Lviv eXtreme club


Стат ті

06.06.2001
Популярність екстремальних видів спорту зростає з кожним днем
Наша скайдайверська компанія починає зростати не в арифметичній, а в геометричній прогресії. Ряди парашутистів 02 червня 2001 року поповнилися новими членами, що свідчить про значну кількість прихильників активного способу життя.

Повернемося на один тиждень назад, щоб розповісти Вам, як ми готувалися до цієї визначної події. 26 травня 2001 року - проводиться ввід в дію інструкторів та спротсменів для відкриття парашутного сезону. Тому першоразники та починаючі парашутисти до стрибків з парашутом недопускалися. Інструктора введені в бойовий режим роботи, спортсмени готові - весь минулий тиждень був присвячений підготовці першоразників. У зв'язку з дуже пізнім відкриттям парашутного сезону у Львівському авіаклубі, кількість людей, які хочуть здійснити свій перший стрибок була не то що значною, а дуже значною. Заняття проводилися до самого вечора. Теоретично першоразники були підковані на всі 100 відсотків. Єдине, що могло тепер нам завадити стрибути - це погода.

Відверто кажучи майже весь тиждень йшов дощ, небо постійно було затягнене хмарами, які знаходилися на висоті, що недозволяє здійснювати стрибки. П'ятниця 01 червня 2001 року, ранок. Небо далі вкривають густі хмари, трошки крапає дощик. Всіх мучить одна думка, невже нам неповезло, невже і завтра буде йти дощ. Пройшовшись в інтернеті по сайтах з погодою, ми виясняємо, що під вечір хмари повинні розійтися і небо буде чистим. І дійсно - ніхто неповірив своїм очам. Буквально за годину, хмари, які мучили нас цілий тиждень, пропали у невідомому напрямку. Пізно ввечері небо вже вкривали зорі, яких було тоді безліч. Засинають всі з однією думкою - завтра стибки. Виїзд зі Львова призначено на 10 годину ранку.

02 черня 2001 року, 7 година ранку, і знову ніхто неповірив своїм очам, небо знову вкривали густі дощові хмари. Готілося просто ридати від відчаю. Вгадайте з одного разу, що робить sky diver, коли бачить з самого ранку на небі хмари? Правильно бігом в інтернет на сервера погоди. Одразу трохи заспокоїлися, картина була така сама як і вчора. Зранку хмарно - під обід - сонячно. В це було тяжко повірити дивлячись через вікно на захмарене небо, але досвід вчорашнього дня трохи заспокоював.

10 година ранку, починаємо зустрічатися на заздалегіть обумовленому місті. Настрій у всіх бадьорий. Починають з'являтися перші прогалини чистого неба, що в свою чергу починає тішити усіх присутніх. За пів години пройшовся маленький дощик, який можна назвати літнім. Рушаємо на аеродром у Цунові. Склад цього разу був просто бойовий. Здійснити стрибок збиралося 11 чоловік. Така цифра вражала всіх. Перерахуємо, для внесення ясності, склад нашої команди. (В дужках наведено кількість стрибків з врахуванням стрибка описуваного дня).

1. Олег Скоропад (7 стрибків);
2. Ігор Звоздецький (8 стрибків);
3. Толік Копча (5 стрибків);
4. Юра Марусяк (1 стрибок);
5. Пашка (1 стрибок);
6. Андрій Король (1 стрибок);
7. Ірина Шатковська (1 стрибок);
8. Ірина Хмарська (1 стрибок);
9. Наталка - подружка Ірини Хмарської (1 стрибок);
10. Ірена (1 стрибок);
11. Ярослав Палига (2 стрибки);
12. Колєга Ярослава Палиги (1 стрибок);
13. Ігор Михайлович (2 стрибки);
14. Бурбон.
15. Ірина Богданівна.

11:30 - ми на території аеродрому. Одразу вражає кількість людей, які там знаходяться. Потім стане відомо, що медичний огляд пройшло 49 чоловік - це приблизно та кількість парашутистів, які збиралися сьогодні здійснювати стрибки. Складається враження, що куполів всім невистачить, але це була хибна думка, як говорив Анатолій Попанов - "Сядем усе". Спортсмени та інструктора пораються біля парашутних систем. Всі інші проходять медогляд і чекають команду висуватися на старт. Під словом "СТАРТ" на аеродромі слід розуміти наступне: це місце де перед самими стрибками збираються парашутисти і знаходяться там до самого закінчення польотів. Саме тут можна вдруге укласти свій парашут для здійснення ще одного стрибка. Так само тут знаходиться лінія передстартового огляду, де вишиковують парашутистів, які зібралися стрибати в даному підйомі і перевіряють чи все віддмінно налаштовано та працює.

