 "Ciao, Sergio!" - перші слова які почув ступивши на землю Неаполя, він же Napoli на їхній мелодійній аборигенній мові Італії. За час, а це 9 днів мого перебування у гостях Сеньйори-Італії, я їх ще почую не раз.
...Оскільки в душі я заядлий автомандрівник, то єдине про що я шкодував їдучи в автобусі до Італії було те, що я не за кермом. Забігачи наперед скажу одне як водій, організація руху, а особливо забезпечення максимальної безпеки, - просто супер. Про таке нам залишається лише мріяти. 
В Польщі лише змінювалися знаки населених пунктів. Позаміських трас майже немає. Чехія - стільки Шкод різних варіацій в одному місці я не бачив.  Ну але що зробиш - рідна марка авто. Австрія. Водії так висадилися на шухер, що я аж перепитався "Що трапилося?". Виявляється в Австрії зі всім суворо - дозволено те, що дозволено. І ні на йоту вліво-вправо. Щоб так їхали по правилам - я ще в житті не бачив. Навіть недопалки цигарок не викидали за вікно. І так було лише в Австрії. Австрія мені сподобалася. А Альпи в мене викликали просто неймовірне захоплення. Я не міг відірватися від споглядання на засніжені вершини, та австрійські містечка на схилах гір. Ще один шок викликали в мене тунелі. Навіть не знаю, скільки їх там було. А один тунель був біля 10км протяжністю. Це неймовірно. Ох ця вже Бабця-Австрія. Обов'язково туди попаду ще на екскурсію.
Тунелі-траси-тунелі-мости-траси-тунелі... Заснув. Розбудив мене голос "Ей! Я вас вітаю! Ви в Італії!". Лусни моя селезінка, але це для мене було немов я виграв Джек-Пот в лотерею. Невже я ТУТ?! Невже?! Оооо... Італійська мова... Я її полюбив відразу як колись почав її вивчати (щоправда недовго. 3-4 місяці). Я намагався нічого не пропустити повз увагу. А пропустив я багато, бо була 11 година вечора. Через деякий час показавши пальцем на далекі вогні міста внизу водій сказав, що це Венеція. Ех, хотів би я там зараз погуляти. Ну але це напевно буде вже іншим разом. З часом нічний пейзаж став явно нудним, і я заснув. Прокинувся на зупинці на АЗС. Приперло мене чогось на апельсиновий сік. Думаю піду повикабелююся. Довго я його шукав. Якогось біса були лише одні нектари. Набравши повні груди повітря і згадавши скупий словниковий запас слів насмілився спитати чи є 100% сік. Чи то з переляку, чи з то з невимовної краси італійки я ледве пробелькотів "Будь ласка..." і ...запнувся. Трясця його матері! Вирішив спитати на англійській мові. На диво вдалося. Це був перший мій контакт з позаукраїнською цивілізацією. Отримавши цілу жменю решти "єврокопійок" я впав в ступор. Ого... В них ще навіть копійки є.  Ну я знав, але не знав, що настільки. Сік виявився повним лайном. Напевно з відходів його робили, чи що? Зробив висновок, що Україна та ТМ "Сандора" є батьківщиною справжнього апельсинового соку.
О 3 годині ночі мене радісно сповістили, що попереду Неаполь. Сон як рукою зняло. О! Ось він!
