Lviv eXtreme club

 ДопомогаПравила   ДопомогаДопомога   ПошукПошук   Список учасниківСписок учасників   Мобільна версіяМобільна версія   ГрупиГрупи   ЗареєструватисьЗареєструватись 
 ПрофільПрофіль   Увійти, щоб переглянути приватні повідомленняУвійти, щоб переглянути приватні повідомлення   ВхідВхід 

Кіровоградські хроніки (мій шлях в небо)

Нова тема   Відповісти    Форум Lviv eXtreme club -> Про перший СВІЙ стрибок із парашутом Сторінка 1 з 1
Ваш часовий пояс: GMT + 2 Години
Попередня тема :: Наступна тема  
ПовідомленняFreud © 27.11.09 4:22:38    Кіровоградські хроніки (мій шлях в небо)

Бажання описати свій перший стрибок з парашутом було в мене давно, але чомусь завжди руки не доходили. «Дозрів» я до цього тільки зараз, коли в мене ноги «дойшли» Smile (зараз права нога в гіпсі) і в зв’язку з цим з’явилось море вільного часу Smile  Ну що ж поїхали... Почну з далека. Народився і виріс я в маленькому містечку, де основними видами відпочинку, що пропонується для молоді були посиденьки в «кабаках» та «двіжняки» в задрипаних диско-барах. Веду я до того, в мене, як і в більшості «гомосапієнсів» був підвідомий, нічим не збагненний потяг до неба, зокрема до стрибків з парашутом... Але шанси втілити цей потяг в життя, зважаючи на мій соціальний статус (свіжо спечений випусник технікуму), місце проживання (райцентр) і той час, що був на дворі (кінець 90-х, перманентна економічна криза, що затянулася) були практично нульові. Та як завжди буває в таких ситуаціях «біда одна не ходить»... до того всього, що я перерахував вище, одного чудового осіннього дня на мою адресу надійшла квитанція, у вигляді повістки з військового комісаріату про необхідність сплати «боргу батьківщині» (я і уявити не міг наскільки цей борг виявився великий). Зважаючи на те, що декілька місяців перед тим я здійснив невдалу спробу поступити у військове училище – «сопротивление было безполезным» (за декілька місяців не захворієш на букет хронічних хвороб). Тож довелося розслабитися і плисти за течією, тобто йти служити. Стосовно мого невдалого вступу, я ні в якому разі не хотів бути військовим, просто хотів «на халяву» отримати вищу освіту і спеціальність «перекладача» (я по дитячій наївності вірив, що у військовий навчальний заклад можна було поступити без хабара). Але це так, інформація для повної картини. Отож, все пролетіло швидко, попередні медичні комісії, проводи з морем алкоголю, сувора ранкова дійснісність... обласний призовний пункт. Призовний пункт, або інша його назва «базар»... (тут станеться ключова подія цієї розповіді) В якому розумінні «базар»? Тут оцінюють, підбирають і зрештою купують «чорне дерево» «купці» з військових частин. І волею випадку «купив» мене нічим не примітний майор з блакитним шевроном на рукаві... Коли він підібрав собі по кількості всю «команду», всім було урочисто оголошено, що всі ми будемо служити в елітному підрозділі... правда ентузіазму в наших очах це не викликало. Мене і мені подібних турбувало інше питання... коли вже буде той поїзд щоб можна було похмелитися Smile Далі була весела нічка в поїзді (кури-гриль, ковбаса і тушонки по-п’яній в зв’язку з «избыточным изобилием» викидувалися через вікна вагону... а потім, через тиждень ми кусали лікті Smile але це було потім). Зранку з майором був «розбір наших нічних польотів» де він оголосив, що злиє всю нашу «команду» в Кіровоград  в «учебку». Тоді ми не надали цьому значення, а даремно. Але менше з тим, зранку нас зустрічав похмурий «город дождей, б@@@ей и воинских частей» Ізяслав. Сама ж військова частина зустріла нас на диво радісно... з усіх казарм вибігали солдати, радісно махали нам руками, свистіли і кричали: «Вешайтись!!! Вы в ЖОПЕ!!!».  Але довго затриматись мені тут не довелось... як і обіцяв майор всі «зальотчики» першим ешелоном були відправлені в Кіровоград в «учебку». В Ізяслав я повернусь через 6 місяців... Отже, Кіровоград... «учебка», тут я на пів року, для того щоб по її закінченні стати сержантом і опанувати військову спеціальність «Розвідник», а один з методів потрапляння розвідника в тил ворога – стрибки з парашутом. І почалося, день за днем, занняття розписані по хвилинно. І тут я починаю себе ловити на думці, що чим більше я там перебуваю тим більше скочуюсь до первинних потреб. Тобто тебе нічого не цікавить ні стрільби (а кого б вони цікавили коли на стрільбище ходити пішки 45 км в одну строну), ні тактико-спеціальна підготовка (дуже корисні і цікаві речі там є), ні рукопашний бій... здається це мало б бути цікаво кожному чоловіку... Але там ти потрабляєш в такі умови, що тебе цікавить тільки сон, їжа і покурити... навіть жінки не цікавлять, просто про них немає коли думати. Можна сказати, що тобі взагалі там не дають думати... твоє призначення виконувати накази. І як не дивно, в цій всій ситуації единою нетиповою потребою, яку ніщо не може знищити залишається бажання стрибнути з парашутом... Заради цього ти ладен піти на все і готовий стійко перенести всі перешкоди, що виникають при цьому. Ніщо неможе відбити в тебе бажання бути в небі... А перешкод і труднощів при цьому вистачає. Можна почати з того як організована повітряно-десантна підготовка, зокрема найцікавіша її частина, практична. Не знаю як все починається на «гражданці», а в армії все починається з «козлиной тропы». Одів