючи, погодилась іти в мандри, навіть не маючи ніякого спорядження Smile Але як то кажуть «Усе починається з думки»!...
     8:30 ранку — екіпажем з 3 чоловік ми вирушили підкорювати не тільки гори і ліси, але й саму зиму! Smile В небі дзвеніло від чудової погоди, але морозець за бортом тримався нівроку −21 °С. «Медленно, но уверенно» ми рухались вперед, в очікуванні дивовижних вражень! Любчик був «Сусаніним», який впевнено крокував попереду, прокладаючи шлях не тільки в снігу, але й в наших серцях з любов’ю до Карпат. І йому це вдалось!.. Ми тримались позаду і щиро вірили Любчику, що все буде гаразд, так як вперше вибрались «чайниками»  в зимові гори... Smile З початком набору висоти почались і перші труднощі. Та незабаром ми вибрались із заломів на галявинку, де вперше побачили красу засніжених вершин Чорногорівського хребта.  Я була вражена!.. Сергій вийняв своє «фоторужйо» і там народились перші кадри неземної краси Smile Чим вище піднімались, тим більше відкривалось далеких горизонтів білосніжних вершин і все більше й більше перехоплювало мені дух, а Сєрому ногу... Very Happy
     12:00 — зробили обідню перерву. От тут і пригодився Любчиків досвід і почалась реанімація болючої ноги, після чого ми присвоїли йому почесне звання «Тато-мама» Smile Пригодились і знеболюючі пилюлі.
Вдихаючи на повні груди йдемо далі, але вже хребтом... І як то кажуть: «Чим дальше в ліс, тим більше дров» — краєвиди були просто фантастичні!.. Погодка ідеальна!.. Компанія суперська!.. Не могли налюбуватись такою Божою красою...
Любчик вчасно собразив, що процес фотомистецтва треба брати в свої руки, так як наш профіфотограф трошки прихворів Very Happy Крок за кроком і ми досягли половини маршруту, де і вирішили отаборитися. В 17:15 палатка вже стояла серед снігів мало не на самій вершині хребта! Smile Мали щастя, що не було сильного вітру в ночі. Любчик провів вечірню фотосесію, напоїв нас гарячим чаєм і пригостив булочками з часником для відлякування звірів, якщо раптом Very Happy Всі дружно лежали голубцями, намагаючись заснути від 18:45 год.
     Я думала, що мені повезло, спати по середині між двома Легінями, Very Happy але як виявилось пізніше, не дуже вже й повезло... Цю ніч я запам’ятаю на все життя!.. Вперше я не могла дочекатись будильника на 6:00 год ранку, і як виявилось, не тільки я така рання пташка Smile Ранок видався бадьорим. Спальники, палатка і черевики позамерзали... Вийшли на вулицю сонце зустрічати, а там на нас чекав морозний вітерець, який аж обпікав щоки, то ж ми швиденько поїли і гайда в дорогу. Спускались ми до села Великий Ходак казковим лісом. Тай саме село мене здивувало, я б сказала, що то кінець географії Smile  Там ще й корів на сніг вигнали, мабуть щоб прогулялись Smile В селі нам повезло, що таксі саме знайшлось, то ж ми швидко і безболісно добрались до КПП.
     В мене залишилось море позитивних вражень та заряд хорошого настрою на найближчий рік Smile За це все я завдячую Любчику, що показав мені, наскільки чарівні наші зимові Карпати і поділився своїм безцінним досвідом!.. Прикро, що через болі в нозі, ANGELo не зміг повністю насолодитись тою красою гір, але те, що він зміг пройти весь шлях, заслуговує на неабияку повагу!... Тримався з усіх сил! Smile
P.S. Головне не ціль , а шлях, який ми проходимо до цілі!..

А ось і фотки мастера — Любчика і ANGELo.