Вийшовши з автобуса я отримав перший ШОК. Я не став на чистий тротуар. ...Сміття. купи сміття. Ні! Куписька сміття! Воно було повсюду. Тротуари, дороги, біля будинків, зупинки, смітники... Всюди було сміття. Скажу, що за короткий час перебування в Неаполі, я до цього так і не звик. Зрозумівши мій вираз обличчя, мама пояснила, що тут це нормальне явище. Потім мені сказали, що ті гроші які перераховують мешканці за вивіз сміття забирає собі "неаполітанська мафія - коморра". Чи так це, чи не так. Не знаю. Більше інших пояснень я не почув. Не встигнувши оговтатись від "чистоти" я отримав другий шок, від якого я ледве не отримав інфаркт. Мені бракувало повітря. Я схопився за ручку дверей в машині, ледве стримуючи себе, щоб не вискочити на вулицю, або не взяти кермо у свої руки... Правил дорожнього руху немає як таких. Є лише одне правило - "Жодних правил". І додаткові пункти до цього правила: хто швидший - той правий; вся дорога - суцільний пішохідний тротуар, або перехід. За 5 хв їзди було зроблено стільки порушень, що я за життя напевно не зроблю. За 5 хв їзди наш справедливий ДАІшнік напевно б схопив би золоту лихоманку. Мій мозок вперто не вірив моїм очам. Шановні коЛЛеги! Буду краток "Ето ПЕСЕЦЬ!" (читайте поміж рядків). Є речі які навіть наша уява не може уявити. Я ніколи не міг допустити, що можна (!) поїхати на кільці ПРОТИ руху наліво (!) тому, що так швидше! Мій мозок відмовлявся працювати і сприйняти, що це можливо. А як вам на швидкісній трасі їхати в правій полосі ЗАДНІМ ХОДОМ (!) метрів з 200, бо був пропущений поворот?! Шкода, що я не зазняв хоть 5 хв неапольської їзди. АЛЕ! Жодних негативних емоцій чи коментарів чи з одного боку, чи з іншого не чув. Як сказала мама "Та вони там трохи поматюкаються і забудуть", якщо дійсно когось чийсь маневр роздратував. Весело. В нас би вже повбивали один одного. Ось за толерантність та лояльність водіїв в Неаполі я дійсно їх поважаю. І ще одне. Машина для них - лише засіб пересування! І не більше. Відповідно ніхто за царапини, вмятини ніяких рухів не робить. Сам бачив, як водій з правої полоси вдарив авто яке повертало направо з крайньої ЛІВОЇ 4-ої полоси в бік, і вони зупинилися. Помахали трохи руками. Емоційно порозмовляли, потиснули руки і роз'їхалися. Дивно...
Як спілкуються італійці - це можна довго розказувати, а саме краще почути. Їхнє спілкування відкрите, емоційне, щире, вони немов мелодійно наспівують якусь мелодію коли розмовляють. Їхнє жестикулювання може більше розповісти ніж слова. Не дарма італійська мова мелодійна. Кожне слово немов речення.
Перша моя екскурсія була в міста-курорти Амалфі, Салерно, Сорренто. Я попав у казку (ну я взагалі це кожний день повторяв, коли бачив нові місця). Я попав в кіно. Романтичне справжнє кіно. Рай на землі. Скелі. Смарагдове море. Кольори такі, що якщо б не бачив на власні очі, то подумав би що таке може лише Фотошоп. І навіть оброблені мої фото не передадуть насиченість, яскравість, теплоту кольорів та барв, мозаїки тонів моря, пляжу, гір, будиночків, неба, хмар. Погода дарувала неймовірне тепле сонечко, то шторм. І пейзажі змінювалися від свинцево-синіх тонів, то магічного аквамарину. Це неймовірно. Кафетерії, вузенькі провулки, що змінювалися набережними з 5-тизірковими готелями, романтичні пари, які прогулювалися, негучна музика з якого будинку (до речі класика грала), - все це мене заворожувало до втрати свідомості. Я відпочивав. Забувся за все.
Неаполь - Рим - 300км. 6 годин екскурсії. І це все 25 Євро!!! 250 грн.! Та в нас за такі гроші в Олеський замок таксі не завезе. Але це нюанси. Рим. Колиска цивілізації, науки, культури, мистецтва, архітектури, музики, театру... Все те, що я вивчав з уроків історії я бачив наяву. Не по ТБ, не в кіно, не з розповідей, не з книжок, а бачу власними очима. Неаполь та інші місця я можу довго описувати, але Рим... Ні. Це треба побачити. Це неможливо описати та розповісти. Тут я зрозумів вираз "Всі дороги ведуть в Рим.". Я в нього закохався до нестями. Всі 6 годин екскурсії серце тріпотіло від хвилювання, від захоплення та нереальності. З моїм товаришем Юрою, він же мій кум, ми лише обмінювалися виразами "Я не можу повірити, що я тут.", "Невже це не сон?!", "Ти віриш в те, що ти бачиш?!"...
День-два гуляли з Юрою по Неаполю. Неаполь - місто контрастів. "Шикарні" райони межували через вулицю з неймовірно бідними будинками. Неймовірно елегантні жителі міста контрастували з безпритульними на вулицях. Розкладки негрів з Ролексами на землі за 3 Євро стояли через 5 метрів від фірмового магазину швейцарських годинників за кілька тисяч Євро. В галасі вулиці можна було почути різні мови. Можна побачити різні національності. Контраст на кожному кроці. Неаполь можна лише любити, або ненавидіти. Середнього не дано. Це країна в країні. Неаполь - це не Італія. Неаполь - це Неаполь.
