 Вдалось потрапити в оспівану усіма спелеологами печеру з оптимістичною назвою «Оптимістична», що знаходиться в с. Королівка, Борщівського р-ну що у Тернопільській області. Відомо, що туди можна потрапити лише у складі експедиції, бо екскурсій там немає. Власне Турклуб «Аргонавт-Манівці» на чолі з Тарасом (більше відомий, як Gorobets) організовує експедиції з метою освоєння нового району. Це була Post-Різвяна експедиція до Оптимістичної з 9 по 15 січня.
Наскільки мені відомо, наразі протяжність Оптимістичної становить 231,1 км (по результатам Різдв’яної експедиції 2009).
 Зараз печера ділиться на кілька районів – це Вітрова, Старий, Глобусів, Свіжа вода, Центральний, Перехідний, 18 січня, Озерний, Заозерний, Міраж, Анаконда, Анаконда Захід, Анаконда Схід і Новий район. Експедиція відбувалась в Перехідний та Озерний район. Найбільшою несподіванкою для мене було те, що разом з нами стартувала дитяча експедиція. Наймолодшому юному спелеологу - Даші сім років! В Оптимістичній вона була вже вдруге і взагалі є наймолодшою людиною, яка в тій печері побувала. Тож нас назбиралось одинадцять. Юні спелеологи виявились напрочуд цікавими, витривалими, згуртованими і роботящими! До печери добирались Львів-тернопіль (електричка) далі замовленим бусом до самого с. Королівка. Назад с. Королівка-м. Борщів (автобус), м. Борщів- Тернопіль (дизель 3 год.), далі Тернопіль-Львів (електричка)
По прибутті в с. Королівку ми зупинились в т.з. «спелео - хаті», де всі спелеологи залишають свої чисті речі, перепаковують необхідне в «транспортники» (спелео рюкзаки ) і вирушають вже у комбінезонах з ліхтариками в печеру, до якої від хати десь 15 хв. ходу. Тож ми переодягнулись, запакували харчі (мені дісталось нести кілька кілограмів картоплі). Сама печера зустрічає темрявою та сирістю. З першого кроку у печері – всі «ходові» місця комбінезону в глині повністю. При вході надзвичайно слизько. Взуття засмоктує глина, так що реально в печеру краще брати взуття, що фіксує стопу. Бо кросівки для мене були як шльопанці. Нога визувалась раз за разом. Та все ж свої нові «вібрами» брати в печеру ніяк не хотілось, хоча в них було б найкомфортніше. Від входу печери до табору Сива Кобила, в якому ми мали отаборитись йшли – понад 3 год. Кажуть можна зайти значно швидше, та ми рухались зі швидкістю наймолодших, яким подекуди було значно комфортніше пересуватись ніж нам, бо там де ми рили носом глину-вони йшли пішки По дорозі для мене було несподіванкою зустріти нашу Оленку (Neftis) та Діму (Gdanz), які там були з 3 січня у іншій експедиції. Поговорили ми мало, бо ми тільки прийшли в табір, а вони вже збирались на верх. Та все ж зустріч під землею була дуже теплою і радісною. В печері відразу помітно, як спелеологів прориває на творчість - бо чудернацькі статуетки, фігурки, погруддя і інші цікаві витвори з глини повсюди!!! Як в музеї! І ми також не стримували своїх талантів і кожен щось тай виліпив. Табір також улаштований унікально! Біля входу навіть виліплені колони в людський ріст, а також столи, дивані, ліжка, крісла, кухня і т.д. Навіть не сподівалась на такі вигоди. Вода від табору знаходиться практично поруч. Містить в собі багато гіпсу, має специфічний присмак, кажуть лікувальна, та особливістю її є те, людський організм її сприймає специфічно, що викликає природні реакції у шлунково-кишковому тракті а запаху потім… ого-го!
             
Наступного дня, поснідавши ми пішли в інший район з метою поглиблення ходів для зручнішого і швидшого пересування. Від табору до того місця йшли 3 год. Копали там з перервами на їжу та анекдоти (які Горобець так вміє розказувати і показувати, що там під землею ніякого телевізора не треба - він за 10 телешоу виступить, розкаже та покаже) до півночі. Багато часу зайняло нам виривати яму під камінь розміром 2Х1 м., яким при нас завалило траншею, коли оббивали інший камінь за рогом. Глину, яку викопували дівати було особливо ніде…тому вона трамбувалась у всі шпарини довкола, або засипала інші менш важливі гроти, та проходи. По роботі три години повертались у табір. Одні готували не то, вечерю, не то сніданок (бо минула 3-тя ночі). Інші лягли спати, бо наступного дня кілька юних спелеологів - учасників експедиції мали вийти на зовні, в тому числі і я (бо через роботу, ніяк не мала можливості на довше залишитись). Що ми успішно і здійснили вибравшись на свіже солодке повітря. В хаті зустріли спелеологів з Києва, які вийшли на пів доби раніше від нас. Разом з ними повертались у Тернопіль
Про те, як разила сама печера, її розміри, масштаби, особливості можна писати і писати. Це треба побачити на власні очі, а глину відчути на власних зубах. Моя мильниця у цій абсолютній темряві нажаль ніяк не могла передати красу і велич побаченого, та все ж кілька фото відображають дух «Оптимістичної». Більше фоток у мене в контакті. Також пропоную вам кілька фото від Neftis та Романа.
Більше фото в контакті у Neftis.
      
Більше фото в контакті у Романа.
      
Окреме враження – це ті діти!!! Перебувати там, та працювати поруч з ними була одна радість. В них духу і сили волі більше ніж у нас всіх дорослих разом взятих. Думаю, за кілька років, ви їх усіх знатимете - бо це не пересічне молоде покоління, яке вже має свої цілі, амбіції і наміри. Направду, дивовижні діти! Заслуга Тараса є у їх активному вихованні.
Мрію піти туди знову. Є щось таке в «Оптимістичні» особливе, що вабить і захоплює… |
Правила
Пошук
Список учасників
Мобільна версія
Групи
Зареєструватись
Профіль
Увійти, щоб переглянути приватні повідомлення
Вхід
Головне компашка!
смачно пішов за ранковою філіжанкою кави. 
з дітвахами 
Але думаю все таки треба буде обовязково знайти час 