_________________
живи сьогодні, не оглядайся в минуле і не спіши в майбутнє
ПовідомленняANGELo © 12.03.11 13:23:56    

Провокативні розмови про гіпнотичні красоти зимових Карпат Любчик зі мною проводив вже давно. І чим більше ми про то говорили, то більше розумів, що нічого не допоможе і я все-таки туди попаду. З початку зими і до 6–7 березня всі відмазки щодо неможливості здійснення походу у мене вичерпалися. Залишалося лише одне — зробити щось собі, щоб не піти в похід. І коли я побачив у п’ятницю повідомлення від Любомира я зрозумів, що здається мене не залишать у спокої. Вдихнувши повітря подзвонив і сказав завітне слово «Йдемо. Коли?».
    9 березня о 3 ночі був взятий курс на коханий Франківськ. По дорозі, в якості баласту на праве переднє сидіння, взяв Notka. Вона хоче теж подивитися на Карпати зимою. По дорозі виявляється Notka дуже активна людина! Very Happy Вона навіть роуп стрибала і розповідала, як вона не стрибнула перший раз! Surprised Почувши про роуп мені вже стало цікаво. Після запитання від Нотки, чи я стрибав роуп, я впав у маленький ступор. Питаюся «То ти і роуп стрибала? ...А Зіппо, Енджело, Андрея знаєш?». «Ага.» — сказала із здивуванням Нотка, ніби я її спитався який сьогодні рік на дворі. «Весело, однако.» — зробив я висновок. І відчув себе як після пластичної операції. Чому після пластичної? Бо коли вона мене запитала пізніше, чи був я колись лисий, з одночасним коментарем, що їй гидкі лисі чоловіки Vava , — я зрозумів який сьогодні рік на дворі. Very Happy Прийшлося спалитися, що той гладкий, чи гидкий, так і не розчув, лисий крендель на мості, то був я.
    Окремо хотів би передати привіт Обласним Автодорам, і всім їхнім підрозділам, — Щоб Ви все життя по таких дорогах їздили! Evil or Very Mad Особливо Львівському сільському дорожньому управлінню. Ну це так. Лірика.
    Вже біля Заросляка мене чогось взяв мандраж. Нічого не було страшно, окрім рідненького здоров’я моєї нижньої кінцівки. Але наплічник на плечі, фоторюкзак на груди і вперед. Першим і постійним враженням від цієї подорожі маленької було і залишається чисте повітря. Давно я його не відчував таким. Це супер! Напевно від того повітря, і від навантаження, весь час був дикий жор та спрага. Давно я такого не відчував. Фактично свій харч я знищив ще у перший день. Розповідати про враження від зимового лісу, повітря, скрипучого снігу, сонця — це невдячна справа. Думаю тут знають і більше про це, ніж я бачив. Одночасно я прислухався до свого організму, що він скаже? Адже в походи я не ходжу, і нічим таким серйозним не займаюся. Ну як виявилося, і підтвердилися висновки минулорічного походу на Піп Іван, песець підкрався зовсім не з тої сторони де я очікував. Пухнастий хвіст цієї тваринки перед мною з’явився після першого більш-менш крутого підйому вгору. Нога дала знати про себе. А ще навіть не пройдено і 10 частини шляху. До речі, Любчик казав, що маршрут 15 км на два дні. Я от досі думаю, де мене підкололи? Very Happy За ці два дні я так і не дізнався правди. Маніпулятивні масажні і розслабляючі дії Любчика по врятуванню мого морального настрою, та відновлення спроможності пересуватися фізично у вертикальному стані не дали результату. Зупинки для мого відпочинку ставали занадто частими. Біль забирала і сили. Біль змусила мене змінити пріоритети. Навіть перші краєвиди Чорногори не змогли відволікти. Халепа... Любчик, зрозумівши, що мені вже «нічого не хочеться» забрав у мене фоторюкзак, і на весь час подорожі став нашим фотокореспондентом. Всі фото, окрім кількох, зроблені власне ним. На моє щастя, в принципі і на їхнє щастя Very Happy , у Нотки була хімія запакована в упаковку Но-шпа. Дію обезболюючого я відчув лише після 3 пігулки. Фактично кількість цього ліку Very Happy і визначила тривалість походу. Бо на другий ранок була спожита остання порція «анаболіка». А без нього я був небоєздатний. Ну але похід лише починався.
