 Салют шановні eXtrem-али!!! 
Ну от нарешті збулась чергова "мечта идиота", а конкретніше - отримав і я свій перший спелео-досвід! Та ще й який! 
Як все починалось
 Хороші ідеї приходять спонтанно... Так би мовити "Ви не ждали, а мы припйорлись" Так і в мене - черговий робочий день, нудне просиджування за компом робочого часу  і роздуми про те, як давно я чогось нового не робив.... А тут ще й вихідні вільні намічаються... І тут бац! - "Печери! От де ти ще не був" заговорив мій внутрішній голос. Але ми не з тих, хто "ищет льогких путей", тому нам треба щось особливе. Потрібна печера про яку мало хто знає, куди не ходять туристи, щось оригінальне...  Є в нас таке чудо. І є не будь-де, а в наших рідних Карпатах, на схилі г. Петрос (Петрос Чорногірський). Це (на разі) найвисокогірніша печера України, висота входу десь орієнтовно 1800 м з гаком. Отже вирішено - вихідні я проведу обовязково там!
Довідка
Печера на схилі Петроса (тимчасова назва "Петрос 1") була розвідана і описана командою Ужгородських спелеологів «Lynx» в 2002 році. Але за браком часу, відсутністю необхідної кількості спорядження, чи по інших причинах (не мені зараз судити) печера залишилась розвіданою не до кінця. А по розвіданій частині було складено детальну схему і опис. Ними то й користуються сьогодні усі бажаючі знайти печеру. Я вперше почув про неї від нашого друга з explorer.lviv.ua Риштуна Андрія (он же Golem). Але тоді (літом цього року) від його пропозиції приєднатись до них у пошуках печери, змушений був відмовитись, через іншу поїзку... Однак дав собі при цьому слово, що обовязково відвідаю її за нагоди.
Підготовка/добирання/пошуки
І от я вирішив, що кращої можливості не буде, потрібно їхати... Та й скука за горами також давалась взнаки... Спочатку планувалось поїхати малою, але добре провіреною "старою гвардією"  у складі мене, Ігора (абсент), Віки (Неочка) і Назара (Бурачок). Але як воно завжди буває, плани планами, а реалії свої. Отож вибралось нас аж 11 чоловік, серед них (крім вище перерахованих) Семьонов, Робінзон, Костя (наш знайомий з Екстрему) і Христя & Ко які приєднались до нас у Надвірній. Дорога у поїзді минула як одна мить, бо світ тісний (вірніше, поїзд яким їздять в Карпати один і тут як по аналогії з елекричкою в Цунів, вся братія, що їде в гори, їде в одному вагоні) - в поїзді зустріли багато старих знайомих  , яких особисто я давненько не бачив. А далі "виброска" в Лазещині, КПП, на якому нас серйозно попередили: "Ви в непогоду на Петрос не ходіть, бо вертоліт за вами не прилетить!"  і знайома дорога до підніжжя Петроса. Знизу замісь снігу місимо болото, вище на підході до Петроса уже добрячий морозець, посріблена інієм трава і дерева навкруги. Сама вершина г. Петрос (як і Говерла разом з навколишніми краєвидами) настирливо ховалась від нас у тумані, залишаючи таємницею наявність снігу на ній. Зупиняємось в одній з верхніх колиб (там ми і ночували, даремно я таскав палатку  ) попиваємо чаю/кави з печенюшками, обвішуємось системами/карабінами/шнурками і вперед на пошуки заповітної цілі. Та уже за пару сотень метрів підйому я відчуваю що сили у мене "не ті" (а може то причина всьому рюкзак з термосами і спорягою) і як це не печально - вирішую повернутись назад в колибу, на допомогу Назару (він лишився на "господарці") у втіленні нехитрих кулінарних фантазій. Час у колибі тягнеться довго, але за гарячим чаєм і в компанії старого друга - приємно. Уже за темноти починають повертатись наші шукачі, з не зовсім втішними новинами - район, де теоретично мала б бути печера, прочесали вздовж і впоперек, але ніякого входу не знайшли.  Можливо його засипало снігом, а може ніякої печери там взагалі нема. Але ж я добре знаю, що печера є! І повечерявши, вкладаюсь спати з абсолютною впевненістю, що завтра ми печеру знайдем!