14:00 - передстрибковий збір. Всі шикуються у дві ширенги. Розповідають як, що і де буде проходити. Скільки буде підйомів, хто в яких підйомах стрибає. Визначають час роботи літаків в небі. Польоти сьогодні повинні були здійснюватися до 19:00. Незабаром перший підйом, який парашутисти називають "пристрілкою", тобто по тому де сядуть парашутисти з першого підйому, будуть корегувати курс літака для усіх наступних підйомів. На борт в перший підйом беруть різні типи куполів, можливо для того, щоб подивитися де приземляться різні типи парашутів. З нашої компанії в перший підйом йдуть:

- Ігор Звоздецький;
- Толік Копча;
- Юра Марусяк;
- Ярослав Палига;
- Ігор Михайлович.

Літак стрімко розганяється по смузі для взльоту і ми відчуваємо, як потрошки починаємо віддалятися від землі. На борту досить весело, з першоразників тільки Юра Марусяк, якого всі підбадьорюють, всі спортсмени шуткують. Непомічаємо як досягаємо висоти 700 метрів, де як завжди в першому підйомі викидають пристрілку. Поки пристрілка стрімко летить до землі, літак поволі піднімається на висоду висадки. 1000 метрів, лунає сирена для підготовки, встають спортсмени, які стрибають зі спортивними куполами ПО-16. Команда на відділення і всі спортсмени почерзі вистрибують з літака. Далі йдуть спортсмени, які тільки вчаться літати, вони використовують купола Д1-5у і виконують вправу за номером 3 - відділення від літака на потік з подальшою примусовою розчековкою ранця парашута. Звоздецький та Копча зникають за дверима літака. Далі йдуть другоразники - Палига, Ігор Михайлович, та першоразник Марусяк на Д5. Мить - і вони так само розчиняються в повітрі. Всіх парашутистів випускає Андрій Кулик - наш Jump Master, в якого на рахунку 1574 стрибка. Він крайнім покидає борт, тому що інструктор має право вистрибувати з літака лише тоді, коли всі парашутисти будуть в повітрі, у будь-якому іншому випадку він залишається на борту.

Спортсмени, як і завжди, на спортивних куполах приземляються точно в зону висадки, а всі інші, у зв'язку із сильним вітром, залітають на метрів 200 від зони приземлення. Бадьорі та щасливі всі потрохи збираються на старті.

Наступні два підйоми стрибають інші парашутисти, наші першоразники йдуть в четвертому підйомі. Як і що відбувалося на борту, найкраще всього вам розкажуть безпосередні учасники подій, розповід про це читайте далі по тексту, скажу тільки одне - всі були дуже задоволені. Перерахую хто саме з першоразників стрибав у четвертому підйомі:

- Пашка (1 стрибок);
- Андрій Король (1 стрибок);
- Ірина Шатковська (1 стрибок);
- Наталка - подружка Ірини Хмарської (1 стрибок);
- Ірена (1 стрибок);
- Колєга Ярослава Палиги (1 стрибок);

Відсвяткувавши цю визначну подію ми вирушили назад до Львова.

Ігор Звоздецький, Олег Скоропад - 05 червня 2001 року.


Далі йдуть розповіді наших першоразників...


ІРИНА ШАТКОВСЬКА

Ще у минулому році відкрився клуб парашутистів банку "Аваль". Пригнути з парашутом, відчути потік повітря, в решті решт перевірити себе..... Цікаво, звабливо, моторошно, але не для мене! Минув рік.

"Скоро відкриється сезон парашутного спорту. Треба щось робити".

I от навчання в авіаклубі. Всі гуртом зібрались у дворі клубу і очікували початку тренувань. Дуже цікаво, що в той день туди прийшли не тільки люди, які ще не стрибали з парашутом, але й ті хто має вже по два, три, ......сім стрибків. Вони прийшли підтримати нас-першоразників!!!!!!!!!!! Для мене було важливо бачити там Олега Скоропада, Iгора Звоздецького, Толіка Копчу, Сашу Суслова та багатьох інших. Не обійшлось звичайно і без Соломійки Скоропад.

Спочатку, коли Андрій Кулик - наш JUMP MASTER - розповідав про те які бувають парашути, про запаски до них, і навіть про їхню надійність, про правила паршутного спорту, я дуже уважно слухала, адже через два дні відбудеться мій перший прижок.

Але все виявилось не так просто. Після довгої розповіді, ми почали вчитись виходити з літака ( на подвір'ї є металева рама, що відповідає розмірам дверей в літаку), потім управляти парашутом, і коли врешті на мене одягнули отой Д-5, я ледь втрималась на ногах. Справді коли в тебе за плечима 13 кг, і ще попереду буде запаска, я зрозуміла, що одного бажання мало, потрібна ще й фізична підготовка. Потім нас вчили правильно приземлятись і ми добряче натовкли ноги.

