Lviv eXtreme club


Стат ті

06.07.2001
Політ - це абсолют задоволення, самоповаги і відповідальності

Кореспондент «Контрактів» поговорив з директором львівської фірми «Центуріон» (поставка, монтаж, сервіс складних електронних систем) Геннадієм Хазаном про його хобі й попив чаю в компанії «літаючих» підприємців

Пішки ходжу тільки на кухню

На окремих прямих ділянках дороги до аеродрому Цунів, що під Львовом, Геннадій Хазан розганяє свій «Форд» до швидкості 160 кілометрів за годину, і я, приворожений стрілкою на спідометрі, мимоволі перестаю слухати його розповідь про фантастичні небесні переживання льотчика-спортсмена.

- А в цій машині є повітряні подушки? - запитую автоматично після того, як водій знову відпустив правою рукою кермо і почав нею показувати чергову фігуру вищого пілотажу, яку виконував на змаганнях авіаторів у Криму і де переміг у своєму класі.

- Є. Не хвилюйся, ти їдеш з чоловіком, за плечима якого понад два мільйони кілометрів автопробігу. І жодної серйозної аварії. Я знаю межу ризику. До того ж у салоні є парашут.

Про парашут він, певно, жартує: знаю його веселу вдачу не перший рік. У студентській юності Хазан займався ще й гонками на картингах: 125 см3, швидкість 130-140 км/год. Якщо Геннадій, якому тепер 38, їздить з 18 років, то в нього двадцятилітній стаж водія, і за рік він у середньому проїжджав сто тисяч кілометрів. Або 273 (!) - щодня.

- Пішки ходжу тільки на кухню, - коментує Хазан мої підрахунки. У результаті зупинився на вазі 110 кілограмів. Для неба трохи забагато, але не смертельно.

Авіамодельний гурток відвідував з першого класу, але як самому піднятися в небо - не знав

- Ти поводишся в машині так, ніби маєш поганий вестибулярний апарат, - зауважує Геннадій.

- Вгадав. Мене в дитинстві навіть в автобусах нудило.

- Значить, політати за штурвалом тобі не вдасться, - резюмує Хазан. - Не хвилюйся, на землі є також багато цікавих занять. Наприклад, сидіти на полі аеродрому і читати книжки про те, що ми живемо на мандрівній планеті.

- Маєш час перечитувати Екзюпері?

- Я просто маю добру пам’ять. «Літак навчив нас рухатися по прямій» або «Не можна купити за гроші почуття, коли летиш... і на кілька годин стаєш володарем всесвіту». Правильно цитую? А «Маленького принца» я чомусь не сприйняв. Може, тому, що в нього не було свого літака. Жартую, - усміхається Геннадій.

- А в тебе є? - саме в цю мить пригадую, що рік чи два тому на одній із традиційних виставок, які проводять «Галицькі контракти» у Львові, Геннадієва фірма «Центуріон» заманювала відвідувачів до своєї експозиції ще й справжнім спортивним літаком.

- Мій літак - це той, за штурвал якого я тримаюся.

- А чому ти почав літати у такому «діловому» віці?

- Змалку мріяв. Авіамодельний гурток з першого класу відвідував. Але як самому відірватися від землі - ніхто не вчив. Можна було б вчитися, але в недавні часи було вікове обмеження: якщо до 23 років не піднявся радянський чоловік у небо, то судилося йому бродити по землі аж до смерті. Коли я підріс, думав, що ніколи вже сам не полечу...

З парашутом стрибнув один раз, і не дай Боже повторити

Рівно три роки тому Геннадій Хазан випадково дізнався, що тепер в Україні літати можна в тому віці, в якому дозволяє здоров’я. І гроші. Бо собівартість години польоту спортивного літака - близько $100. Хазан став другим за ліком курсантом. Після Лева Грицака, головного лікаря санаторію «Карпати» з курортного Трускавця, який так захопився авіацією, що навіть був у складі українського десанту, що спустився на парашутах на Північний полюс.