У печері
Наступного дня, значна частина люду (мабуть зневірившись в успішних пошуках) поїхала додому. На пошуки печери вирушили тільки ми з Назаром, Віка, Костя (який планував прямо з Петроса іти в Кваси або Ясиню), Христя з хлопцем і товаришем. Цього разу обзавелись ЖПС координатами входу, але всеж це не дає високої точності знаходження входу в печеру. Я ж піднімаючись, прокручую у голові опис з експлорера як добратись до печери. І от ми у заповідному місці, у верхній частині ложбини в якій має знаходитись вхід в печеру. Тільки ніякого входу нема, ложбина наполовину засипана снігом, який ще замерз в камінь.  У багатьох місцях трекінгові палки провалювались повністю в снігу - невідомо де точно рити сніг. Але місце підказала нам одна щілина між каменями з якої ледь-чутно повівало теплішим повітрям. Під ним ми і вирішили "копати". Отут то ми й пожаліли, що не взяли снігових лопат, навіть льодоруб і той став би в нагоді. Але що є, те є, потрібно якось обходитись без цього. І озброївшись двома плоскими (аля лопата) каменями, ми по черзі почали рити сніг. Гулке відлуння від ударів вселяло надію, що під снігом таки пустота. І ось при черговому ударі я відчуваю, що камінь "пробив" сніг... Обережно виймаю його і дійсно - під ним дірка з чималою порожниною.  Обережно, щоб не провалитись передчасно у печеру ми з Вікою розширяємо отвір в снігу. Віка настільки загорілась бажанням, що готова без страховки лізти в ту діру. Ось нарешті отвір достатньо великий, страховка готова і Віка опускається у снігову дірку, щоб розгледіти, що там далі. Так і є - печера!!! Радості нашій не було меж!  Віка спускається далі, за нею Костя, слідом за ним я. Всередині вогко і все покрите глиною, від цього дуже слизько. Вузький, середньої крутизни хід веде на пару метрів вниз. Внизу трохи вільніше, але про те щоб випростатись нема мови, треба сидіти навпочіпки. Звикнувши до світла ліхтаря, оглядаюсь навкруги... Всі стіни печери, як і стеля складені з різного розміру каменюк, які і формують карколомний інтерєр печери. Прямо по курсу насип із каменів (так складається враження) з вузькими щілинами, протискуватись в які я не ризикнув. Наліво, оминаючи камінь веде інший хід, який закінчується вертикальним колодязем. Про висоту важко судити, але впасти туди я б нікому не рекомендував. Навіть з двома жумарами з нього важко було вибиратись. Внизу колодязь закінчується насипом з глини і каменів (ймовірно з тих, що так загрозливо нависають зверху ) В сторону від нього починається кімната, чималих розмірів із карколомними стінами і стелею. Одна з брил звисає гострим кутом вертикально вниз, така собі перевернута піраміда. На одній із стін "піраміди" підвісився "білопузий" кажанчик, єдиний мешканець печери, і той мирно собі дрімав. Внизу, у тріщині за каменем знаходимо кості якоїсь тварини (як і в інших описах). Другий кінець кімнати завершується черговим "завалом" з каменюк. Вертаємось до колодця, там у протилежну сторону має вести інший хід вниз. Але таке враження, що його присипало, спроби Кості туди протиснутись марні. Тоді посилаємо вперед Віку. І після часткового розчищення завалу і мега-акробатичних  трюків ій вдається проникнути вниз. Через ті трюки ми нарекли цей прохід місцевим "роддомом". За Вікою умудряється протиснутись Костя, за ним через деякий час я. Щоб пролізти ту діру і справді треба чимале мистецтво. Далі хід спускається вниз, петляючи туди-сюди, то по наклонній, то вертикально. Віка і костя спустились вниз, наскільки вистачило мотузки і 5м стропи привязаної до неї. (судити важко, але орієнтовно десь до точки 16 або 18 на схемі) Десь у тому тунелі внизу знайшли ще одні кості. Далі провалля вниз і кінець мотузки.  Так що облазити усю печеру від а до я нам не вдалось, піднімаємось вверх. На свіжому повітрі в перші секунди почуваєшся як той кріт, засліпленний світлом і одурманений чистим повітрям. Обтрушуємось з глини, фоткаємось, попиваєм чайку і відмічаємо наш успіх кількома грамами напою з кодовою назвою "Б 17" (Спасибі Кості  ) Прощаємось з товаришами, більша частина групи йде вниз, а ми (я, Назар і Костя) вверх, нас ще чекає вершина. На вершині нам відкривається прекрасніший вид - всі гори купаються в білому молоці хар і туману, все міняється на очах. Час від часу то виринає то ховається засніжена вершина Говерли... Красота.  Шкодуєм тільки, що ні в кого нема фотоапарата, але сподіваємось, що наші друзі засняли ту красу. На вершині зустрічаємо ще одного товариша SLV зі Львова, який прийшов сюди самотушки, щоб трохи підрихтувати каплицю. Ще деякий час розмовляємо, насолоджуємось красою навколишніх пейзажів... Потім прощаємось з Констянтином (він спускається в протилежний бік в Ясиню) і нашим Львівським товаришем, який залишається, а самі вирушаємо в сторону колиб на запах смачнющої гречки.  А далі... а далі ви можете здогадатись самі (бо я вже змучився писати  ), хоча ви не здогадаєтесь, тому про те, що було далі, я даю можливість написати іншим 
Висновок
Печера на Петросі є, ми її знайшли і там побували. Щоб спуститись в неї потрібно мінімальне спорядження (шнурок, спускові пристрої, жумар, карабіни, система), але чим більше, тим краще. Також варто взяти каски, ба в печері все "живе", рухається і може щось ненароком на голову обвалитись.
Завдання провести прекрасно вихідні було виконано! Дякую усім за компанію, хто зголосився поїхати! Особливо "Старій гвардії" - Неочці, Бурачку, Абсенту
P.S. Как всегда звиняйте за много букофф, я аж сам змучився писати... але було приємно то все ще раз згадати.
P.P.S. Фото будуть трохи згодом
_________________
Кожна людина отримує саме те, що хоче. А якщо хтось отримує те, чого він не хотів — значить він хотів саме те, що отримав.
|
Правила
Пошук
Список учасників
Мобільна версія
Групи
Зареєструватись
Профіль
Увійти, щоб переглянути приватні повідомлення
Вхід
), Назар- створювати святкову обстановку,- все як положено, навіть знайшли безалкогольну горілку!!!!!!!