макет парашутної системи, затиснув листок паперу між колінами і вперед, мотати круги скачучи по камінням, шинам, колодам. І продовжуватися це може повірте дуже довго... поки сержант (в учебці це бог) не дасть відбій. А відбій він дає коли вже всі тупо валяться з ніг. Це називається тренування голіностопу мать вашу! Ще є такий снаряд на як «стапеля». Там всіх підвішують за вільні кінці макету парашутної системи і відпрацьовуються дії парашутиста в повітрі. Там головне було не тормозити, бо «тормоза» мали великі шанси перетворитися в боксерську грушу. Були ще трампліни, макети вертушок для відпрацювання відділення від літального апарату і «кроколил» для швидкісного спуску (доречі прікольна штука). І треба наголосити всі вправи відпрацьовувалися до посиніння, за маму, за тата і за того хлопця що «тормозив». Цікавими були і методи, що використовувалися при оволодіні теоретичними знаннями, як кажуть «Макаренко відпочиває». Скажімо, середній бал роти за підсумками контрольної роботи здавався командиру роти дешо замалим... він проводив ввечері «профілактичну роботу» з сержантами, ну а сержанти відповідно вночі працювали з нами. В розкладі нічних занять були і стрибки з пірамід з справжнім парашутом (благо такий був в роті для самопідготовки), і вивчення будови і ТТХ парашута в упорі лежачи і в положенні «кандагар» (руками і ногами впираєшся в бильця ліжка). Самий більший прикол, що це все діяло. Те що я вивчив в упорі до цих пір памятаю Smile Коротше заняття були насиченими Smile Але апогеєм і апофеозом всього були зимові укладки парашутів на плацу, за температури -20 С. Пальці обморожувалися, лице так замерзало, що не міг нормально говорити... але бажання стрибати з парашутом не пропадало Smile Це дійсно феномен... людина і її прагнення бути в небі. Так, в заняттях і тренуваннях непомітно настала весна і сезон стрибків. І ось вона, довго очікувана мить «бойова укладка»... аж не віриться, що ще трішки і це станеться, я піднімусь в небо. Наступний ранок підйом на 2 години раніше, сніданок, погрузка в Камаз і курс на летовище Канатово. Ми вже на місці, світає. Розбираєм з «шаланди» свої «купола», одягаєм їх на себе, формуєм «кораблі» і стаєм в чергу. Паралельно з цим спотерігаєм як до Мі-8 підїжають заправщик і «зажыгалка».  З визгом запускаються двигуни вертушки. Взліт вертушки, калібровка на вітер... і щось мені стає не по собі. Це почуття наростає по мірі того як наближається черга на погрузку в Мі-8 нашого «корабля». Вже не хочеться стрибати... нічого вже не хочеться. Ось ми вже другі в черзі, офіцер ВДСник ще раз перевіряє наші купола і записує їх номера... це для бухгалтерії щоб потім гроші за стрибки нарахувати (солдатам на той час платили 10 грн. 80 коп.). Весь цей час я заглиблений в себе... не зчувся як наш «корабль» вже починає рух в напрямку вертушки... ноги не слухаються, таке враження, що я їх перестаю відчувати,  немов затерпли... підкошуються. Вже не памятаю як опинився в вертушці. Я по росту опинився в самій середині корабля і мені дісталося місце на лавці біля самої рампи. Перша частина «корабля» стоїть спершись на бочку з паливом. Випускаючий починає  пристібати камери з стабілками до тросів. Ми починаєм набирати висоту, від цього тіло стає  важке як камяна глиба... таке враження, що підлога вертушки зараз не витримає моєї ваги і я її проломлю... стаєм на бойовий курс. Все, звуковий сигнал, випускаючий відкриває рампу і дає сигнал першій частині корабля щоб підходили. Почалось, він починає одного за одним випускати... мене трусить, не просто трусить ковбасить... хотів був по маленькому в туалет, вже перехотів... тільки чути як натягується і вібрує як струна трос з камерами від стабілок... Все... дає сигнал нам, ми підводимся, бляха в мене ноги як деревяні, не слухаються мене... я стою на краю рампи... від того що я бачу перед собою мене на секунду кидає в жар... удар по моєму плечі... я рванувся як вчили... і не зміг ніг відірвати від підлоги. Тільки тулуп вперед подався. Зразу машинально оглянувся на випускаючого, по виразу його обличчя зрозумів, що ще раз така херня і получу копняка в дупу... як мінімум. Другий удар по плечі... Я зібравши всю свою волю в одне ціле несвідомо закривши очі і дуже напружившись ледь-ледь вистрибую в нікуди... мені навіть здалося, що я ранцем основного парашута зачіпив рампу... Але десятки годин тренування на ВДК не пройшли даром... я сам не зчувся як чи то про себе чи вголос почав промовляти 501, 502, 503, КІЛЬЦЕ... динамічний удар 504, 505 КУПОЛ.... тишина є КУПОЛ!!!!! Є!!! Єйфорія! Я щось кричу, сам не знаю що... на автоматі розвертаюсь по вітру, намагаюсь роздивлятись по сторонам Кіровоград... літаки на летовищі... і бля... земля наближаєься все швидше і швидше... Паралельно з цим усвідомлюю що п@@@@ав кільце... Ступня до ступні, коліно до коліна... останні напружені секунди до контакту з землею... є... ось вона земля. Від ейфорії не знаю за що братися... не далеко від мене приземлється ще один першоразник Дьома... він вербально проявляє свою радість, йому не вистачає слів... він переходить на неномативну лексику... в нього виходить як в Рокі з фільму «Бостонські святі»... я... а я в екстазі... «Сбылась мечта идиота...» Занавіс...
_________________
Почем опиум для народа?
ПовідомленняZippo © 27.11.09 9:13:29    