    Сонце ставало в обідній зеніт, а разом з ним ми піднімалися на висоту. І все більше і більше відкривалися краєвиди та горизонти Карпат. Захоплення Любчика важко було не помітити. З кожним пагорбом висоти він дивувався тому, що він бачить. І починав перераховувати хребти з назвами власне вершин. Я так зрозумів, що він ледве не побачив з одної точки всі українські Карпати зі всіма хребтами та вершинами. Ну це вже Любчик розповість. Cool Ну але скажу так, що з кожною такою розповіддю я вже починав розрізняти Говерлу від Піп Івана та Петроса. Що для мене було ніби я іноземну мову вивчив. Razz Його захоплення тим, що він споглядає не покидало його до останнього моменту. Це приємно мати таке захоплення від того, що бачиш навколо. Відкидаючи неприємні відволікаючі фактори мого болю, то мені найбільше сподобався зимовий ліс. Гра тіні та світла скрізь крони дерев, рефлекси світла на снігу, виблиски блакитного неба серед дерев звивалися у єдину гру та гармонію зі всім оточуючим — деревами, скрипінням снігу, спадаючим з крон та верхівок дерев дощу зі снігу. Це все утворювало дивне відчуття. Звичайно, що пейзаж на хребти Карпат не менш вражаючі, але, на жаль, вони так не змінювалися, як в лісі натюрморти. Acute Very Happy Отже пережовуючи чергову порцію анаболіків та намагаючись зробити посмішку на своєму обличчі для фото Любчика, ми просувалися далі вгору. Хотів би, користуючись моментом, подякувати за турботу та терпіння Наталі та Любчика. Вони робили максимум, щоб підтримати мене. Це заслуговує повагу та щиру подяку. Адже якби не вони, та не їхня допомога, я б повернув назад, щоб себе не мучити, і їх не дратувати. Скомпонувавши їхні зусилля, і говорячи собі, що я ще гірше відчував, все ж таки йшов вперед. Точніше сказати, — просувався.InvalidТепер згадуючи то все неймовірно радий, що дав собі можливість це побачити, і дав можливість Любчика мене вмовити. І радий, що це був Любчик. Після всіх його зусиль не дарма я назвав його ТатоМамо. Crazy Very Happy ...в принципі час якось зупинився. Точніше сказати він пропав. І лише перехід сонця по небу нагадувало про час. Для мене відлік часу перейшов у відлік відстані на мапі. В мене була ціль — місце ночівлі. В який раз спитавшись де ж та половина шляху у Любчика, і почувши в який раз «Он за тими двома ма-а-а-але-е-е-е-енькими горбочками» я зрозумів, що тут як в Одесі «у нас нет таких растояний». Втіху досить скоро собі знайшов. Почав співати про себе «А за деревом дерево!... І за другим теж дерево!... Ні, ось ще є одне!...». Ось так можна описати мій стан в очікування «середини» маршруту. Все-таки повітря там неймовірне... Crazy Біля 5 години ми накінець-то прийшли на місце стоянки біля зруйнованої колиби. Прямо посеред хребта, прямо на місці яке продувалося всіма вітрами, ми (точніше Любчик) поставили намет. На мою резонну пропозицію, що може біля колиби, або іншого якогось місця на випадок вітру, щоб не знесло намет, я