 Ну вот і настав той час коли мене, в прямому смислі, заставили написати про те як я їздила за трідєвять земель, а вірніше за 2500 км з 25 по 29 жовтня минулого року.
Все почалось банально просто, як завжди Кастор ненавязчіво показав тему, позвонив, спитав... і зацепило. Від виникнення ідеї в мозгу до її реалізації було 2 доби, а тре було ше найти таких самих як я, і вони найшлись.  Це наші рівненські парашутисти Кравік, Клава і Олічка. Вот ми і рвонули вчотирьох, Оля поїхала в Самару (по легенді для батьків) хоча оголосила шо до неї 1300 км, Клава поїхала на якісь парашутні курси на ДЗ Валєрьяновка, Кравік взаглі сліняв втіхую.
 Ітак... виїхали ми зі Львова десь в обід в рівному народ збирав манатки десь до 20:30 і вот дорога перед нами... і ніч... терени нашої держави ми минули без пригод, гаїшники зупинили тільки на виїзді на бориспільську трасу і то тіко тому шо такий порядок у них. Зранку ми як скажені бігали по харківських канторах і лихоманливо піднімали курс рубля, скуповуючи його вщент. Перша ніч за кермом видалась важкою тому що ми оба з Вітею не були до неї готові, бо перед тим радісно погуляли на моєму ДН 
Шоб не заснути пили бёрн... не помагав, з приходом ранку стало лекше, десь коло 11:00 год втикнули на кордоні, ми б взагалі пройшли все швидко якби хоч хтось мав досвід перетину кордону... але його не було  і тому всі чемно мерзли і чекали коли я нарешті розчехлюсь і почну шось робити (ну бо транспорт таки мій і писати мені було найбільше).
Перетнули кордон. Чекаєм чогось страшного чи що?! І вот воно (страшне) почалось — у всіх почерзі в нас від’єднались українські оператори мобільного зв’язку все! Особисто мене приємно здивували російські дороги, знаючи приказку про 2 російські біди, я весь час повторювала, шо в Росії лишилась біда одна — дороги нормальні. Бензин там на порядок кращий і набагато дешевший... це теж неабияк потішило, а вот їхні заааправки — жесть!!! Жіноча частина експедиції була в дикому ужасі від сервісу на заправках оскільки це було нашим єдиним місцем зупинок і відвідин туалетів, решту все ми робили на ходу. ДжіПіеС, котрий ми назвали Катею, за надоїдливість повчать в кожному великому місті бавився з нами в страшні ігри-намагався завести в центр міста на цьому ми втрачали по 2-3 години часу кожен раз, і тільки на зворотньому шляху ми найшли спосіб як з цим боротись — на під’їзді до великого міста, що є проміжною точкою маршруту ми його викидали і навігатор вів нас арненько по об’їздній дорозі до наступного міста.
 Під вечір наступного дня ми попали в Воронєж. Місто красиве невимовно, велике і ще раз красиве. Тут я нарешті зрозуміла яка я бо їдем вже понад добу, проїхали 1260 км і ше так само їхати Далі дорога була якась монотонна, мабуть через то шо настала ніч... Ні!!! Ми вирішили зрізати кусок дороги (і це в чужій-то країні! і це в Московії! і це вночі! і це з майже пустим-то баком!) ми поїхали по знакам, а не по тій дорозі на котру вів нас навігатор, вона виявилась непоганою, коротшою, але ж... пля!!! там не було ні одної заправки!!! І ні одного села!!! Ба навіть вогника не було ні одного!
Проїхавши 150 км по тій дорозі і кожної миті судорожно поглядаючи в темному і на стрілку палива, ми нарешті побічили заправку!!!  йопт! Та у нас таких вже навіть не лишилось ніде, але для нас то була найкраща заправка на світі в ту мить заливши повний бак суперякісного 92 бензину і закупивши пакет Ред Була, шо надає крила, ми попрямували далі... в ніч... в омріяну Самару... Я не хочу тут займатись рекламою, але скажу я вам шо москальський Ред Бул то сила!!! Він дійсно надає крила і другу сутку ми їхали виключно завдяки йому, як сказала Клава коли ми на зворотньму шляху купили вже наш — український з москальським даже рядом не валвся! Їдем далі...
Ранок...  Волга!!! Тольятті... Телефоную знайомому вихідцю зі Львова, котрий нас має зустріти в цьому місті і організувати проживання... 8-ма година ранку... домовились зустрітись за 20 хв... 3 години кружляння по місту з криками і матами... весь цей час в голові тіко 2 питання 1 — Скільки машин в цьому місті?! і 2 — Хто таак їздить?!