Везувій. Налякавши мене, шо там ледве не мороз буде, я одягнувся як на північний полюс. А виявилося, що там лише 5-7 градусів тепла, що для Неаполя є дуже холодно. На вершині Везувію відкрилася неймовірна панорама. Дихаючий кратер викликав глибокий страх перед силою землі, згадки з історії про Помпеї, та коментарі гіда, захоплювали та змушували фантазію малювати в уяві все те, що я знав, чув, те, що колись відбувалося. Ніби пережити то все. Змінюючи погляд з кратеру везувія на море, на Неаполь ТАМ внизу, на сідаюче сонце в море, прислухаючись до тиші, я думав, що все-таки скільки є неймовірно чудового, прекрасного у світі. Хоть на якійсь, але я на вершині гори.
Помпеї. Місто-легенда, місто, яке справді виринуло з попелу. Гуляючи посеред вуличок по тисячолітній бруківці, оглядаючи будиночки в теплому сяйві сонця на схилі дня, дивлячись на археологічні розкопки, які далі тривають, не можеш повірити, що лише якихось 2 тис.років назад тут вирувало життя. Повноцінне життя. Місто зі своїм устроєм, зі своєю владою, зі своїми комунікаціяи, зі своїми плітками, та зі своїми сімейними драмами.Все як і зараз. Але у 76 році нашої ери Везувій розгнівався, і знищив. Просто спалив. Сумно.
Ох ці італійки... Ох лусни моя селезінка... "Не міг очей відвести", - до поїздки в Італію, я думав, що це гіпербола. Угу... Власне, що думав. Вже тепер не думаю. Як я вже казав - Неаполь це місто контрасту. ...якби то сказати. Там немає симпатичних (не сприймати в абсолютному виразі). Там є "не міг очей відвести", і друга половина "НЕ "не міг очей відвести". Ну десь так приблизно. Ці очі... Ці уста... Це лице... Це волосся... Не знаю як тебе звати, прекрасно Італійко, але я їх надовго запам'ятаю. І зможу впізнати серед тисячі інших.
Так само як і звук Ферарі, яка стартувала на обгін нашого автобуса, в якому ми їхали. Лише встиг помітити значок Ферарі на багажнику і почути цей звук мотору від холостого ходу до високих оборотів. ООууу...
31.12 - 1.01.2011. Рим. Новий Рік. Здавалося б, що весь світ святкував тут. Повітря було насичене святковим настроєм, радістю, якимось неповторним щастям. Я відчув себе маленькою частинкою світу. Про таку зустріч Нового Року в центрі Риму поруч з світовими пам'ятками, та з людьми з різних країн світу годі було і мріяти. Нічний Рим ще більше заворожував та змушував затримувати дихання. І знову запитував сам себе "Невже це наяву?! Невже це правда? Невже я тут?!". Сам НР ми зустрічали на Площі Венеції, біля будівлі "Вівтар Свободи". Грандіозної будівлі, яку я навіть уявити не міг. Задереш голову і не побачиш верхівку. І ось лічені хвилини до 12 години... Наш НР вже позаду. І наші вже відмітили. Ну як завжди в когось годинник поспішає, і почалися вигуки та привітання з Новим Роком, і десь шаспанське стріляє... Але ось і справжній Новий Рік! Весь натовп на різних мовах почав вітати ВСІХ з Новим Роком! Почався салют з шампанського, зовсім незнайомі люди вітали один одного, просити зовсім незнайомих людей сфотографувати їх в цей момент. Це неймовірно! Рим вступив в Новий Рік 2011. І я разом з ним. Вірю, що це добрий знак. Єдине було сумно, що не було поряд мене людей, яких я хотів би в цю мить привітати - моїх близьких та рідних, друзів.
Насправді, це дуже мало. Ні фото, ні розповіді, ні перекази моїх вражень не зможуть передати те, що я відчув. Я відчув справді "смак життя", переконався, що світ чудовий. Переконався в тому, що немає меж для радості та добра, доброзичливості та посмішки. І жодні кордони та мовні бар'єри - це лише марево, яке ми самі придумали. 
Єдиним чим я можу поділитися - це фото
_________________
А-Га
крайній раз внесено зміни: ANGELo (12.01.11 20:42:32), редаговано 2 раз |
Правила
Пошук
Список учасників
Мобільна версія
Групи
Зареєструватись
Профіль
Увійти, щоб переглянути приватні повідомлення
Вхід