почув «То так не цікаво. Що то за похід на вітру в наметі не поспати.». Правда замість слова «поспати» в мене чомусь інше слово зізвучне крутилося на язику. Ну думаю «Йпт. Хулі нам кабанам.». Не буду ж я первачок вчити фахівця. Як я потім зрозумів, то Любчик хотів показати мені всі принади зимового походу. Добре, що Любчику не прийшло в голову вночі прикинутися ведмедем, або диким кабаном. Ну типу там тихо вночі прокинутися і вийти на вулицю та з диким ревом почати трясти намет. А ми б то спали... Ось це б напевно я точно зробив зізвучне слово «поспав». Shocked Запакувавшись у намет ми почали доїдати запаси калорій. Любчик організував класний лісовий чай. І через кілька хвилин вже було тепло немов вдома, хіба що дві пари шкарпеток, штани, майка, тепла кенгурушка, пуховик, рукавиці та шапка у зимовому спальнику заважали відчути домашній комфорт. А Любчик все примовляв «У наметі тепліше, ніж в колибі. Тепліше...». Чесно слово повірив. Angel Оскільки позаду був довгий важкий день і безсонна ніч за кермом, то напевно біля 7 вечора я був в напівсонному стані. І навіть вигуки захоплення Любчика про неймовірний захід сонця не змогли мене витянути на вулицю. Спав я як справжній Бобер після валки 2-ох гектарів лісу. Навіть було жарко. Ідилію сну мені почали псувати агресивні претензії Нотки на мій кавалок МОГО килимка. Що їй снилося — не знаю. Але після чергової диверсії Нотки після якої я втикнувся у стінку намету покриту кригою, терпінню моє увірвався терпець. Jokingly Залишити без відповіді закиди агресора я не міг. Виставивши лікті рівно на рівні мого килимка (спеціально перевіряв) я тримав оборону. Чомусь згадав про часи «холодної війни» між СРСР та США. Але сон пройшов. І вже не міг дочекатися коли задзвонить будильник. Коли задзвенів будильник виявилося, що не я один був такий. Ранок був досить бадьорий. І досить скоро ми були готові до виходу на шлях. Знову в який раз за останню добу в мене неймовірне захоплення викликало повітря. Справжнє повітря. Справжнє свіже повітря. І не зважаючи на −20 °C дихав на повні груди. І не боявся, що захворію. Мушу сказати, що погода ці дні була ідеальна. Сонце. Ні хмаринки. І вітру не було. Навіть вночі. Так що ночівля була спокійна.
    Прийнявши, в який раз, наступну (і як виявилося, останню) порцію анаболіків ми рушили вперед. Досить скоро ми підійшли до роздоріжжя. Наліво спуск до села Великий Ходаків, або прямо через дві вершими маленькі на Красник. Беручи до уваги закінчення запасів анаболіків, на жаль, змушені були спускатися. Ну спуск теж був веселий та цікавий. Нічого не скажеш. Не знаю скільки часу ми спускалися, але мені здалося, що десь 2–3год. І вийшли ми до цивілізації. Щоправда від крайньої хати до траси ще було ого-го. Там і таксі трапилося по дорозі. Тільки сівши у авто і трохи відпочивши, я зрозумів, що я все-таки втомлений. Very Happy По дорозі назад дивилися через вікно і бачили десь там зовсім далеко-близько он ту гялявину на вершині де зовсім тільки вчора ми були там. Цікаво поміняти точку зору з гори на низ.
    Незважаючи на неприємні нюанси зі мною, я отримав неабияке задоволення. Яке усвідомив вже трохи пізніше. Панорама на десятки км навкруги дійсно заманює, і кличе до себе. Повітря нагадує про чистоту життя. Сонце про невідкриті безмежні горизонти, а кожна вершина про азарт незвіданого. Це було класно. Я знайшов у цьому поході те, заразди чого вартувало б повернутися. Yahoo