З задоволенням посмакував "ранкову газетку" Happy Вона особливо "смачна", коли готується не в Цуніві... (Цунівська кухня слехка проїлась) Very Happy
До речі, що з ногою сталось? Surprised

_________________
«Покращення вже сьогодні» ツ
ПовідомленняFistashka © 27.11.09 10:12:38    

freud написав(ла):
Але апогеєм і апофеозом всього були зимові укладки парашутів на плацу, за температури -20 С. Пальці обморожувалися, лице так замерзало, що не міг нормально говорити... але бажання стрибати з парашутом не пропадало Smile Це дійсно феномен... людина і її прагнення бути в небі.

Муштрували вас там моцно!!! Після таких укладок дійсно вбільшості всі б бажання літати відбили, та у справжніх чоловіків, яким є ти, це викликало азарт не тільки до польотів, а й до життя (судячи з твоєї професії пожежника).
Цікаво який він, Кіровоград, з висоти пташиного польоту... Yahoo
ПовідомленняCamomile © 27.11.09 13:43:35    

розповідь супер!!! люблю такі розповіді, коли читаєш і знову переживаєш ті відчуття, ніби все відбувається в реальності і зараз з тобою...
насправді це дуже прікольно, що вас так тренерували... думаю, якби у львові не відмінили навчання, то було би набагато менше шпаків на деревахSmile
ПовідомленняFreud © 27.11.09 19:31:39    

ZIPPO написав(ла):
До речі, що з ногою сталось?
Порвав звязки голіностопу... неприємно Sad

Fistashka написав(ла):
Цікаво який він, Кіровоград, з висоти пташиного польоту...
Вражає, розумієш наскільки місто велике, а з іншої сторони здається, що можеш обійняти його руками... відчуваєш себе ангелом Happy

camomile написав(ла):
насправді це дуже прікольно, що вас так тренерували...
А ще прікольніше самому так когось тренувати  Very Happy  традиції це велика сила Smile
_________________
Почем опиум для народа?
Показувати:   
Нова тема   Відповісти    Форум Lviv eXtreme club -> Про перший СВІЙ стрибок із парашутом Ваш часовий пояс: GMT + 2 Години
Сторінка 1 з 1

 
Перейти до:  






© 2001-2017, eXtreme.lviv.ua     При використанні матеріалів посилання на джерело обов'язкове
СТАНЬ
ОДНИМ
З НАС




Экстремальный портал VVV.RU