Нарешті. Нашого зустрічаючого Вовку задовбав наш навігатор і наші мандри. Він сказав — СТОЯТЬ! і прочитай мені табличку на будинку де ти стоїш... за 10 хв він був поряд, а ше за 10 хв ми стояли в черзі в душ в квартирі шо він для нас зняв
 Помились і далі на фінішну пряму. До Самари 70 км — фігня яка Вовка вивів нас на об'їзну і ми помчали, їхали 30 хв і ше 40 блудили по місту бо то шо нашому інструктору було «ліво» то нам «право», ну кароч Victor SV знає, мав раз «щастя» водити мене по телефону
І вот воно! Нарешті! Сталось! В затишному парку стоїть якась хрєнь вся обклєєна рекламою про літаючих людей!!! Зустріли нас приємні, молоді інструктора, котрі до вечора стали ледь не друзями нам. Знайомство, переодягання, переобування, інструктаж, і до роботи... перші сесії були по 2 хв, далі по 5 (оптимальний час, я думаю) відчуття того, що ти летиш ніяк не порівняти з тим коли ти падаєш при стрибку. Я не маю як висловити словами те, що я там пережила. Нас було 4-ро і кожен хотів навчитись чогось іншого, кожен і навчився бо підхід був до кожноо інший, зауваження, розбори помилок, хлопцям що там працюють дійсно не байдуже те, що вони там роблять. Поряд з тренажером якась фармацевтична фірма, інструктора домовились, шоб нас пустили туда на обід (вхід по пропускам), чай, кава в тренажері безкоштовні — роби собі кіко хош... пити скажу я вам хочеться несамовито — таке враження, що з організму вологу просто видуває за 5 зв, жарко страшно, ми літли в фріфлаєвських комбєзах, тру і футболках. Замовлений нами час вичерпався, замовляли 4 годии (по 1 год на кожного), но бабам как всегда — мало. Я, Клава і Оля взяли собі 30 хв на трьох і відлітали кожна свій час в один заход Шо робили? А ніц, вже не мали сили шось робити, просто висіли, просто не хотілось звідти їти...
Стомлені і щасливі вишли звідтивже майже вночі. Приїхали в Тольятті і - спати, навіть ні їсти ні пити не могли. Ранок, сніданок, дорога додому... і все ніби іде гладко і спокійно, але ми поїхали іншою дорогою котра проходила ближче до столиці, і вот тут мене осяяла чергова «геніальна» думка — ми вже  маємо певний досвід польотів в трубі, вміємо щось робити хоч і не аси, а шо як поїхати в Москву хоч на 15 хв і політати там вчотирьох ідея звучить брєдово але, можливо саме через її нездійсненність на неї знов підписались всі дєвушкі з екіпажу, Кравік мовчав в гордом одіночєствє... спостерігав як ми збирємось туда попастиколи надворі ніч, а ми десь глибоко в Росії і ні адреси ні телефонів туда у нас нема, ніко бажання і усвідомлення того шо все таки вона (труба) існує
Даю Олі свій телефон, бо сама веду машину, і кажу — «Там ше є грошей на 1 смс, відправ Кастору, хай дасть атресу московської труби». Смс пішов... на інший ні в кого нема грошей... запала мертва тиша... навіть навігатор замовк надворі шось коло 23:00 години... і тут Кравік сказав — Зара Кастор подумає шо ти сошла с ума... — Шо?! Та шо ти розумієш?! Кастор не такий! Я з ним їздила в круїз по ДЗ, це багато чого варте!.. і далі потяглись хвилини очікування... і тут... посипались смс-ки від Кастора з детальним описом: адреса, як доїхати, телефони, контакти... Шо далі? — спитаєте ви? а дійсно! шо ж далі? шо робити коли у тебе тільки номер мобільника російського оператора, а ти до цілі 250 км і навмання їхати не можеш і твій київстар в степах Росії безсилий та й гріш нема?! Ха!
На пешій же заправці зупиняємось і ідем з Олею брати штурмом операторів і пофік нам шо надворі 12 ночі, і пофік наш хохляцкій акцент і машина з інопланетними номерами і пофік шо ми не конче респектабельно виглядаєм від тих шалених кількох днів і емоцій шо на нас нахлинули... ВПЕРЕД! і ми позвонили... правда ми довго пояснювали шо ми хочем і чому, але нам таки дали подзвонити... верувшись в машину майже переможницями ми з Олею застали цікаву картину — Кравік, якимось чудом, переманив Клаву на свою сторону, тобто вона вже не хоче в Москву відповідно сили зрівнялись і 2 за котрі не могли перемогти 2 проти бо таки 2-м літати то не 4-м. Так все скінчилось і не ставшись
 Зрані ми перетнули кордон. На той час у нас вже почався психоз від замкненого простору, емоцій і хронічного недосипання, а також від Ред Була, котрий надає клила, але не мозок в таком відє ми прєдстали перед таможеніками... вони нас дууууже довго і прискіпливо оглядали, чогось дово радились і дивились на нас великими очима, особливо після того як спитали звідки і куда ми прямуєм, і чого ми «туда» їздили і коли ми в країну Московію в’їхали — відповіді а ці питання звичайно не додали нам розуму в їхніх очах, але на нас не так стого почали дивитись сердиті дядькі і зброю ми бачили вже не так часто 
Кордон нарешті перетнули і наш султан зупинив машину і впав на коліна перед рідною автострадою. Все. До вечора ми були вдома без пригод, якщо не рахувати того, що той довбаний навігатор таки завів мене в Рівному під «кірпіч» вже коли я висадила всіх з машини і Кравіку прийшлось виводити мене з міста по телефону
Тепер по питаннях для тих хто б хотів здійснити таку подорож:
1 — Скільки коштують польоти? — Детально розписано на сайті труби, контакти там же, хлопці надзвичайно ввічливі і по пошті відповідають на всі питання.