_________________
А-Га
ПовідомленняZippo © 12.03.11 13:52:08    

ANGELo написав(ла):
Після запитання від Нотки, чи я стрибав роуп, я впав у маленький ступор.
Жжош LOL
P.S. Нарешті я можу привітати вас із першим зимовим сходженням Clapping
Добре що таблетки були та підтримка, ато довелось би викликати вертолік як от наш Progektor Crazy

_________________
«Покращення вже сьогодні» ツ


Змінено: Zippo (12.03.11 14:02:10)
ПовідомленняProgektor © 12.03.11 14:00:39    

Прочитав з захопленням звіт про ваші пригоди і дуже за вас тішуся що ви це зробили Yahoo  МОЛОДЦІ. Анджело — цікаво чи це твій 1 зимовий похід ?

ANGELo написав(ла):
І відчув себе як після пластичної операції. Чому після пластичної? Бо коли вона мене запитала пізніше, чи був я колись лисий, з одночасним коментарем, що їй гидкі лисі чоловіки, — я зрозумів який сьогодні рік на дворі.  Прийшлося спалитися, що той гладкий, чи гидкий, так і не розчув, лисий крендель на мості, то був я.
— це ЖОСТКО Shocked

ANGELo написав(ла):
песець підкрався зовсім не з тої сторони де я очікував. Пухнастий хвіст цієї тваринки перед мною з’явився після першого більш-менш крутого підйому вгору. Нога дала знати про себе. А ще навіть не пройдено і 10 частини шляху. До речі, Любчик казав, що маршрут 15 км на два дні. Я от досі думаю, де мене підкололи?
— Як я Вас розумію — Ні не розумієте —Ні прекрасно розумію (з реклами)

ANGELo написав(ла):
І радий, що це був Любчик
— А не 7eMEN-off Crazy

ANGELo написав(ла):
Ідилію сну мені почали псувати агресивні претензії Нотки на мій кавалок МОГО килимка. Що їй снилося — не знаю. Але після чергової диверсії Нотки після якої я втикнувся у стінку намету покриту кригою, терпінню моє увірвався терпець. Залишити без відповіді закиди агресора я не міг. Виставивши лікті рівно на рівні мого килимка (спеціально перевіряв) я тримав оборону.
— Вона хоч без синяків (надіюсь) повернулася додому, переломів ти їй не зробив чи зробивInvalid
_________________
Всім привіт!
ПовідомленняAndrey © 12.03.11 14:00:49    

Ну що Серий, приймай вітання Wink  Як то кажуть - з першим бойовим (нехай і маленьким) зимовим походом Clapping Думаю серед твоїх друзів тут, не знайдеться таких, хто б не радів за тебе Yahoo  Цікаво було почитати враження, навіть незважаючи на те, (як ти правильно підмітив) що у кожного своїх достатньо.
Короче, лікуй коліно, щоб цей похід був перший і не крайній Wink  Clapping

_________________
Кожна людина отримує саме те, що хоче. А якщо хтось отримує те, чого він не хотів — значить він хотів саме те, що отримав.
ПовідомленняLyubko © 12.03.11 23:15:16    

Щоразу, повертаючись з гір, народжується вже думка про наступну мандрівку і про місце її проведення. Цього разу, це випало на Костричі. Кращого місця, щоб роздивитись Чорногору зі сторони, важко й уявити. Найвеличніший хребет Карпат, який не залишить байдужим жодного мандрівника, можна побачити в одну мить, тобто зі сторони. З гори Кострична, все прямо перед носом, від Попа – Івана, до Петроса. Кожна мандрівка цікава своїми пригодами та враженнями, але так легко й спокійно, мені ще ніколи не було. Також дуже радий, що саме мені пощастило показати зиму в горах Notci та ANGELo. Решту розповіли мої колеги. Хочу тільки їм побажати, щоб мали можливість частіше вибиратись в гори і передавати цей заряд іншим.
_________________
Щоб літати, крила не потрібні, достатньо вітру в голові.
ПовідомленняNotka © 12.03.11 23:39:26    

Та які там синяки через купу одягу Very Happy То ANGELo вирішив відімстити мені за лисину тими ліктями, так шо зря я думала в голос, про не любов до лисих Surprised
_________________
живи сьогодні, не оглядайся в минуле і не спіши в майбутнє
Показувати:   
Нова тема   Відповісти    Форум Lviv eXtreme club -> Гірський туризм / Трекінг / Геокешінг / Коастерінг / Подорожі Ваш часовий пояс: GMT + 2 Години
Сторінка 1 з 1

 
Перейти до:  






© 2001-2017, eXtreme.lviv.ua     При використанні матеріалів посилання на джерело обов'язкове
СТАНЬ
ОДНИМ
З НАС




Экстремальный портал VVV.RU