Як виявилось і це ще нічого. Ще під час заняття у класі, Андрій сказав фразу: "Если Вас несет на непонятные предметы, Вы должны убегать. Непонятные предметы это: лес, дом, вода, и т.д." . I тільки посидівши в стропах і спробувавши ними управляти, стало зрозуміло "убежать от ненужных предметом - совсем нелегко!!!!!!!!".

На наступний день, добре подумавши, я вирішила, що пригати не буду. По-перше, невідомо, що це за парашут, по-друге мені не вистарчить сили ним управляти, по-третє - невідомо на "какие .......предметы" я буду приземлятись. З чистою совістю я зайшла в управління автоматизації, сказати, що поїду з ними, але пригати не буду, бо 1..........;2...........;3........... і т.д. Рівно через 10хв. я вийшла з комп'ютерного з думкою, що парашути дуже надійні, що управляти ними не обов'язково, що лісу там і близько нема, і що якщо я цього не зроблю, то ЖИТТЯ ПРОСТО ВТРАТИТЬ СЕНС.

Скажу чесно, ніч перед прижком видалась важкою. Я довго не могла заснути, постійно повторювала собі черговість вправ, які треба чітко виконати для безпечного приземлення.

I от ранок, ми на еародромі. Але страху немає. Пройшли медогляд, поспілкувались з командиром літака, знову вчились приземлятись - страху немає. Літак робить перший підйом. Всі пильно слідкують за його польотом. Він довго кружляє в небі набираючи висоту і визначаючи місце з якого можна "викидати" парашутистів. На небі з'являється перший парашутист-спортсмен. Видовище - НЕЗАБУТНЄ. Він пролітає незрозуміло велику кількість метрів у вільному падінні!!!!!!!! і приземляється чітко на старті. Одним словом - профі.

Прийшла наша черга. Прозвучала команда готуватись до стрибків. Спочатку туго перемотали ноги (як в армії), потім одягнули на нас оті 13 кг, почепили запаски, одягнули шлеми. Скажу чесно, наші хлопці такі МОЛОДЦI. Вони у всьому нам допомагали, підтримували наш бойовий дух і, головне - постійно були поряд. Олег Скоропад допомагав мені. Здається він хвилювався більше за мене: 25 раз перевіряв кріплення, 18 раз ми переміряли довжину ремнів на рюкзаку, 1002 рази повторив, як я повинна тримати ноги, щоб правильно приземлитись, віддав мені свій висотомір. Напевно, якби міг, стрибнув би за мене :).

Тепер ми всі в літаку, який з шаленою швидкістю набирає висоту. Але в мене чомусь знову немає страху, немає того поганого адреналіну, який повинен був з'явитись (на банджі його було аж забагато). Є тільки очікування невідомого. Літак довго кружляв, доки набрав потрібну нам висоту. Відкрили двері, але мені не було видно практично нічого. Долітало тільки: "Пошел, пошел, пошел"..............

Я відділилась відразу після команди Jump Mastera. Ви собі не уявляєте, як це - вийти з літака на висоті 900 м, не уявляєте, як це - зробити крок у безодню, як це - відчути сильний потік повітря!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! Незнаю скільки метрів я пролетіла, але знаю, що чітко відрахувала 3 секунди (221,222,223), смикнула за кільце і ........ і зупинилась!!!!!!!! Ніби повисла, там, в повітрі, під хмарками. Як там красиво!!!!!!!!!!!! Яка тиша!!!!!!! Дивлячись на землю все здається таким маленьким, всі земні проблеми просто зникають і на одну хвилинку залишаєшся тільки ти і безмежний простір !!!!!!!!!!! СПРОБУЙТЕ! Спробуйте і Ви відчуєте, як там легко, спокійно і, чомусь, радісно!!!!!!

Висотомір показує 100 м, треба готуватись до приземлення. Вже більш виразно видно обличчя людей на старті. Ще одна мить, ще один подих повітря, повітря, яке нам практично не доступне, легке торкання трави, кувирок, і бажання................................................................................ ШАЛЕНЕ БАЖАННЯ ЙТИ НА СТАРТ і ПОЧАТИ ВСЕ ЗНОВУ!!!!!!!!!!!!!!!.


Iрина Шатковська 06.06.2001р.
Ігор Звоздецький, Ірина Шатковська.




© 2001-2017, eXtreme.lviv.ua     При використанні матеріалів посилання на джерело обов'язкове
СТАНЬ
ОДНИМ
З НАС


Экстремальный портал VVV.RU