2 — Чим туди саме краще добратись? А вот тут питання цікаве... самольотамі, пароходамі, поєздамі, кароч всім шо їздить і літає, але на мою думку, з України найкраще і найдешевше їхати таки на авто екіпажем з 4х чоловік в легковій машині. Дороги в Росії не автостради такі як київська страса, але і таких жахіть нема, як Львів—Тернопіль, маршрути різні можна обрати, але по відстані вони приблизно однакові просто виводять на різні таможні, відстань туда — обратно приблизно 5000 км, час в дорозі туда — взагалі не рахую бо то якийсь ужас, а обратно — 28 годин.
 3 — Скільки потрібно брати часу мінімум для того щоб щось навчитись — Година, таки оптимальний варіант, більше не витримаєте, менше — нема змісту, ну накрайняк то хв 45, бо самостійно лягає на потік новачок десь на 8-10 тій хвилині, а там купа вправ і приколів яких вчать — тобто тобі перед польотом розповідають теоретично, розказують на «пальцях» як і шо ти маєш зробити, заходиш — і вперед, відпрацьовуєш дану вправу. Різновиди вправ залежать від того яку саме дисципліну планує освоїти парашутист.
4 — Що потрібно брати з свого спорядження, комбез, шлем, чи все там дають? — Все дають і підбирають по розміру
5 — Чи знімають відео, якшо так то скільки це оштує? — Ні. Відео там не знімали, принаймі коли я там була, але нічого проти не мають проти зйомок будь чим.
6 — Як бути з валютою, де краще міняти, скільки і так далі, може які нюанси по таможні.. — В тренажері тре мати рублі, а так то на власний розчуд, особисто я намініла собі в Україні на бензин на польоти і на передбачувані обставини, нічого не сталось тому маю заначку на весняну поїздку. На таможні все ОК! особливо якщо казати шо ти парашутист і на питання шо в рюкзаках відповідати — Труси.. — А де парашути?! — Дома.
7 — Що з житлом, харчуванням, ціни — По дорозі реально ставати поїсти не варто: дорого і несмачно, принаймі в Московії, ну а у нас — заправки рулять. На місці є готель і їдальня, не влаштовує?! Не садік порадите собі.
8 — Що порекомендуєте з вправ перд поїздкою в трубу (ну там типу прогіб тренувати і так далі)? — Маючи гіркий досвід непідготовленої фізично до труби людини, заставити себе підтягнутись або віджатись кілька раз в день не можу, хоча тре. Я виїхавши з тренажера переключала передачі в машині двома руками — так боліли. А на рахунок таборика... ну то і так моя щоденна вправа 
9 — Які противопоказання для польотів? З якого віку можна і так далі — Протипоказань не наю як щасливий власник двох дійсних ВЛК А про вік — то сама бачила там хлопчика років 4 котрий попав туда вперше і спочатку боявся, але подивившись на нас дуже гарно літав, а вот старший братик його, так і не наважився.
Все. Я виконала свій обов’язок. Пішітє пісьма
______________________________
Всім!!! Всім!!! Всім!!!
25.03.2011 планується повтор подвіга про Самару.
Оскільки бажаючих поїхати тепер, попередньо, більше, то прошу зголошуватись інших автомобілістів-парашутистів, поїдемо колоною, а до мене в екіпаж перевага надається водіям.
Нині написала в Самару, отримаю відповідь — відпишусь тут.
Список бажаючих їхати в аеродинамічну трубу  - Nattka Львів 60 хв
- VictorT Львів 60 хв
- Fishki Львів 60 хв
- Lucky Київ 60 хв
- Luckid Київ 60 хв
_________________
Есть два типа людей. Одни катят мир, а другие бегут рядом и кричат: «Бл*, куда катится этот мир!?» |
Правила
Пошук
Список учасників
Мобільна версія
Групи
Зареєструватись
Профіль
Увійти, щоб переглянути приватні повідомлення
Вхід
Як каже lucky - для тебе 100 г і пончик 
но так хочеться 
