Lviv eXtreme club

 ДопомогаПравила   ДопомогаДопомога   ПошукПошук   Список учасниківСписок учасників   Мобільна версіяМобільна версія   ГрупиГрупи   ЗареєструватисьЗареєструватись 
 ПрофільПрофіль   Увійти, щоб переглянути приватні повідомленняУвійти, щоб переглянути приватні повідомлення   ВхідВхід 

Журнал «Weekly.ua». Українці на Великому Кавказі

Нова тема   Відповісти    Форум Lviv eXtreme club -> Про нас пишуть, нас показують (ЗМІ) Сторінка 1 з 1
Ваш часовий пояс: GMT + 2 Години
Попередня тема :: Наступна тема  
ПовідомленняZippo © 08.02.11 0:15:47    Журнал «Weekly.ua». Українці на Великому Кавказі

Наш Robinzon, дуже скромна людина і не може сам закинути цей фоторепортаж бо захворів «звёздной болезнью»). Але я то вовк старий, тому ловіть.

Сходження. Репортаж. Українці на Великому Кавказі.
Катерина москалюк (фото) спеціально для weekly.ua, Сергій Пєтухов (текст)







На початку було величезне бажання підкорити справжні гори з тисячолітніми льодовиками, неприступними скелями і сніговими вершинами. Потім — рік наполегливих тренувань у школі альпінізму львівського гірського клубу «Екстрем». І лише потім — шлях до снігових вершин по Цейському льодовику на північних схилах Великого Кавказу.
               Табір альпіністів у Цейській ущелині
               в Північній Осетії. Висота дві тисячі метрів
               над рівнем моря. Звідси ми підкорювали
               чотиритисячник Великого Кавказу
    Рюкзак альпініста важить близько 20 кг, у хлопців трохи більше, у дівчат трохи менше. Основна вага припадає на «залізо» — льодоруби, кішки, карабіни, 50 м мотузки плюс обв'язувальні вірьовки, каска, намети. Складаємо рюкзаки всі разом, щоб не брати зайвого: один кухоль, одна миска на двох. їжа — крупи в брикетах, макарони, цибуля, сухофрукти і обов'язкові «енергетичні» запаси — сало, шоколад, мед. Газовий примус із балончиками, казанки. Все це за спину — і вперед, точніше, вгору — поки що на рідні карпатські двотисячники Говерлу і Петрос. Поводитися з лісорубами і ходити з кішками по льоду вчилися на водоспаді біля села Верхнє Синьовидне, за лютих морозів взимку він замерзає і стає приголомшливо красивим. А потім були тренування на скелях Довбуша, де треба було лазити в тих же кішках і вчитися ходити в зв'язках по двоє, по троє. І лише через рік ми опинилися на висоті тих же двох тисяч метрів над рівнем моря в альпіністському таборі в Цейській ущелині в Північній Осетії. Тільки тут ми були не на вершині, а внизу. Звідси нам належало впокорювати чотиритисячники Великого Кавказу.
    Взимку цей табір, швидше, гірськолижна база, популярна у шанувальників творчості знаменитого в радянські часи барда Юрія Візбора, котрий прославився окрім своїх пісень виконанням ролі Бормана в «Сімнадцяти миттєвостях весни». Він любив сюди приїжджати, і тут усе пронизано культом Візбора. Навіть ті, хто почув про нього вперше, співають під гітару біля вечірнього багаття: Вот и опять между сосен открьілась картина: Путь к небесам, что стенами из камня зажат, Здесь на рассвет золотьіе взирают вершини, Иледники, какзамерзилее небо, лежат. А зранку знову тренування — скельні заняття, адже скелі тут гранітні, а не з пісковика, як у Карпатах, треба перевчатися. Лише на четверту добу було перше сходження. Підйом, як завжди в горах, до світанку, щоб більше встигнути пройти до ранніх тут сутінків. Веде нас львівський «сніговий барс» Святослав Сенчина. Його титул свідчить, що Святослав підкорив усі семитисячники колишнього Союзу. У Цейсі він бував не раз, але давно, а гори і, головне, льодовики постійно змінюються.
    Цілий день ішли в тумані альпійськими луками і лише до сутінків дійшли до перевалу Осетин. Перевал — невеликий майданчик, схожий на полицю, з одного боку урвище у кілометр і з іншого таке саме. Тут і розбили табір. На ранок туман був ще щільніший, довелося залишитися на день у наметах. Зате наступного ранку, коли о четвертій годині після півночі ми поснідали гречаною кашею з чаєм і цукерками, туману як не бувало. Повітря аж дзвеніло, таким було прозорим, коли ми йшли по вузькому скелястому гребеню. Йшли в гребневій зв'язці: один іде по одному боку, другий — по протилежному, якщо хтось зірветься, то напарник його утримає. На нашу першу кавказьку вершину пік Шульгіна (3600 м) ми вийшли до третьої години дня.
               І ось ми на вузловій вершині Головного хребта —
               горі Бубіс (4420 м). За традицією витягаємо з-під
               туру записку, залишеною попередньою групою,
               пишемо свої імена і ховаємо свою записку
               під каменем разом із цукеркою
    «Додому» — на перевал Осетин — повернулися вже затемна. А наступного дня спустилися в базовий табір в ущелині, де на нас чекало урочисте посвячення в альпіністи. Ось уже де відтягнулись наші старші товариші — «снігові барси» і носії інших гірських титулів! Наші лоби прикрашали зелені вензелі у вигляді букви А з печеної картоплі, підфарбованої зеленкою, а цілувати нам дали лідоруб, рясно змащений гірчицею, щоб майбутні сходження медом не здавалися!
    Кілька днів наш бівуак нагадував циганський табір: сушилося все — намети, куртки, штани, рюкзаки. А потім почалося перше наше сходження вже на льодовик. В кінці першого дня розбили табір на серединній морені — розсипі каменів, з яких довелося спорудити більш-менш рівний майданчик під намети і кам'яне вогнище. На ранок піднялися на пік Ніколаєва (3900 м).
    Третій штурм — гори Уїлпата, вершини Головного, або Вододільного хребта Великого Кавказу (4649 м) був невдалим. Завидна ми не встигли б спуститися в табір на льодовику, тому довелося відступити зі схилу, коли здавалося, що до вершини рукою подати. Але це був якраз той випадок, коли розумний в гору не піде.
    І знову підйом серед ночі. Йдемо по снігу, обходимо бергшунди — тріщини в льодовику, зі стін яких звисають бурульки, схожі на новорічні гірлянди. З-за сусіднього хребта піднімається сонце, і гірлянди спалахують усіма барвами веселки, а сніг забарвлюється в яскраво рожевий колір. І ось ми на вузловій, як її називають, вершині Головного хребта — горі Бубіс (4420 м).
    За традицією витягаємо з-під складеного з каменів туру записку, залишену попередньою групою, пишемо свої імена і ховаємо свою записку під каменем разом із цукеркою. Вийнята нами записка зберігатиметься у Львові як доказ нашого сходження на чотиритисячний а нашу візьмуть собі наступні завойовники гір.
    З вершини (не даремно її називають вузловою) видно відразу і Північну, і Південну Осетії. Контраст вражаючий. Суворі, немов місячний пейзаж, північні схили гір і льодовик, по яких піднімалися, — людина тут виглядає чужою. А на південних схилах — далеко внизу затишні будиночки серед вічнозелених сосен і альпійських лугів. Два боки Великого Кавказу.

