Lviv eXtreme club


Стат ті

24.09.2003
Повернення з небес. Стрибок із парашутом робить людину кращою.
Повернення з небес. Стрибок із парашутом робить людину кращою.

УСЕ ПОЧАЛОСЯ з того, що мені набрид страх перед висотою, який виник два-три роки тому. Отож, коли Медіа-клуб оголосив серед журналістів набір ентузіастів для стрибків із парашутом, я, не особливо вагаючись, опинилася в їхніх лавах.

“Якщо в людини є шатро з накрохмаленого полотна шириною 12 ліктів і висотою 12, то вона зможе викидатися з будь-якої висоти без небезпеки для себе,” – ця теза Леонардо да Вінчі на стенді у Львівському авіаційно-спортивному клубі Товариства сприяння обороні України, де відбувалися навчання добровольців, справді втішала. Чомусь, як твердять інструктори парашутно-десантної підготовки, початківці завжди неоригінальні: кожен вважає, що парашут не розкриється саме в нього. Чорному гумору сприяє і специфічне сусідство клубу – з похоронним бюро, де окремі дотепники навіть вибирають собі надгробок...

– Усі жахи про нерозкритий парашут – це відлуння 30-х років, – посвячує нас у справу інструктор Андрій Кулик. – Траплялися трагічні випадки і в історії львівського клубу, ще в 70-ті роки. Я взагалі не вважаю подвигом стрибок із парашутом Д-5 – звичайним десантним парашутом, який просто гарантує добрий викид адреналіну. До речі, запам’ятайте: парашут має чотири ступені захисту від дурнів, і якщо хтось має намір гарно піти з життя – хай шукає інший спосіб.

З життя іти ніхто не хотів, хоча своєю розхлябаністю журналістська братія і допекла інструкторові до живого. Однак тренування – за плечима, ми – на аеродромі “Цунів”. Тут із парашутом стрибнуть 35 представників засобів масової інформації (“Львівську газету” презентували я та верстальник Андрій “Скунс” Левківський). 15 осіб по одному супроводжуватимуть пілота під час виконання фігур вищого пілотажу.

Оскільки парашутів на всіх бракувало, інструктор постановив, що першу журналістську сімку сформують лише сильні хлопці, які, приземлившись, змогли б швидко скласти парашут у сумку і приволокти його на базу. Дівчата у цій справі авторитету не мають, бо, як потім розповів інструктор Геннадій Дідур, є абсолютно непрогнозованими. Історій про кумедні випадки не бракувало: до дівчини, яка приземлилася і довго не підводилася, виїхала стривожена група парашутистів і медик. Виявилося, що та, лежачи на землі, робила макіяж (вистрибувати намальованим у відкритий небесний простір не бажано – все потече). Або ще одна: до парашутистки-початківки після її приземлення побіг коханий – і вони разом із парашутом довго не поверталися. Коли в їхньому напрямку вирушила пошукова група, то застала молоду пару просто на розкинутому куполі парашута – ті активно займалися сексом. Трафунки бувають розмаїті...

Однак, коли зовсім серйозно, то річ ще й у тому, що обмундирування для стрибка справді важке – основний і запасний парашути вкупі важать 21 кг. А тому суто фізично дівчатам швидко впоратися важко. Але для себе я знала одне: або буду серед перших, або можу не піднятися в повітря. Виснажливе очікування особисто для мене значно нестерпніше, ніж острах опинитися за бортом літака. Отож, коли дійшло до справи, то в першій журналістській сімці, яка мала піднятися в повітря, стояли четверо хлопців (серед яких і наш Андрій), я та ще дві мої колежанки з “Високого Замку”. “Я ж сказав, що мають бути хлопці, – інструктора не вельми потішила наша “активність”. “А ми все одно зробимо все не гірше”. “Гаразд, подивимося. А тепер – бігом у літак!”

В Ан-2 разом із нами сіли ще кілька спортсменів-парашутистів. Наша сімка трималася доволі мужньо, але хлопці не втрачали нагоди пожартувати над нами. Заодно розповідали веселі історії зі свого буття: як одна дівчина з переляку відкрила запасний парашут просто в отворі дверей літака, з якого мала вистрибувати, і її видуло вітром. Як інша міцно вчепилася руками в цей отвір – її не могли віддерти троє здорованів-спортсменів, аж поки один із них не вистрибнув разом із нею. Як одна нещодавно приземлилася на верхівки дерев і галасувала так, що її чули в усіх навколишніх селах... Зрештою, цих історій чимало. Сміємося, знаючи, що в нашому випадку свідомо зробимо цей крок у безодню. Інша річ, що обмундирування настільки важке, що в ньому й підвестися складно, не те що стрибнути, як книжка пише – з силою відштовхнувшись від отвору дверей. А тому ніхто не проти, щоб інструктори допомогли нам добрими стусанами. Парашутисти зникала за бортом зі звуком, як камінь падає у воду...

Моя черга... Відраховую про себе “падаю раз, падаю два, падаю три” і смикаю за рятувальне кільце. За правилами, треба тричі повторити тризначне число, дехто повторює загальновідомий матюк – в часі виходить на те саме. Дивно: щоб вирвати кільце, треба прикласти силу 16 кілограмів, а здається, що просто виймаєш пір’їну. Ще дві секунди – і над тобою рятівний купол! Розблоковуєш запасний парашут і думаєш про те, що таки зміг це зробити. З висоти 900 м упродовж трьох хвилин линеш на рідну землю.

Унікальне відкриття – там, між хмар, надзвичайна тиша. Відчуття, крім неймовірної радості, – наче розчиняєшся в повітрі, наче є органічною частиною всієї безмежності. А твоя земля з висоти – така крихка і така гарна. Здається, що щось у твоєму житті кардинально змінилося, ти став іншим, якимсь очищеним, кращим і з більшою повагою до себе. Там, у небі – багато земних турбот видаються смішними і несуттєвими, і розумієш хлопців-парашутистів, які твердять, що захоплення парашутом стирає всі розбіжності між людьми, робить їх добрішими, відкритими, надійними. “Перший політ для багатьох із нас став переломним, – запевняли вони. – Цікаво, як буде з вами”.

Переломним у буквальному значенні цього слова перший політ став для заступника редактора газети “Україна і час” Ігоря Антощака (зламав ногу) та для хлопчини з ТРК “Люкс” (теж серйозно ушкодив ногу. Інші журналісти – попри те, що без забоїв, подряпин та іншого не обійшлося, виглядали радісно піднесеними і збудженими. Тим паче, що на землі організатор польотів – львівський Медіа-клуб – нагородив кожного спеціальним значком “На крилах безодні” та виготовленою до цієї акції горілкою “Автопілот”, яку на етикетці рекомендували спожити в доброму товаристві. Отож, за добре товариство!

Ярина Коваль
Ярина Коваль, Львівська газета, 2003 рік вересень, 22 (№253)




© 2001-2017, eXtreme.lviv.ua     При використанні матеріалів посилання на джерело обов'язкове
СТАНЬ
ОДНИМ
З НАС


Экстремальный портал VVV.RU