- Я стрибнув з парашутом один раз, і дай Боже, щоб більше ніколи не довелося, - розповідає Геннадій. - Не люблю цю справу. З кабіни літака за нормативами треба евакуюватися за 2,5 секунди.

«Форд», проминувши лісок, впирається у металевий шлагбаум. Охоронець, глянувши на номерні знаки, відмикає замок. Вдалині видніє диспетчерська металева будка форми і кольору армійської епохи, біля якої припарковані новенькі іномарки.

Хазан, вітаючись на ходу з кількома людьми, біжить до лікаря. Міряти тиск.

- Лише в нас лікар дає допуск до кожного вильоту, - розказує він потім. - За кордоном проходиш медичну комісію періодично, а між ними сам визначаєш свою фізичну готовність. Логіка зрозуміла: якщо ти спроможний взяти на себе відповідальність у повітрі за машину, то й за себе тим паче мусиш відповідати.

Одного разу після важких переговорів із зарубіжними партнерами Геннадій почував себе кепсько. «Ви мій тиск виміряєте і забороните виліт», - майже приречено сказав лікареві на аеродромі. Той відповів: «Летіть, а після приземлення ще раз прийдіть до мене». Хазан відлітав норму - 25 хвилин - і знову до лікаря. Було 120 на 80...

Мріємо поширити своє хобі серед підприємців

Геннадій починає перевдягатися і дістає з «Форда» комбінезон, шоломофон та парашут: «Все своє вожу з собою». Через кілька хвилин його ЯК-52 піднімається в повітря і починає виконувати фігури пілотажу - «бочку», «штопор», «мертву петлю»...

А після посадки вилізає з кабіни з мокрою спиною і обличчям щасливої дитини:

- Щоб написати правду, тобі треба полетіти самому. Хто господар твого тіла - твій дух чи вестибулярний апарат? Я не можу тобі переказати словами відчуття льотчика. На землі воно не досягається нічим. Це абсолют задоволення, самоповаги, відповідальності. Дехто в небі співає від кайфу. Ось зараз тут хмарно, а там - завжди сонячно. Там земні клопоти нічого не важать. Тільки ти і літак...

Десяток льотчиків-підприємців літають щороку п’ять-шість місяців (з травня по жовтень) тричі на тиждень. Протягом льотного сезону вони в суботу-неділю на аеродромі з ранку до вечора. Заради півтори години в небі. Лише хвороба і відрядження можуть завадити їм сісти за штурвал. Сім’ї звикли до дивацтва своїх годувальників, що регулярно забезпечують собі викид у кров великих доз адреналіну. І кажуть, що жодні сауна, теніс чи казино не можуть замінити хвилини перебування в небі.

А надвечір, закінчивши польоти, дружно збираються в будиночку біля аеродрому і п’ють чай. У них своя мова, свої жести, свої звички. Якщо ти ніколи сам не літав, то почуваєшся чужим на цьому зібранні. Але випивши таку саму чашку чаю, розслабляєшся і далі слухаєш: «Поширимо наше хобі серед підприємців. А потім накупимо маленьких кількамісних літаків і будемо продавати їх тим, хто «сяде на штурвал». Крім того, самі станемо інструкторами і будемо за гроші вчити новобранців літати. Навіщо зайнятим людям мучитися на наших дорогах по півдня у подорожах, якщо якихось 500-1000 кілометрів можна з насолодою пролетіти за дві-три години. «Мерсом» тепер нікого не здивуєш, а літаки мають десятки, самостійно ж пілотують їх поки що одиниці». Тепер зрозуміло, чому Геннадій Хазан показав на виставці літак. Щоб стало більше курсантів у авіаклубі.

Роман ШОСТАК, Галицькі КОНТРАКТИ




© 2001-2017, eXtreme.lviv.ua     При використанні матеріалів посилання на джерело обов'язкове
СТАНЬ
ОДНИМ
З НАС


Экстремальный портал VVV.RU