                                                                                                            21-27.01.2011 weekly.ua

_________________
«Покращення вже сьогодні» ツ


Змінено: Zippo (03.02.12 10:57:37)
ПовідомленняNattka © 08.02.11 0:28:47    

Shocked і нема слів просто.
_________________
Есть два типа людей. Одни катят мир, а другие бегут рядом и кричат: «Бл*, куда катится этот мир!?»
ПовідомленняFreemko © 08.02.11 2:28:04    

"Поводитися з лісорубами і ходити з кішками по льоду"  ???

Хочеться побачити такий обіцяний звіт Семенова ?!
ПовідомленняDaishi © 08.02.11 15:34:48    

freemko написав(ла):
Поводитися з лісорубами
Лісоруби дядьки суворі, щось не так скажеш/зробиш можуть і образити

freemko написав(ла):
і ходити з кішками по льоду
І коти вони такі. щось на льоді їм не сподобалося, втечуть тут же Smile

Very Happy  Twisted Evil
Показувати:   
Нова тема   Відповісти    Форум Lviv eXtreme club -> Про нас пишуть, нас показують (ЗМІ) Ваш часовий пояс: GMT + 2 Години
Сторінка 1 з 1

 
Перейти до:  






© 2001-2017, eXtreme.lviv.ua     При використанні матеріалів посилання на джерело обов'язкове
СТАНЬ
ОДНИМ
З НАС




Экстремальный портал VVV.RU