 Про гори не просто писати, їх треба відчувати…
Завжди приязно ставилась до Грузії і грузин, тому нагода поєднати приємне з корисним не пройшла повз мене, в розумінні і Грузію відвідати, і нові вершини подолати.
Вилітати ми на початку липня з Києва до Батумі разом з київськими і харківськими альпіністами у кількості 58 осіб.
Можете уявити ті купи снаряги, які ми перепаковували в Бориспільському аеропорту…
Вага ж обмежена (хоча і збільшена для нас на 10 кг. ніж стандартно з 20 до 30 кг) , то ми по максимуму одягали до літака на себе… летіли серед літа в зимових ботах 2 кг, куртках 1 кг і ін.. важких та необхідних речах.
Перше враження від країни формується вже в аеропорту - нас серед ночі зустріли працівники аеропорту зі щирими посмішками і словами «Ласкаво просимо до Грузії» (в Борисполі рідко почуєш слово рідною мовою, а тут, у Грузії так щиро і приязно)
Потім була дорога з Батумі до Сванетії. В Лантехі здійснили закупи на місцевому базарі, а далі пересіли на ПАЗи до альптабору Зесхо. Безмежна гостинність грузин проявлялась вже по дорозі, де наші перевізники для нас влаштували бенкет. По дорозі, точніше по бездоріжжю нам довелось приймати участь в транспортуванні наших ПАЗів через гірські річки, бо мости в тих краях частенько зриває непогода, підмиває дороги… все нестабільне. Окрім цього проїжджати по колодах над обривами була ще та «атракція»
До табору добрались вже пізно вночі. Дорога зайняла цілісінький день, оскільки по гірській місцевості їхалося дуже повільно. Нас гостинно покормили національними стравами. Втомлені дорогою розклали табір і влалися спати. Ранок зустрів сонцем. А перше враження визирнувши з палатки перехопило подих - засніжені скелясті вершини довкола галявини, ліси і все це під неймовірний супровід національних грузинських пісень, які лунали невідомо звідки…
Потім дізнались, що поруч нас в базовому таборі є ще табір дітей з грузинського хору. Насолоджувались їхніми співами і багатоголоссям впродовж всього перебування в Зесхо.
В перший день здійснили акліматизаційний похід до Льодовика. Познайомились з місцевими приязними прикордонниками.
Отож нарешті гори!!! Зесхо – район про який є мало сучасних відомостей, тобто в неті не знайшлось ніяких конкретних. Ми мали тільки описи датовані ще у книгах з радянських часів, а саме книга Наумова «Гори Сванетії» і з того часу багато що змінилось. Як маршрути, розриви в льодовиках, так і русла річок. Навіть на наших очах після значних опадів ріка забрала два містки і змінила русло. Нам довелось протоптувати нову стежину в обхід через густі лісові зарослі, бо перейти у брід було неможливо. Отож ми себе багато в чому почували «першовідкривачами», хоча всі гори там були пройдені давно. Консультувались у місцевого альпініста «дяді Альоші».
На вершину Марджанашвілі заходили двома групами з двох боків по 2а та 2б. З погодою не пощастило… падав дощ і ми по промокали до нитки. На вершині всі зустрілись. Правда довелось почекати десь з годину. Оскільки не було ще достатньої акліматизації, мене прихопила «горняшка». Єдиним бажання було чим по швидше спуститись вниз. Спуск був довгим, бо пролягав по шляху підйому і оскільки спускались всі «гуськом» доводилось чекати на кожній станції своєї черги.
Далі піднімались на г. Зесхо (цей похід ми назвали «великим китайським походом», бо хлях до вершини був відносно довгим і наче вздовж стіни), і до Фетнаргінського плато, яке вразило своїми масштабами і неймовірним, якимось неземним, пейзажем. Була спроба піднятись на г. Біла Незнайомка (3а), проте маршрут був розірваним і якщо б і продовжували шлях до вершини, якимись обходами, то це б був маршрут явно значно вищої складності. Проте цей похід мені запам'ятався, як наймальовничіший. хоча у цей день ми не піднялись на вершину я отримала величезну порцію естетичної насолоди… задля якої варто ходити у гори. Оскільки вибір маршрутів був не великим, з огляду відсутність реальних описів, на вище згадані вершини піднімались двічі по різних маршрутах. Нашим розрядникам на одному з маршрутів навіть довелось «схопити холодну», тобто ночували на горі в виритій ними печері зі снігу. Ми дуже за них переживали. Та все завершилось добре і це головне!
А далі у кого було сходжена на Казбек, у кого на Ушбу, а також мандри по Грузії, столиці Тбілісі та тепле море Батумі на додачу, комусь навіть вдалось потрапити і до Вірменії, але це вже зовсім окрема історія...
Діді Мадлоба (велике дякую), Грузія!!!
Далі буде… а поки дивимся фото та відео |
Правила
Пошук
Список учасників
Мобільна версія
Групи
Зареєструватись
Профіль
Увійти, щоб переглянути приватні повідомлення
Вхід
Молодець! Чим більше читаю такі розповіді про Кавказ - тим більше марю ним. Хоча б на якусь зовсім ма-а-а-а-а-а-а-аленьку вершинку вийти, і побачити хоч трохи щось. 
І Грузію теж хотів би побачити, їхні поселення в горах особливо. Колись в дитинстві читав грузинські казки і тоді вже в уяві малював Грузію. А десь нещодавно прочитав про їхнє 
